Гукливий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гукливий
Guklivy gerb.png
Герб
Huklivij 001.JPG
Країна Україна Україна
Область Закарпатська область
Район/міськрада Воловецький район
Рада/громада Гукливська сільська рада
Код КОАТУУ 2121583001
Основні дані
Засноване 1588
Населення 2109
Площа 3,791 км²
Густота населення 556,32 осіб/км²
Поштовий індекс 89140
Телефонний код +380 3136
Географічні дані
Географічні координати 48°42′27″ пн. ш. 23°14′46″ сх. д. / 48.70750° пн. ш. 23.24611° сх. д. / 48.70750; 23.24611Координати: 48°42′27″ пн. ш. 23°14′46″ сх. д. / 48.70750° пн. ш. 23.24611° сх. д. / 48.70750; 23.24611
Середня висота
над рівнем моря
558 м
Водойми р. Віча, Вепровець, Великий Звір
Місцева влада
Адреса ради 89140, Закарпатська обл., Воловецький р-н, с. Гукливий, 200, тел. 3-32-22
Карта
Гукливий. Карта розташування: Україна
Гукливий
Гукливий
Гукливий. Карта розташування: Закарпатська область
Гукливий
Гукливий
Мапа

Гукливий у Вікісховищі?

Гукли́вийсело в Україні, в Закарпатській області, Воловецькому районі.

Про заснування села говориться в т. зв. «Гукливському літопису» — додатку до стародавньої сільської метрики, записи в якому робились з 1660 до 1830 року. Село заселене у 1588 році солтисами Іваном Бобкою та Петром Пецьковичем.

У 1588 році Сигізмунд Ракоці дав дозвіл Петру Пецьковичу і Івану Бобці, щоб оселитися у Гукливому.

У 1889 році села Гуклива, Таламаш і Веретечів були об'єднані під назвою Гукливий.

Назви у 1588-Велика Гуклива, у 1600- 1913-Гуклива, 1773-Гукливий.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У верхньому кінці села знаходиться один з найгарніших ансамблів дерев'яної архітектури у Міжгірсько-Воловецькій долині і на Закарпатті загалом - барокова церква Святого Духа з дзвіницею, XVIII століття, в якій був написаний так званий Гукливський літопис, що являє собою велику історичну цінність.

Можливості дерева як матеріалу розкрито тут повністю і в доцільних лініях конструкції, і в стриманих художніх акцентах. Церква дерев'яна, збудована з ялинових брусів, тризрубна, з трьома зрубами різного розміру. Стіни над піддашшям і дахи покриті ґонтом, вежа — дубовим лемехом. Фундамент складний з річкового каменю на глиняному розчині. Над бабинцем височить квадратна башта з двоярусним бароковим завершенням. Піддашшя, спираючись на випуски зрубів, м'яко охоплює споруду з усіх боків і прикриває ґанок на західному фасаді, який декорований різьбленими стовпчиками. На полотнищах дверей нанесена різьба. Неф і східна частина мають коробовий звід, притвор — плоске перекриття. Завдяки спільній покрівлі над трьома зрубами пам'ятник виглядає компактним, зовні майже не відчувається його трискладова будова. Майстерно складено з масивних колод зрубні стіни. Площини двосхилого, вкритого ґонтом даху, переливаються всіма відтінками смерекової деревини. Вежа з бароковим завершенням — одна з пропорційно надосконаліших серед подібних веж. Стовпчики ґанку профільовано, одвірок має різьблення. Наву та вівтарний зруб перекрито арковим склепінням, бабинець — плескатим.

Частиною бездоганного архітектурного ансамблю є чарівна струнка дзвіниця заввишки вісім метрів, нижній ярус якої зрубний, а верхній, значно видовжений — каркасний. Подібна дзвіниця стояла і в Нижньому кінці, на старому цвинтарі, але її розібрали у 1940-хх роках. Біля церкви збереглися два давні кам'яні хрести. Дзвіниця, квадратна в плані, побудована з того ж матеріалу, що і церква, з рубаним першим ярусом опасанням і каркасним — другим. Шатровий дах дзвіниці і стіни покриті ґонтом. У 1784 році Франц Пеер розмалював Святодухівську церкву. У церкві Святого Духа був написаний Гукливський літопис. З 1998 до 2001 року церква страшенно занепала через байдужість до культурних цінностей місцевої влади. Шинґли (ґонти) прогнили і дощ лив всередину. Найбільше постраждали кутові з’єднання, випуски вінців зрубів, ґанок, опасання. Ціною великих зусиль громадськості наприкінці 2001 року вдалося вкрити новим ґонтом дахи і опасання, але деревина зрубів уражена грибком і в окремих місцях підгнила.

Саме з гукливської церкви розпочалася акція порятунку та привернення уваги до дерев'яних церков. Тоді ж виявилося, що залишилося дуже мало майстрів, здатних виготовити дранку чи ґонти для покриття дахів церков. Увесь ґонт для перекриття церков у Гукливому, Уклині, Ясінях та нової церкви у Великому Бичкові виготовив Іван Молдован з села Щербовець Воловецького району.

Церква св. духа. 1932.

Розповідають, що православну громаду в Гукливому організував російський емігрант священик Пастухов. Ділянку під спорудження церкви виділив зі своєї землі Михайло Ціник, який також був одним із організаторів будівництва. Очолив будівництво інженер з Волівця Михайло Поп. З ним працювали воловецькі майстри Михайло Райчинець, його старший брат, Іван і Павло Тимковичі, Фулитка.

З друкованих джерел відомо, що до спорудження цієї церкви мав відношення талановитий архітектор з російських емігрантів (родом з-під Києва) Всеволод Коломацький. Можливо, він виконав проект цієї своєрідної споруди.

У 1993 р. почали заготовляти матеріали для спорудження нової цегляної церкви, а в 1995 р. довкола дерев’яної церкви вимурували стіни новобудови.

Будівельними роботами керував Федір Лапко, спорудження даху складної конструкції очолив Федір Русин, а бляхарем був Володимир Сідей. Значною була допомога сільського голови М. А. Хмельницького, столярів Михайла Щобака та Петра Порохнавця, всіх селян, які щодня працювали на будівництві.

Влітку 1999 р. дерев’яну церкву, що була всередині новозбудованої, розібрали.

Церква Покрови пр. богородиці. 1923.

У 1649 р. згадують священика Луку. У 1690 р. церкви в селі не було.

У 1778 р. йшлося про дерев’яну церкву. Можливо, її збудували в XVII ст. і саме вона простояла в селі аж до 1923 p., коли закінчили розпочате в 1913 р. спорудження мурованої церкви, очолюване Василем Дубовичем та Михайлом Сидораном.

Коли чеський дослідник Ф. Заплетал приїхав у 1921 р. в Таламаш, дерев’яна церква вже була всередині новозбудованої. Ф. Заплетал сфотографував старі ікони, різьблені дерев’яні свічники і царські двері, що були згодом передані до церкви в Яблунові коло Воловця. Дерево з церкви дали сім’ї, в якої тоді згоріла хата. Іконостас перенесли до мурованої церкви, але відразу перемалювали. Завдяки описам та світлинам українських учених В. Щербаківського, що здійснив експедицію в Карпати в 1913 р., та В. Січинського відомо, що церква була триверхою, бойківського стилю. Бічні верхи мали по два четверики, а середній – чотири.

Муровану церкву закрили в 1961 р. і планували влаштувати в ній історико-краєзнавчий музей.

Дзвіниця. XIX ст.

Село засновано в середині XVII ст. У 1880-х роках згадують маленьку дерев’яну церкву, подібну до каплички. Тоді в селі було 97 греко-католиків. Класична верховинська дзвіниця (можливо, згадана раніше церква) стояла на кладовищі до 1954 p., коли її блискавично розібрали внаслідок антирелігійної кампанії.

У кінці XIX ст. історик Т. Легоцький писав, що в цьому селі була маленька, подібна до каплиці, дерев’яна церква. Можливо, йшлося про дзвіницю, що стояла на старому кладовищі. Дзвіниця занепала в кінці 1940-х років унаслідок антирелігійної кампанії, її розібрали за кілька годин у 1954 р.

У 1934 р. в селі збудовано дерев’яну православну церкву Успіння пр. богородиці.


Церква Святого Духа
Святе джерело

Якщо, пройшовши церкву, рухатись далі до урочища Думка, то неподалік від туристичного маршруту на гору Великий Верх, можна потрапити до так званого Святого джерела - криниці з цілющою водою. Криниця освячена, за цілющою водою приїжджають не тільки мешканці з різних куточків України, а і іноземні туристи.

У селі розташовані єдині в Україні одразу два пам'ятники чорниці, яку на Закарпатті називають яфина та єдина на пострадянському просторі мілітарі-садиба, що має назву "Grün Hof".

Пам'ятник чорниці біля мілітарі-садиби "Grün Hof"

Посилання[ред. | ред. код]


У селі розташовані єдині в Україні одразу два пам'ятники чорниці, яку на Закарпатті називають яфина та єдина на пострадянському просторі мілітарі-садиба, що має назву "Grün Hof".

Пам'ятник чорниці біля готелю "Наталія"
Мілітарі-садиба "Grün Hof"