Гуго Сен-Вікторський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гуго Сен-Вікторський
Hugues de Saint-Victor rédige le Didascalicon - Parchemin. Vucanius 45, f° 130 (Leyde, Bibliothek der Rijkuniversiteit).png
Основні відомості
Ім'я при народженні: Гуго Бланкенбург
Дата народження: 1096(1096)[1]
Місце народження: Ґартінгам, Саксонія
Конфесія: католицтво
Дата смерті: 11 лютого 1141
Місце смерті: Париж
Праці й досягнення
Рід діяльності: письменник, клірик
Основні інтереси: теологія
Титул: монах, граф, кардинал
Послідовники: Clarembald of Arras і Robert of Melun
Commons-logo.svg Медіафайли на Вікісховищі


Гуго Сен-Вікторський (фр. Hugues de Saint-Victor, *1096 — †11 лютого 1141) — християнський філософ, богослов, містик.

Життєпис[ред.ред. код]

Походив з родини впливових графів Блакенбургів з Саксонії. Народився у маєтку Ґартінгам у родині графа Конрада Бланкенбурга. З дитинства Гуго тяжів до навчання, згодом на нього впливав дядько Рейнґард, єпископ Хальберштадта.

Освіту здобув у монастирі Санкт-Панкратс поблизу Хамерслебен у діоцезі міста Хальберштадт. Згодом мандрував Німеччиною. З часом навчався в Іпрі (Фландрія). Тому низка вчених вважали батьківщиною Гуго саме Іпр.

У 1115 році переїздить до м. Парижа, де вступає до монастиря Августинців Сен-Віктор, створена Гільомом де Шампо. Тут він продовжує своє студіювання. У 1138 р. — став її главою.

У 1122 році обираний заступником голови церковної школи монастиря. Після раптової смерті у 1133 році Томаса Прайора, очільника школи, стає головою цієї школи. Завдяки завзяттю та талантам Гуго школа Сен-Віктор стає однією з відомих, впливових та шанованих у Європі. Водночас Гуго Сен-Вікторський підтримував реформи, спрямовані на відродження католицької церкви, зокрема діяльність Бернарда Клервоського.

У 1139 р. став кардиналом єпархії Фраскаті замість Жілона Паризького.

Помер 11 лютого 1141 року у монастирі Сен-Віктор.

Філософія і теологія[ред.ред. код]

Ранній Дидаскаліон мав початкові, енциклопедичні уявлення про Бога і Христа, де Гуго Сен-Вікторський намагався уникати спірних питань і зосередився на загальний проблемах Католицького Християнства. Він виділив три типи філософії, чи «науки» [scientia], які, на його думку, можуть допомогти вдосконалити свою скінченну сутність і просуватися до Бога: теоретична філософія (теологія, математика, фізика)  , яка забезпечує істиною, практична філософія (етика, економіка, політика) допомагає    стати доброчесним і розумним та механічна, або «неліберальна» філософія (Столярні вироби, сільське господарство, медицина)    дає фізичні переваги.   Четверта філософія, логіка, вона є основною, тією, що передує, тому що забезпечує чітке і правильне розуміння усіх вищеназваних наук. Глибокий містичний світогляд  не завадив Гуго побачити філософію в якості корисного інструменту   для розуміння божественної  віри.

Надзвичайного впливу на Гуго сприяло тлумачення проблеми Буття Августином  . Божественна Мудрість стала архетипом  творення будь-яких форм.  Створення світу за шість днів було загадкою, можливо навіть таїнством, для  людського споглядання.  Бог формував світових порядок з Хаосу, зробити світ було повідомлення для людини, яка повинна побороти власний хаос невігластва і стати істотою мудрості, а значить і краси. Найвищою втіхою в житті є досягнення мудрості, той хто її досягнув набуває щастя і блаженства.  Подібний вид містико-етичної інтерпретації був характерним для Гуго Сен-Вікторського, для якого питання Буття було  цікавим як    моральний урок, а не в сенсі буквального перетікання подій.

Те, що осягається за допомогою розуму він називає так: «Незмінне і завжди перебуває у власній божественності, недоступне ніяким почуттям і осягається лише розумом і думкою».[2] Це те, чим займається істинна філософія, коли вона звертається до Бога або безтілесної душі і яку греки назвали теологією,  оскільки теос theos  означає Бог, а logos — слово чи розум.  З цього слідує, що теологією є наші міркування про невимовну природу  Бога і Його духовний творінь.[3]

На думку Гуго Сен-Вікторського, поряд з Ісусом, мають місце таїнства, як божественні подарунки, які Бог дав людині, щоб спокутувати Себе, хоча це не виключає використання Ним і інших засобів.  Гуго розділив усе існуюче на дві категорії:  створення (opus creationis)  і  реставрація (opus restaurationis).  Оpus creationis була роботою створення людини, а opus restaurationis — має справу з причинами Бога як посланника Ісуса і наслідками цього. Гуго вважав, що Бог не посилав Ісуса до людей, так як Бог мав інші «плани». Чому він обрав Ісуса, як посланника є таємницею, яка досяжна людині лише через одкровення за допомогою філософії.

Проблема Бога[ред.ред. код]

Центральне місце у філософії Гуго  Сен-Вікторського займає сутність Бога.  Гуго пропонує п'ять  способів  пізнання Бога:  із тварності світу — завдяки тому, що  весь світ є творінням єдиного Бога і «дух Господа наповнює Всесвіт…» людина може пізнати Бога, бо вона є його творінням; із розуму або природи духу — природа душі як деякий образ божественної сутності. Так як Бог є усюди, так і душа є у всіх частинах людського тіла. Завдяки суворому наслідуванню заповідей і протистоянню спокусам можливе досягнення Бога.  Із пізнання Божественних висловів, прославляння Його   і любові до Нього, невидиме Бога стає видимим для людини.    Із променя споглядання можливе осягнення невидимого блаженства  божественного   розуму. Останній, найвищий спосіб пізнання Бога, який дається не всім, а точніше лише щасливці можуть насолоджуватися ним в теперішньому житті — із радості блаженійшого видіння –     осягання самого Бога, через освітлення духу сіянням вічного світла. Людина має відректися від самого себе (аскетизм), ненавидіти гріх і «усамітнитися голою і чистою…».

В контексті буття Бога Гуго звертає увагу на докази, які можна винести із факту існування духа. Дух пізнає самого себе як існуюче і відрізняється цим самопізнанням від тіла і від всього оточуючого. Проте, пізнаючи себе як істинно-суще, дух містить в собі не вічне існування, тобто те, начало якого не було причиною свого буття. Таким чином, з'являється творча причина як така, яка містить в собі джерело свого буття. В свою чергу, якби вона мала начало, яке б передувало їй, то був би безперервний цикл. Внаслідок, перша причина існує сама за допомогою себе вічно, тобто вона — Бог.

Творчість[ред.ред. код]

Є одним із засновників нової епохи тлумачення Біблії. У своїх працях поєднував містику з визнанням права та розуму. За його думкою, розум є нижчий за вірю й Откровення, але у своїх межах також приводить людину до Бога. Вказував на таємничу сутність Писання, необхідність враховувати історичні фактори. Він виокремлює мирську, світську та божественну теології.

Його вчення було однією з основ схоластичної теології, яке здійснило відчутний вплив на весь розвиток схоластики. Гуго був першим, який здійснив синтез доктринальних тез, систематизував їх.

Разом з тим склав збірку дидактичної літератури від античності до періоду свого життя. Цю працю використовував для навчання учнів у школі Сен-віктор. Згодом збірка стала використовуватися іншими європейськими церковними школами.

Праці[ред.ред. код]

  • Зауваження до П'ятикнижжя
  • Про Писання
  • Сума христианської віри
  • Про суєтність світу
  • Опис небесної ієрархії Святого Дионісія Ареопагіт
  • Опис мапи світу
  • Про граматику
  • Практична геометрія
  • Дидаскалікон
  • Про ти найважливі чинника історичних подій
  • Ковчег містичний
  • Ковчег моральний

Джерела[ред.ред. код]

  • P. Sicard, Hugues de Saint-Victor et son école, introduction, choix de textes, traduction et commentaires, Paris, Turnhout, 1991.
  • Клестов А. А., Платоновские реминисценции в учении о природе и механистических искусствах Гуго Сен-Викторского // Вестник Русской христианской гуманитарной академии. 2010. Том 11. Вып. 4.- СПб.: Издательство РХГА, 2010. — С.49-51. ISSN 1819—2777.(рос.)

Посилання[ред.ред. код]

  1. Record #118554611 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.