Гук Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гук Микола Петрович
Народився 13 травня 1960(1960-05-13) (57 років)
с. Лішня
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Діяльність журналіст
Alma mater Львівське ВВПУ
Звання Капітан ІІ-го рангу у відставці
Нагороди

Гук Микола Петрович (13 травня 1960, с. Лішня Дрогобицького району Львівської області) — журналіст, громадський та політичний діяч.
Капітан ІІ-го рангу, військовий пенсіонер.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 13 травня 1960 у с. Лішня Дрогобицького району Львівської області.[1] Діди загинули під час сталінських репресій на Уралі. Батько — Гук Петро Маркович, 1919 року народження, політв'язень, працював на шахтах Стебника та Донбасу, помер 2001 року. Мати — Звір Анна Михайлівна, 1928 року народження, репресована у 1947. Працювала шахтарем у м. Губаха Пермської області, мешкає у с. Лішня.

Після закінчення у 1977 СШ № 5 м. Дрогобича, працював автослюсарем в ДУМБ №5. Строкову службу проходив у Забайкальському військовому окрузі.

У 1983 закінчив факультет журналістики Львівського ВВПУ (за фахом військовий журналіст) та був направлений на Чорноморський флот, де проходив службу до 1992 року.

У 19831986 та 19881992 — редактор багатотиражної газети «Вимпел» 7-го Навчального загону ім. адмірала Ф. Октябрьского Чорноморського флоту.

У 19861988 — кореспондент газети «Флаг Родины» Чорноморського флоту.

У травні 1989 був одним із ініціаторів створення Севастопольського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Голова Севастопольського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка у 19891992 та 19942003.[2]

У 1990 організував севастопольських просвітян на вибори до Севастопольської міської ради. Троє членів «Просвіти» стали депутатами та утворили у Севастопольській міській раді депутатську групу «Україна».

28 липня 1991 року брав участь у 1-му з'їзді офіцеpів України, на якому було створена Спілка офіцерів України, був обраний членом Виконавчого комітету СОУ.[3]. Після відмови вийти з організації та засудити її діяльність, був звільнений за «антикомуністичну та антиконституційну діяльність» з лав збройних сил СРСР Після провалу путчу ГКЧП на службі поновлений. Був представником Верховної Ради України у Севастополі з питань проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.

Микола Гук першим у Севастополі, влітку 1991 року, підняв національний прапор України.

4 вересня 1991 pоку на кваpтиpі О. Подольного зібpалася група військовослужбовців ЧФ: капітани 3 pангу Вадим Махно, Олександp Пляшечников, майоpи Анатолій Капінос, Володимиp Холодюк, Віталій Рожманов, капітан-лейтенанти Ігоp Тенюх, Микола Гук, капітан-лейтенант запасу Олександp Подольний, капітан запасу Богдан Корпан, стаpший пpапоpщик Василь Федоpончук, пpапоpщики Михайло Климчук та Микола Фіялковський. Обговоpили підсумки pоботи 1-го з'їзду Спілки офіцеpів Укpаїни. Виpішили ствоpити осеpедок Севастопольської оpганізації СОУ. Його пеpшим головою обpали капітан-лейтенанта Ігоpя Тенюха, заступником — майора Володимира Холодюка.[3]

Під Новий 1992 рік Микола Гук, будучи редактором газети «Вимпел», випустив часопис з текстом військової присяги на вірність українському народу та Гімном України.[4]

Через тиждень, 8 січня 1992 року, випустив черговий номер газети з великою редакторською статтею «О Україно, о рідна ненько, тобі вірненько присягнем».

У січні 1992 році за видання військової газети «Вимпел» українською мовою, прийняття присяги на вірність Україні та намагання привести до неї курсантів та офіцерів 7-го Навчального загону КЧФ удруге звільнений зі служби командуванням Чорноморського флоту.

У 19921994 — старший офіцер Соціально-психологічного управління Міністерства оборони України.[5]

З червня 1994 до жовтня 2003 — редактор відділу газети ВМС України «Флот України».[6] член виконкому Спілки офіцерів України з 1994.

У березні 1995 заснував та редагував першу україномовну в регіоні газету «Дзвін Севастополя».

Один з авторів Нагрудного пам'ятного знаку «5 років ВМС України», який був впроваджений у серпні 1997 року.[7][8]

У 1998 кандидат в народні депутати України по одномандатному виборчому округу N224, м. Севастополь.[9]

З 1998 по 2003 — заступник голови товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.

У 20032006 був головним редактором газети «Нація і держава» та членом головного проводу Конгресу українських націоналістів.

З 1999 по 2003 — директор видавництва Севастопольського товариства «Просвіта».

Кандидат у народні депутати України у 2002 по одномандатному виборчому округу № 121, посів друге місце [10]

Почесний голова Севастопольського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка з 2003 року.

Міський голова Дрогобича (20062010).

З лютого 2014 року — начальник відділу інформаційного забезпечення Трускавецької міської ради.[11]

Нагороди[ред.ред. код]

  • Нагрудний хрест «Орггрупа ВМС України» (1993).[12]
  • медаль «Офіцерський хрест з мечами» Спілки офіцерів України (1996).
  • медаль «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1999).

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]