Гульєльмо Ґонзаґа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гульєльмо Ґонзаґа
Гульельмо I Гонзага.jpg
Народився 4 квітня 1538(1538-04-04)[1]
Мантуя, Ломбардія
Помер 14 серпня 1587(1587-08-14)[2][3] (49 років)
Гоїто, Провінція Мантуя, Ломбардія
Поховання Basilica Palatina di Santa Barbarad
Діяльність політик
Знання мов італійська[4]
Титул Duke of Mantuad і Герцог
Посада marquis of Montferratd і Duke of Montferrid
Конфесія католицтво
Рід House of Gonzagad
Батько Federico II Gonzaga, Duke of Mantuad
Мати Маргарита Монферратська
Брати, сестри  • Federico Gonzagad, Louis Gonzagad і Francesco III Gonzaga, Duke of Mantuad
У шлюбі з Archduchess Eleanor of Austriad
Діти Вінченцо I Гонзага, Margherita Gonzaga, Duchess of Ferrarad і Anna Juliana Gonzagad
Coat of arms of the House of Gonzaga (1575).svg

Гульєльмо Ґонзаґа (італ. Guglielmo Gonzaga; 24 квітня 1538 — 14 серпня 1587) — 3-й герцог Мантуї в 15501587 роках, 1-й герцог Монферрата в 1574—1587 роках. За його панування герцогський двір в Мантуї став одним з найвишуканіших, заможних і престижних у Європі.

Життєпис[ред. | ред. код]

Походив з Дому Ґонзаґа. Другий син Федеріко II, герцога Мантуї, і Маргарити Палеолог, маркграфині Монферрата. Народився 1538 року в Мантуї. 1550 року після смерті старшого брата Франческо III на полюванні успадкував герцогство Мантуанське і маркграфство Монферратське.

За договором в Като-Камбрезі 1559 року, що завершив Італійські війни, був підтверджений його титул маркіза Монферрата.

1561 року пошлюбив доньку імператора Фердинанда I Габсбурга. Внаслідок інтриг його стрийка кардинала Ерколе Ґонзаґа, стосунки герцога Гульєльмо з папою римським Пієм IV погіршилися. У 1569 році в маркграфстві відбулося повстання з вимогою автономії, але герцог жорстко покарав ворохобників в Казале. У 1574 році статус маркграфства Монферрата був підвищений до герцогства.

Гульєльмо протегував художникам, музикантам, зокрема Джованні П'єрлуїджі да Палестрині та Ж'яш де Верту. Сам колекціонував твори мистецтва. Реформував і зміцнив армію. Зміг зберегти незалежність своїх володінь. Збільшив сільськогосподарське і промислове виробництво, домігся підвищення торгового обороту Мантуї.

У 1571 році герцог відвідав Венецію, де уклав угоду про взаємну екстрадицію злочинців. 1573 року отримав імперське маркграфство Гаццуоло. 1574 року в Мануї зустрічав Генріха Валуа, що втік з Речі Посполитої, щоби стати королем Франції. 1575 року домігся важливої ​​поступки від імператора Максиміліана II, який дозволив Дому Ґонзаґа змінити герб — положення орлів змінилося, їх голови стали дивитися один на одного. 1576 року його брат Людовико висунув претензії на частину спадщини, але 1578 року Гульєльмо отримав підтримку з боку іспанського королівського двору.

У 1586 році в Феррарі, під час весілля його дочки Маргарити і Альфонсо II д'Есте, домігся звільнення з в'язниці поета Торквато Тассо, якого запросив до свого двору.

На його замовлення були побудовані базиліка Святої Варвари і заміські резиденції в Марміроло і Гойти.

Помер в 1587 році в Гойти, залишивши у скарбниці 1 млн золотих скудо. Був похований в базиліці Санта-Барбара. Спадкував син Вінченцо I.

Родина[ред. | ред. код]

Дружина — Елеонора, донька

Діти:

  • Вінченцо (1562—1612), герцог Мантуї і Монферрата
  • Маргарита (1564—1618), дружина Альфонсо II д'Есте, герцога Феррари;
  • Анна Катерина (1566—1621), дружина ерцгерцога Фердинанда II Габсбурга, правителя Передньої Австрії і Тироля

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Giuseppe Amadei;Ercolano Marani (a cura di), I Gonzaga a Mantova, Milano, 1975. ISBN non esistente.
  • Iain Fenlon, Music and Patronage in Sixteenth-Century Mantua, Cambridge University Press, 1980. ISBN 0-521-22905-7.