Гузар Ольга Захарівна
Ольга Захарівна Павлюх, у шлюбі Гузар (нар. 31 грудня 1885, Відень, Австрія — пом. 1945 ?) — діячка українського жіночого руху на Буковині, авторка місцевих часописів.
Біографія[ред. | ред. код]
Народилась 31 грудня 1885 року у Відні (Австрія), в родині греко-католиків генерала Захарія та Августи Павлюхів (нім. Pawluch) і походила з прадавнього українського шляхетного роду. Здобула освіту — чотири класи ліцею. Після нового призначення батька з родиною переїхала до Чернівців. Тут одружилася з відомим у прогресивних українських колах лікарем, вихідцем з Галичини, Володимиром Євгеновичем Гузаром.
Діяльність[ред. | ред. код]
Ольга Гузар була багаторічною головою товариства «Жіноча громада Буковини» і активною учасницею (певний час керівницею) жіночого релігійно-доброчинного товариства «Мироносиці». Обидва товариства були засновані в Чернівцях за сприяння українського товариства «Руська Бесіда», що вважається першою іскрою національної свідомості і національного відродження буковинських українців; товариство «Мироносиці» було засноване у 1886 році, «Жіноча громада» — у 1906 році.
Згідно з шематизмом по товариствах Буковини[1] метою діяльності «Мироносиць» було сприяння процвітанню греко-католицької церкви, підтримка бідних дівчат греко-католицького віровизнання, а метою діяльності товариства «Жіноча громада Буковини» було піднесення національної свідомості, культури і добробуту українського народу, виховання і піднесення рівня освіти українських жінок. Діяльність цих товариств мала загалом культурно-просвітницький та доброчинний характер і велась в напрямах: створення дитячих дошкільних закладів, так званих «захоронок»; організація дівчачих бурс; влаштування «курсів крою та шиття», «курсів з подолання неписьменності», курсів з виготовлення виробів за народними мотивами; збирання та організацією виставок народного художньо-ужиткового мистецтва; читання лекцій і доповідей, влаштування літературних вечорів та ін. з метою збору коштів на благодійні цілі; надання матеріальної допомоги сиротам та вбогим дівчатам, дітям. Товариство «Жіноча громада» розширювало свою діяльність на села та містечка Буковини і мало 14 філій у провінції.
У 1925 році Ольга Гузар взяла участь у з'їзді жінок в Бухаресті, де виступила з промовою. Промова викликала велике зацікавлення преси. Завдяки їй буковинські українки відчули, що їхнє жіноцтво відіграє важливу роль в збереженні нації. Це дало поштовх до створення нових жіночих товариств, зокрема, «Співучого товариства українок» та інших.[2]
2 лютого 1929 року у Чернівцях відбувся перший з'їзд жінок Буковини, скликаний головою товариства «Жіноча громада» Ольгою Гузар. Серед найважливіших завдань, дотичних до справ освіти й виховання, делегатки визнали створення Жіночого національного фонду, який мав стати матеріальною базою для відкриття українських приватних дитячих садків, «сиротинця», жіночої майстерні, інтернату для дівчат, влаштування курсів для читання і письма для дітей, що в умовах румунізації буковинського державного шкільництва не мали змоги вивчати рідну мову.
Не все заплановане вдалося здійснити, плани були порушені у зв'язку із встановленням наприкінці червня 1940 року московсько-совєтської влади СCСР та з початком у 1941 році у краї воєнних дій Другої світової війни і відновлення румунської окупації північної частини Буковини.
Арешт[ред. | ред. код]
7 лютого 1942 року Ольгу Гузар було заарештовано Чернівецьким обласним інспекторатом поліції. На допитах вона засвідчила, що отримувала інформацію про оунівську діяльність мельниківців і бандерівців від Ореста Зибачинського, підтримувала стосунки з Іваном Григоровичем, якого знала протягом багатьох років, оскільки він приятелював з її сином; читала націоналістичну газету «Наступ»; влітку 1941 року отримала в подарунок 4 примірника видання «Мельник-Тризуб». Проте вона категорично заперечувала свою причетність до розмножування націоналістичних маніфестів і листівок. За вироком Ясського військового трибуналу від 2 квітня 1943 р. була засуджена до 3 років позбавлення волі та відправлена відбувати покарання у виправну тюрму в Міслі. На цьому слід громадської діячки в документах Чернівецького архіву обривається.
Є відомості, що Ольга Гузар померла у 1945 році у місцях позбавлення волі.[3]
Пам'ять[ред. | ред. код]
- У 1991 році на честь Ольги Гузар у Чернівцях перейменовано одну з вулиць і відкрито меморіальну дошку.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Укладений Германом Міттельманом на підставі статистичних відомостей, наданих дирекцією поліції та повітовими управами Буковини станом на 1911 рік.
- ↑ Івана Снігур. Присвячується матерям Буковини, які сьогодні зовсім забуті [Архівовано 22 березня 2014 у Wayback Machine.] // Український часопис «Час», 2001
- ↑ Ольга Гузар, на честь якої у Чернівцях названо вулицю, є тіткою Блаженнійшого [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // «Високий Замок», 28 січня 2006
Джерела[ред. | ред. код]
- Н. Б. Масіян. Невтомна діячка жіночого руху, шляхетна українка Ольга Гузар // «Буковинське віче», № 60 (2060), 11 серпня 2010, с. 3
Посилання[ред. | ред. код]
- Ольга Гузар, на честь якої у Чернівцях названо вулицю, є тіткою Блаженнійшого [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // «Високий Замок», 28 січня 2006
- Чернівецькі Гузарі. Частина I. Ольга і Володимир: не досить жити лише для себе….«Збруч». 16 серпня 2016
- Чернівецькі Гузарі. Частина II. Ольга, Дарія та Ростислав: Париж, тюрма й забуття.«Збруч». 11 вересня 2016
- Чернівецькі Гузарі. Частина III. Любомир: буковинець у Парижі.«Збруч». 14 листопада 2016
|
Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
