Гуляйполе
 Гуляйполе | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||
 | |||||||||
| Основні дані | |||||||||
| Країна |  Україна | ||||||||
| Область |  Запорізька область | ||||||||
| Район |  Пологівський район | ||||||||
| Тер. громада | Гуляйпільська міська громада | ||||||||
| Код КАТОТТГ | UA23100070010036682 | ||||||||
| Засноване | 1785 (241 рік) | ||||||||
| Статус міста | з 1938 року | ||||||||
| Населення | 150 осіб де-факто (станом на 20.12.2025)[1] | ||||||||
| Площа | 23,1 км² | ||||||||
| Густота населення | 582,1 осіб/км² | ||||||||
| Поштові індекси | 70200—70205 | ||||||||
| Телефонний код | +380-6145 | ||||||||
| Координати | 47°39′37″ пн. ш. 36°16′54″ сх. д. / 47.66028° пн. ш. 36.28167° сх. д. | ||||||||
| Висота над рівнем моря | 109 м | ||||||||
| Водойма | р. Гайчур | ||||||||
| Назва мешканців | гуля́йпо́лець, гуля́йпо́лька, гуля́йпо́льці | ||||||||
| Відстань | |||||||||
| Найближча залізнична станція | Гуляйполе | ||||||||
| До станції | 9 км | ||||||||
| До районного центру | |||||||||
| - автошляхами | 26 км | ||||||||
| До обл./респ. центру | |||||||||
| - залізницею | 137 км | ||||||||
| - автошляхами | 97,9 км | ||||||||
| До Києва | |||||||||
| - автошляхами | 613 км | ||||||||
| Міська влада | |||||||||
| Адреса | 70200, Запорізька обл., Пологівський р-н, м. Гуляйполе, вул. Шевченка, 15/2 | ||||||||
| Вебсторінка | Гуляйпільська міська громада. | ||||||||
| Міський голова | Ярмак Сергій Олександрович | ||||||||
| |||||||||
Гуля́йпо́ле — місто в Україні, адміністративний центр Гуляйпільської міської громади Пологівського району Запорізької області. До 19 липня 2020 року — адміністративний центр ліквідованого Гуляйпільського району. 30 вересня 2025 року Указом Президента України місту присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України»[2].
Місто Гуляйполе розташоване за 98 км від обласного центру (автошляхами Н08Т 0814) та 26 км від районного центру, в долині річки Гайчул (назва водойми етимологізується з тюркських мов — гай «вільний» + чул «степ»[3]), вище за течією на відстані 3,5 км розташоване село Марфопіль, нижче за течією на відстані 1,5 км розташоване село Зелене. Найближча залізнична станція — Гуляйполе (за 9 км). На півночі Пологівський район межує з Синельниківським районом Дніпропетровської області, на сході — з Донецькою.
 |
Новомиколаївка (~41 км) | Успенівка (~16 км) | Полтавка (~13 км) | |
| Залізничне (~4 км), Оріхів (~39 км) | Пн | Малинівка (~15 км) | ||
| Зх Гуляйполе Сх | ||||
| Пд | ||||
| Пологи (~21 км) | Дорожнянка (~8 км) | Новозлатопіль (~26 км) |
Гуляйполе засновано у 1785 році на колишніх землях Кальміуської паланки Вольностей війська Запорозького низового в контексті політики Російської імперії по залюдненню та освоєнню завойованих запорозьких вольностей. Правління Катеринославського намісництва зобов'язало Новомосковський земський суд заснувати й облаштувати біля Гайчура при балці Калмичкі державну військову слободу Гуляйполе. Твердження окремих краєзнавців про те, що назву населеному пункту дали переселенці з міста Гуляйпіль (частина сучасного Новомиргорода — колишнього районного центру Кіровоградщини), не витримує жодної критики та ґрунтується виключно на здогадках. Наразі ж, достеменно відомо та підтверджено архівними даними, що перші поселенці прибули до новоутвореного населеного пункту з території Стародубщини, а пізніше Київщини, Чернігівщини, Полтавщини та Слобідської України. Поселення традиційно ділилось на сотні — адміністративно-територіальні одиниці. Так заселялися Подолянська, Піщанська, Гурянська, Вербівська, Бочанська, Харсунська та пізніше Польська сотні. У 1794 році поселення мало 150 дворів.
У 1797 році побудовано дерев'яну православну церкву «Воздвиження Честного і Животворящого Христа Господнього», а Гуляйполе стає волосним центром Олександрівського повіту Катеринославської губернії.
Жителі краю активно займалися землеробством і тваринництвом. Розвивалася торгівля. У 1859 році в Гуляйполі відбувся перший ярмарок. Діяло більше півсотні торговельних підприємств із загальним обігом 1 млн рублів. Поряд з ними існувала велика кількість торговельних лавок. Торгівля сприяла припливові населення. Якщо у 1810 році тут проживало 1852 осіб, то у 1859 році — вже 2521 особа.
У пореформний період у Гуляйполі промислові підприємства виникали одне за одним. У 1882 році почав працювати завод сільськогосподарських машин підприємця Крігера. Через 10 років ще один такий завод і паровий млин відкрив капіталіст Кернер. Обидва заводи випускали жниварки, кінні молотарки, січкарні тощо. Великий паровий млин мав і поміщик Шредер. У наступні роки стали до ладу обозний та винокурний заводи, кілька олійниць, торговельні склади. В селі працювали 18 крамниць, торгівлею займалось близько трьох десятків купців. У 1898 році поблизу прокладена залізнична лінія Чаплине — Бердянськ, що сприятливо позначилось на економічному розвитку села.
Із середини XIX — початку XX століття село Гуляйполе перетворено у торгово-промислове містечко. У 1913 році тут проживало 16 тис. 150 осіб.
У Гуляйполі працювали два підприємства сільськогосподарських машин, чотири винокурні та одна пивоварня. Три парові млини були у Гуляйполі та ще десятки по навколишнім селам та економіях, що входили до гуляйпільської волості.. Окрім них навколо була велика кількість селянських «вітряків». Крім цього у Гуляйполі працювало два цегельно-черепичних заводи та дванадцять по селах і хуторах.
Поряд із промисловими підприємствами, у селі існувало півтора десятка невеликих, напівкустарних виробництв — екіпажна майстерня, декілька гончарень, а також олійниці, кузні, столярні та інші майстерні.
З 1884 року й аж до Першої світової війни через кожні три роки в Гуляйполі відбувалися земські виставки-аукціони сільськогосподарської та промислової продукції.
Після Першої світової та радянсько-української воєн у Гуляйполі відбувалися нові соціально-економічні перетворення, спричинені зміною державної влади та політичного режиму.
Широку відомість Гуляйполе набуло під час радянсько-української війни. Саме тут у 1919—1921 роках містився осередок махновського руху. Тут же народився і виріс Нестор Махно. У 1919—1921 роках було столицею Вільної території. З іншого боку, діяла і місцева «Просвіта» — товариство, створене з метою популяризації української мови через навчання та культурно-масову діяльність, про яке згадується у документах з губернського Катеринослава (Дніпра) станом на 19 серпня 1917 року. Водночас про її реальну роботу в Гуляйполі відомо небагато. Краще збереглися документи місцевих чоловічої та жіночої гімназій, які належали «Гуляйпольскому обществу „Просвєщеніє“», але воно не мало стосунку до «Просвіти». Принаймні, така ситуація існувала до українізації «Просвєщєнія», яку здійснила випускниця курсів українознавства в київському Університеті святого Володимира Галина Кузьменко, фактично очоливши «Просвіту» у Гуляйполі. За даними гуляйпільського дослідника Сергія Звілінського, з кінця 1917 року до «Просвіти» належав вже і сам Нестор Махно[4].
Під час Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 108 жителів міста[5].
У 1938 році Гуляйполе набуло статусу міста.
5 жовтня 1941 року, внаслідок німецького наступу, радянські війська покинули місто. Восени 1943 року радянські війська звільнили Гуляйполе від німецько-фашистських окупантів.
12 жовтня 2016 року утворена Гуляйпільська міська громада шляхом об'єднання Гуляйпільської міської ради та Гуляйпільської, Дорожнянської, Мирненської, Рівнопільської, Святопетрівської, Червоненської сільських рад Гуляйпільського району[6].
19 липня 2020 року, у результаті адміністративно-територіальної реформи й ліквідації Гуляйпільського району, місто увійшло до складу новоутвореного Пологівського району[7].
_01.jpg)
2 березня 2022 року в місті повністю зникли світло, вода. Приблизно через місяць зник газ. На момент редагування (3 вересня 2022) газ, вода, електроенергія так і не з'явились. Це відбулося внаслідок окупації рашистами Полог.
16 квітня 2022 року рашистські окупанти обстріляли Гуляйполе з важкої артилерії, пошкодивши декілька приватних будинків[8].
22 червня 2022 року внаслідок обстрілу російськими окупантами руйнувань зазнала одна з візитних карток міста — будівля парового млина «Надія», побудована 1894 року[9].
Будівля була унікальним зразком промислової архітектури та входила до історичного ареалу міста. Млин був збудований купцем другої гільдії Самсоном Саксаганським. Проєкт та саме будівництво виконала відома проєктна та будівельна контора Антона Ерлангера. Будівля дійшла до цього часу без суттєвих змін — пережила часи Української революції 1917—1921 років, Другу світову війну, проте суттєво пошкоджена від російських окупантів[9]. Від обстрілів постраждали й декілька інших історичних пам'яток міста[10].
19 липня 2022 року, ввечері, окупанти обстріляли з реактивних систем залпового вогню «Град» та артилерії центр міста Гуляйполе. Окупанти застосували понад 20 снарядів. Руйнувань зазнали будівлі виконкому, міської ради, культурно-спортивного комплексу, філії пошти та зв'язку, приватні будинки[11].
5 жовтня 2022 року, внаслідок ракетного обстрілу міста, загинули заступник голови місцевої громади Олександр Анатолійович Савицкий і керівник КП «Благоустрійсервіс» Олександр Анатолійович Косаренко[12].
6 листопада 2022 року, вночі, російські окупанти завдали ракетного удару по головному майдану міста Гуляйполе, під час якого вщент зруйнований КСК «Сучасник»[13].
У квітні 2023 року суттєво пошкоджена історична будівля Гуляйполя — Музей-садиба родини Крігер, яка вже не вперше потрапляла під обстріл з боку російських окупантів. Попередні обстріли здійснювалися у червні та серпні 2022 року та вже завдавали ушкоджень музею-садибі, який було заплановано відкрити влітку 2022 року, а роботи щодо відновлення та реставрації будівлі розпочалися ще у 2019 році. Перед самим повномасштабним вторгненням завершувалися внутрішні ремонтні роботи. Будівля була зведена у 1892 році родиною підприємців Крігер — німців-лютеран, у власності яких був завод сільськогосподарської техніки[14].
9 червня 2023 року, об 11:20, російські окупанти завдали удару керованою авіабомбою по лікарні Гуляйполя, яка була частково зруйнована. Внаслідок удару щонайменше 5 осіб зазнали поранень, ще двоє працівників лікарні загинули[15].
10 червня 2023 року, близько 11:00, російські окупанти вчинили черговий обстріл прифронтового Гуляйполя. Внаслідок ворожого обстрілу одного з підприємств міста двоє працівників зазнали травм. Пожежники, які прибули на місце події, оперативно зупинили спалах двоповерхової адміністративної будівлі. Загальна площа, що була охоплена вогнем, становила 100 м²[16].
17 лютого 2024 року, вночі, в Гуляйполі від російського удару була зруйнована історична будівля парового млину «Надія» — одна з найвизначніших та найупізнаваніших споруд історичного Гуляйполя та один з кращих зразків промислової архітектури Запорізького регіону загалом. Проєкт парового млину «Надія» виконала контора підприємця Антона Ерлангера. З 1894 року млин належав купцю Самсону Саксаганському, з 1908 року — меноніту Давіду Шредеру, з 1915 року його власником стало товариства «Кємах». У 1912 році будівлю реконструювали, в якій відкрили центральну електростанцію. За радянських часів та до російського вторгнення в Україну споруду використовували за призначенням як млин. Будівлю неодноразово російські окупанти обстрілювали, зокрема, влітку 2022 та 2023 років[17].
На початку 2024 року в місті залишилось понад півтори тисячі жителів. Переважно це літні люди, які не хочуть полишати хоч і зруйнований та понівечений, але рідний дім[18].
Станом на липень 2025 року місто Гуляйполе перебуває за 6 км, які відділяють його від позицій російських окупантів. Понад три роки місто залишається однією з найгарячіших точок Запорізької області. Через неможливість захопити місто окупанти називають його «злим» і щодня обстрілюють авіабомбами, дронами-камікадзе, артилерією та системами залпового вогню. Вулицями не гуляють, а перебігають від укриття до укриття. Жодна багатоповерхівка не залишилася неушкодженою, а майже половина приватних будинків зруйновані повністю або частково. З березня 2022 року в місті відсутні електрика, вода, газ та стабільний зв'язок через регулярні російські обстріли, які знищили всі комунікації. До початку повномасштабного російського вторгнення в Гуляйпільській міській громаді мешкало близько 20 тисяч осіб. Наразі залишилося приблизно 2 тисячі осіб — переважно літні люди, які відмовилися покинути домівки. Виживати їм допомагає гуманітарна підтримка та пункти незламності, де можна отримати питну воду, їжу, тепло і підзарядити телефон. Попри щоденну небезпеку, Гуляйполе тримається[19].
30 вересня 2025 року місту було присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».
Під час боїв за Гуляйполе у грудні 2025 року російські війська вперше масово застосували в бойових діях реактивну систему залпового вогню «Торнадо-С» — сучасну модернізацію РСЗВ «Смерч», яку в російських джерелах часто називають аналогом американської системи HIMARS завдяки використанню керованих ракет з супутниковим наведенням.
10 квітня 2026 року, під час засідання Конгресу місцевих та регіональних влад, Президент України Володимир Зеленський вручив державні нагороди представникам місцевого самоврядування, а також почесні відзнаки «Місто-герой України». Серед 16 громад, які отримали цю відзнаку — місто Гуляйполе, яке є символічним підтвердженням на державному рівні[20].
Станом на 28.06.2026 року місто повністю окупували російські війська.
Станом на 2019 рік населення становило 13 446 осіб[21] Станом на 2026 рік становить понад 100 осіб[22].
Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[23]:
| Національність | Відсоток |
|---|---|
| українці | 93,71 % |
| росіяни | 5,45 % |
| білоруси | 0,23 % |
| вірмени | 0,15 % |
| інші/не вказали | 0,46 % |
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[24]:
| Мова | Кількість | Відсоток |
|---|---|---|
| українська | 15903 | 94,5 % |
| російська | 881 | 5,24 % |
| вірменська | 18 | 0,11 % |
| білоруська | 8 | 0,05 % |
| румунська | 5 | 0,03 % |
| інші/не вказали | 14 | 0,07 % |
| Всього | 16829 | 100 % |
До повномасштабного російського вторгнення в Україну діяли наступні підприємства:
- ВАТ «Сільмаш».
- ЗАТ «Аграрний дім».
- Гуляйпільський машинобудівний завод.
- ЗАТ «Гуляйпільський сирзавод».
- Гуляйпільський елеватор.
- Гуляйпільський завод лакофарбових виробів, ТОВ.
- Гуляйпільський міськавтодор.
- Уродженці міста Гуляйполя:
- українські письменники Раїса Іванченко, Григорій Лютий, Михайло Тардов.
- Дерев'янко Павло Миколайович (1899—1930) — учасник Визвольних змагань, член агіт-секції Запорізького Всеукраїнського товариства «Просвіти» імені Тараса Шевченка. Розстріляний Запорізьким ЧК[25].
- Олександр Михайлюта — автор кіносценарію художнього фільму «Секретний ешелон».
- Любов Геньба — поетеса, громадська діячка, волонтерка.
- Леонід Юхвід — автор відомої повісті «Весілля у Малинівці», у 1967 році створена однойменна кінострічка.
- У місті мешкали та працювали:
- Іван Антипенко (1893—1980) — український письменник, журналіст, мемуаріст.
- Білий Іван Володимирович (1921—1988) — громадський діяч, ветеран Другої світової війни, кавалер 5 орденів.
- Васильєв Євген Вікторович (1972—2014) — капітан Збройних сил України, російсько-української війни.
- Горпинич Артем Володимирович — старший лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
- Діденко Василь Іванович — автор знаменитої пісні «На долині туман».
- Калюта Вілен Олександрович — радянський український кінооператор.
- Литвиненко Дмитро Сергійович — воротар збірної України з футзалу.
- Маляревич Віктор Григорович (нар. 1946) — радянський і український кіноактор.
- Нестор Махно — український політичний і військовий діяч, командувач Революційної повстанської армії України, керівник селянського повстанського руху 1918—1921 років, відомий анархіст і тактик ведення партизанської війни.
- Плясовиця Юрій Олексійович — український архітектор і письменник.
- Шаровський Василь Михайлович — член Української Центральної Ради.
- Юхвід Леонід Аронович (1909—1968) — український письменник, сценарист.
- Загинули під час російського вторгнення в Україну:
- Гарда Євген Сергійович (1992—2022) — український кікбоксер, лейтенант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, майстер спорту міжнародного класу з кікбоксингу (2011).
- Гулов Владислав Олегович (1991—2022) — український військовослужбовець-льотчик, кавалер ордена Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, учасник російсько-української війни[26].
- Нікіфоров Василь (1997—2022) — загинув 14 травня внаслідок бойових дій з російськими окупантами[27].
- Пархоменко Сергій Ігорович (1997—2022) — український військовий льотчик, капітан Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Герой України (2022, посмертно).
- Самойлов Олексій Миколайович — український військовослужбовець, молодший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2023, посмертно).
Центр міста складає історичний архітектурний ансамбль будівель, які освячені історичними подіями, пов'язаними з революційною діяльністю легендарного ватажка селянського анархістського руху на півдні України (1918—1921) Нестора Махна.
Про махновщину, відомих земляків та етнографію краю можна дізнатися з експозиції Гуляйпільського краєзнавчого музею.
З 2006 по 2009 роки у Гуляйполі наприкінці серпня відбувався щорічний музично-літературний фестиваль «День Незалежності з Махном» (МахноФест).
6 листопада 2018 року у Гуляйполі гучно та творчо відсвяткували 130-річницю від дня народження відомого народного лідера, українського революціонера Нестора Махно[31].
Однією з найвизначніших споруд та історичних пам'яток міста вважався 130-річний паровий млин «Надія», збудуваний 1894 року купцем ІІ-ої гільдії Самсоном Йосиповичеч Саксаганським. Купець вклав в будівництво величезні кошті й навіть заліз у борги. Величезний паровий двигун закупили в Англії. У 1907 році Самсон Саксаганський продав млин меноніту Давіду Шредеру. Фактично млин став і першою електростанцією Гуляйполя, адже у 1912 році при ньому відкрилась центральна електростанція міста[32].
17 лютого 2023 року, внаслідок російських обстрілів, будівлю було зруйновано.
Банк товариства єврейських та німецьких колоністів. Наразі Гуляйпільський краєзнавчий музей розташований в будівлі 1901 року (вул. Соборна, 75)
Махновська тачанка біля Банку товариства єврейських та німецьких колоністів. Гуляйпільський краєзнавчий музей розташовувався у будівлі 1901 року (вул. Соборна, 75)
Банк товариства єврейських та німецьких колоністів
Банк товариства єврейських та німецьких колоністів
Млин поміщика Шредера, 1894 року побудови (вул. Соборна)
Млин поміщика Шредера, 1894 року побудови (вул. Соборна)
Млин поміщика Шредера, 1894 року побудови (вул. Соборна)
Будинок купця Карманова (вул. Шевченка), де до повномасштабного російського вторгнення в Україну розташовувалася аптека та кав'ярня
Будинок купця Карманова (вул. Шевченка)
Гуляйпільська чоловіча гімназія (вул. Шевченка, 13)
Земська управа (вул. Шевченка, 15). В приміщенні знаходилася Гуляйпільська міська та районна ради, Гуляйпільський УСЗН РДА
Земська управа (вул. Шевченка, 15)
Східна частина будівлі Земської управи (вул. Шевченка, 15)
Народний дім (вул. Шевченка). Наразі в цьому приміщенні розміщена бібліотека.
Народний дім (вул. Шевченка). В приміщенні розташовувалася бібліотека.
Народний дім (вул. Шевченка)
Вчительський інститут (вул. Соборна 107). В приміщенні розташовувався Гуляйпільський ЦНАП
Вчительський інститут (вул. Соборна 107).
Будівля вчительського інституту з двору (вул. Соборна 107)
Меморіал загиблим воїнам (вул. Героїв України)
Братська могила жертв фашизму (вул. Шевченка)
Пам'ятник воїнам-землякам (вул. Велика)
Пам'ятник воїнам-землякам в місті Гуляйполі
- ↑ «Запускають по місту понад 20 КАБів на день»: у Гуляйполі залишаються менше ніж 150 людей, триває евакуація — Ярмак. Суспільне Запоріжжя.
- ↑ Указ Президента України № 720/2025 Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України».
- ↑ Гуляйполе — столиця степів. Запорізький обласний туристично-інформаціуний центр. Архів оригіналу за 15 листопада 2010. Процитовано 9 липня 2009.
- ↑ Гуляйполе між анархізмом й самостійництвом: як студентка зближувала непримиренних. Справжнє Медіа. 12 грудня 2025.
- ↑ Гуляйполе. Геоінформаційна система місць «Голодомор 1932—1933 років в Україні». Український інститут національної пам'яті. Процитовано 18 червня 2020.[недоступне посилання]
- ↑ ВВРУ, 2018, № 29, стор. 28
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
- ↑ Гуляйполе обстріляли з важкої артилеії: наслідки (фото). Акцент. 17 квітня 2022.
- 1 2 У Гуляйполі через обстріли окупантів пошкоджена будівля млину, побудованого наприкінці XIX століття. Перший Запорізький. 23 червня 2022.
- ↑ «Руйнування жахливі та великі». Експерт розповів про історичні будівлі в Гуляйполі, пошкоджені внаслідок агресії РФ. Суспільне Запоріжжя. 29 червня 2022. Архів оригіналу за 2 липня 2022. Процитовано 2 липня 2022.
- ↑ У Запорізькій області рашистські війська обстріляли з «Градів» та артилерії центр Гуляйполя: є загиблі (фото). Перший Запорізький. 20 липня 2022.
- ↑ Внаслідок ракетного удару по Гуляйполю загинув заступник голови місцевої громади та керівник КП «Благоустрійсервіс». LB.ua. Процитовано 5 жовтня 2022.
- ↑ Росіяни знищили будинок культури та спорту в Гуляйполі (фоторепортаж). Цензор.net. 6 листопада 2022.
- ↑ У Гуляйполі внаслідок обстрілу окупантів вкотре зазнала ушкоджень історична будівля. Суспільне Запоріжжя. 16 квітня 2023.
- ↑ Зросла кількість постраждалих внаслідок авіаудару по лікарні Гуляйполя (фото). ЗаБор. 10 червня 2023.
- ↑ Ворожі війська обстріляли підприємство в Гуляйполі: постраждали двоє працівників (фото). Перший Запорізький. 11 червня 2023.
- ↑ Вночі у Гуляйполі від російського удару була зруйнована історична будівля млину (фото). Перший Запорізький. 17 лютого 2024.
- ↑ Як виглядає головна вулиця Гуляйполя після майже двох років ворожих обстрілів (фото).
- ↑ За 6 км від фронту: як живе прифронтова Гуляйпільська громада під щоденними обстрілами (інтерв'ю). Перший Запорізький. 10 липня 2025.
- ↑ Гуляйполе отримало відзнаку «Місто-герой України». Акцент. 10 квітня 2026.
- ↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2019 року (PDF)
- ↑ Поліції невідома доля 28 людей, які відмовилися від евакуації на Запоріжжі. 24 Канал (укр.). 6 січня 2026. Процитовано 15 лютого 2026.
- ↑ Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
- ↑ Щоденник Павла Дерев'янка, Ч. 1/5, 1899—1917 роки Запорізька «Просвіта» — видатні та завзяті (укр.), процитовано 23 листопада 2023
- ↑ На Запорізькому напрямку героїчно загинув майор Гулов Владислав Олегович. Газета МИГ (укр.). 21 грудня 2022. Процитовано 23 серпня 2023.
- ↑ Загинув Василь Нікіфоров внаслідок бойових дій з російськими окупантами.
- ↑ Гуляйполе та Горішні Плавні налагоджують співпрацю завдяки проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади». Запорізька обласна державна адміністрація (укр.). 22 січня 2025. Процитовано 25 липня 2025.
- ↑ Басалига, Маріана (2 березня 2023). Івано-Франківськ, Гуляйполе та селище Покровське підписали угоду про співпрацю. Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 25 липня 2025.
- ↑ Керівництво Чернівців та Гуляйполя підписали угоду про співпрацю між містами. Гуляйполе.City (укр.). Процитовано 25 липня 2025.
- ↑ У Гуляйполі гучно відсвяткували річницю від дня народження Нестора Махно. TV5. 6 листопада 2018. Архів оригіналу за 10 грудня 2018. Процитовано 9 грудня 2018.
- ↑ Росія нищить культурну спадщину України. Розповідаємо про 5 пам'яток на Запоріжжі. О, Море.City (укр.). Процитовано 30 квітня 2024.
- Є. М. Скляренко. Гуляйполе. [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 252. — ISBN 966-00-0405-2.
- Л. Ф. Приходько. Гуляйполе. [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2025. — ISBN 966-02-2074-X.
- Інтернет-видання про життя міста, головні новини Гуляйполе.City. [Архівовано 19 грудня 2019 у Wayback Machine.]
- Гуляйполе. Інформаційно-пізнавальний портал. Запорізька область у складі УРСР. [Архівовано 11 листопада 2012 у Wayback Machine.] (на основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Запорізька область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 765 с.)
- Гуляйпільська РДА. [Архівовано 10 серпня 2013 у Wayback Machine.]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Облікова картка на сайті Верховної Ради України. [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Гуляйполе — столиця степів. Запорізький обласний туристично-інформаційний центру.
- Гуляйполе. Інфо. [Архівовано 7 серпня 2007 у Wayback Machine.]
- Гуляйпільська міська рада. [Архівовано 31 липня 2017 у Wayback Machine.]
- Погода в місті Гуляйполе. [Архівовано 1 лютого 2018 у Wayback Machine.]
Міста Запорізької області | ||
|---|---|---|
Бердянськ · Василівка · Вільнянськ · Гуляйполе · Дніпрорудне · Енергодар · Запоріжжя · Кам'янка-Дніпровська · Мелітополь · Молочанськ · Оріхів · Пологи · Приморськ · Токмак | | |
| Міста | |
|---|---|
| Смт | |
| Села | Варварівка • Верхня Терса • Веселе • Вишневе • Воздвижівка • Гірке • Гуляйпільське • Добропілля • Долинка • Дорожнянка • Загірне • Затишшя • Зелене • Зелений Гай • Копані • Красногірське • Криничне • Левадне • Любимівка • Малинівка • Марфопіль • Мирне • Нове • Нове Запоріжжя • Нововасилівське • Новогригорівка • Новодарівка • Новозлатопіль • Новоіванівка • Новомиколаївка • Новоукраїнське • Новоуспенівське • Обратне • Оленокостянтинівка • Ольгівське • Охотниче • Павлівка • Полтавка • Привільне • Прилуки • Приютне • Ремівка • Рибне • Рівне • Рівнопілля • Святопетрівка • Солодке • Староукраїнка • Степанівка • Степове • Темирівка • Успенівка • Цвіткове • Чарівне • Червоне • Яблукове |
 | |
|---|---|
| Словники та енциклопедії | |
| Нормативний контроль |