Гуменці (Кам'янець-Подільський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Гуменці
Будинок культури
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район/міськрада Кам'янець-Подільський район
Громада Гуменецька сільська громада
Код КОАТУУ 6822481801
Основні дані
Засноване 1496
Населення 2114
Площа 3,579 км²
Густота населення 590,67 осіб/км²
Поштовий індекс 32325
Телефонний код +380 3849
Географічні дані
Географічні координати 48°45′36″ пн. ш. 26°37′34″ сх. д. / 48.76000° пн. ш. 26.62611° сх. д. / 48.76000; 26.62611Координати: 48°45′36″ пн. ш. 26°37′34″ сх. д. / 48.76000° пн. ш. 26.62611° сх. д. / 48.76000; 26.62611
Місцева влада
Адреса ради 32325, Хмельницька обл., Кам'янець-Подільський р-н, с. Гуменці, тел. 7-57-43
Карта
Гуменці is located in Україна
Гуменці
Гуменці
Гуменці is located in Хмельницька область
Гуменці
Гуменці

Гу́менці — село в Україні, центр Гуменецької сільської територіальної громади Кам'янець-Подільського району Хмельницької області. Населення становить 2114 осіб.

Географічне розташування[ред.ред. код]

Село Гуменці розташоване вздовж річки Мукша, за 9 км від райцентру і залізничної станції Кам'янець-Подільський на півночі району. Через село проходить автомобільна дорога Н03 та залізниця, станція Гуменці. Біля села великі лісові масиви.

На відстані 1—2 км лежать села Привороття Друге і Колубаївці.

Охорона природи[ред.ред. код]

Біля села є ботанічні заказники: Товтра Вербецька та Кармалюкова Гора. Село лежить у межах національного природного парку «Подільські Товтри».

Назва[ред.ред. код]

Досі не з'ясовано походження назви «Гуменці». Є припущення, що раніше назва села була «Ігуменці». Цей топонім пов'язаний з грецьким словом «ігумен», що означало настоятель чоловічого монастиря. Є доведення, що в ХІІ—XIV ст. землі села належали Ігумену Кам'янецького православного монастиря, який був зруйнований наприкінці XIV ст. військами литовського князя Вітовта чи монголо-татарською ордою. Тоді ігуменцями називали селян, яких тут поселили, щоб збільшити доходи монастиря. («Прапор Жовтня» за 1971 рік, Іван Гарнага).

Деякі історики іншої думки. Зокрема, Єфименко С. Д. та Бабишин вважають, що назву Гуменці треба виводити із назви староукраїнського слова «гумно» — місце зберігання і обмолоту скошеного хліба. Скошений або зжатий хліб звозили на панське гумно, тобто тік, де його ліяли (обмолочували) биками. З таким доведенням можна не погодитись, тому що в той час, вже було багато населених пунктів, в яких було своє місце зберігання хліба.

Топонім Ігуменці найчастіше зустрічається в джерелах історії про походження назви села Гуменці, як найбільш документально доведений історією Поділля.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Стародавні часи[ред.ред. код]

Перші поселення на території с. Гуменці з'явилися ще в доісторичну добу, що підтверджують кам'яні знаряддя праці: кременеві ножі, наконечники стріл, кам'яні ручні рубила, скребачки та ін., які знаходять у межах села. Спочатку край заселяли хлібороби-скотарі, а пізніше слов'яни, які займалися землеробством, і в меншій мірі скотарством та мисливством. Про це свідчать сліди тих археологічних пам'яток, знайдених на території Гуменець та сусідніх населених пунктів Подністров'я: Усті, Пудлівцях, Оринині, Луці-Врубловецькій. Археологічними пам'ятками села є Городище на Кармалюковій горі із північно східного боку. Сліди земляних укріплень, висипаного валу зберігаються і тепер.

У межах гуменецьких і колубаївських полів міститься Колубаївське городище. Про нього згадується у «Подільських Єпархіальних відомостях» у розділі «Історико-статистичний опис церкви села Гуменець Камянецького повіту» від 1869 року. Зокрема, там є такі відомості: «На полях Гуменець, за сім миль від Кам'янця з лівого боку дороги (в напрямку Дунаєвець), знаходиться група з 4 курганів, один курган значно більший за величиною (висота 6 саженів) із заглибленням посередині; по периметру в основі 16 саженів; інші три кургани менших розмірів, розташовані півколом навколо великого». І. Ролле вважав, що це залишки земляних укріплень, збудованих в 1633 р. гетьманом Конецпольським з метою захисту польського війська від турків, що вторглися тоді на Поділля під проводом Абази-Паші. Далі автор робить припущення, що, можливо, кургани більш раннього походження.

Існують припущення про те, що кургани слов'янського походження. У період Київської Русі вони мали оборонно-укріплений характер від набігів кочових племен половців та інших ворогів. Половецький хан Солодовий Буняк в ХІ столітті на цій горі зруйнував монастир, що мав укріплений вал та інші споруди.

Заснування села[ред.ред. код]

У люстрації 1469 року вказано, що королівські маєтності Бабшин, Дем'янківці та інші були в управлінні Михайла з Гуменців[1].

Перші відомості про село Гуменці з'явились у 1493 р. У тодішньому податковому списку в Гуменцях налічувалось 16 димів (господарств) із населенням 95 чоловік.

В 1512 р. з'являються дані про суперечки сільських жителів за гуменецький ліс з кам'янецькими міщанами. У цей час точилась боротьба між окремими поміщиками за ринок Кам'янця і його ремісників. Село часто потерпало від турецько-татарських набігів. У 1550 році воно було знищено татарами, а в 1672 р. його знищили турки. У той час Гуменці знаходились між оборонними спорудами Кам'янця-Подільського.

Згідно з відомостями «Трудів Подільського єпархіального комітету» під редакцією професора Яворського за 1895 р. № 902—885 у Гуменцях в 1530 р. налічувалось 4 лани, в 1542 р. було 4 лани і 2 водяних млини. З 1565 р. село належить шляхтичам Хоцімірським, Калиновським (зокрема, Марцінові, синові Яна[2]). У їх володіннях нараховувалось 7 ланів. Протягом 1565 — 1583 років кількість ланів збільшується до 11. З 1678 р. селом владує Ян Хоцімірський, у XVII ст. Гуменці належать польським поміщикам: Єловіцьким, Вітославським, Раковським, Росцішевицьким.

Відомості про церкву ми знаходимо в «Подільських Єпархіальних відомостях» Юхима Сіцінського. Церква в селі була у 1569 р. В 1740 р. з'явилась нова дерев'яна церква Василя Великого. Через десять років знову будується велика дерев'яна церква. Але вони всі були зруйновані під час пожеж. Лише у 1812 р. був збудований православним священиком Симоном Дубиневичем кам'яний храм, що проіснував до 70-х років ХХ ст. Він розміщувався посередині села на пагорбі, поблизу поштової дороги. За архітектурою більше був схожий на католицький костел, ніж на православний храм. При ньому знаходились захоронення будівничих храму Симона і його дружини Соломії. Для входу в церкву з боку дороги в 1845 р. були збудовані кам'яні сходи, які збереглися досі (вони є парадним входом у новозбудовану школу на місці колишньої церкви).

Боротьба селян Поділля проти експлуататорів протягом 1812 — 1835 років була тісно пов'язана з іменем народного месника Устима Кармалюка. Недалеко від Гуменець з північно-східного боку, як свідок важких років селянської боротьби, височить гора, вкрита густим лісом. Народ назвав цю гору Кармалюковою, бо саме тут, у глибокій печері, переховувався від переслідування поміщиків та царської поліції Устим Кармалюк.

На початку жовтня 1846 р. Кармалюкову гору відвідав Т. Шевченко, який прибув у подільський край за завданням комісії, яка була направлена сюди генерал-губернатором Бібіковим Д. Г. Про перебування великого Кобзаря у нашому краї описав М.Магера в повісті «Кам'янецькими стежками» писав так:

{{«Подорожні поминули вже село Гуменці, яке загубилося в глибоких ярах між розложистими високими вербами вздовж тихоплинної Мукші. Вдалині, на фоні блакитного неба, помережаного довгастими білими хмарами, все яскравіше виднілася Кармалюкова гора. Здалеку вона нагадувала золоту шапку якоїсь казкової істоти. Знизу до самого верху гора заросла густим лісом, торкнулася своїм чарівним пензлем до дерев, розмалювавши верхів'я гори темно-червоними фарбами. Тому здавалося, що там, вгорі, палає велетенське вогнище.»}}

У 1860 р. в Гуменцях вперше відкрито церковно-приходську школу. У 1870 р. в школі навчалось 18 хлопчиків і 10 дівчаток, учителем був псаломщик. До 1883 р. шкільного будинку не було. Діти навчалися в найманих селянських хатах та церковних приміщеннях. Школярів вчив лише один вчитель, який одержував 10 карбованців на місяць. В 1883 р. на старому шляху на кошти селян Гуменець та Колубаївець при допомозі земської управи була збудована школа. Тоді селяни сіл Гуменець і Колубаївець внесли на будівництво школи 600 карбованців.

Аграрна реформа 1861 р. торкнулася і гуменчан, але мало покращила їх життя. Селянам, які були обезземелені поміщиками до 1857 р., був виділений трьохдесятинний наділ, обезземеленим після 1857 р. поверненні їх попередні ділянки. Земельна реформа 1861 р. була кріпосницькою, бо її проводили поміщики-кріпосники. За своїм характером вона була буржуазною. Після реформи і далі зберігалось поміщицьке землеволодіння, гуменчани виконували різні відробітки на поміщиків, цілий ряд викупних платежів та інші види податків. Жителі села вороже зустріли земельну реформу, вони не вірили в царський маніфест 19 лютого 1861 р. Поміщиця села Гуменець Росцішевська в 1862 року готує всякими улесливими заходами сільську общину до викупу земель. У першу чергу вона хотіла покращити Мирський указ, який діяв в інтересах пані Росцішевської Ідилії Еразмової. У 1865 р. село з публічного торгу перейшло до поміщика Антона Охоцького, нащадкам якого воно належало аж до 1917 р.

В 1883 р. в селі Гуменці Маківської волості було засновано народне училище-школу у приміщенні приватного будинку. Училище перебувало на державному утриманні 226 крб. і від общини 450 крб. Навчалося там 45 хлопчиків і 13 дівчаток. Вчителькою була Олена Чорняєва, яка мала посвідчення домашнього вчителя. Закононавчаючий священик Олексій Іванович Угринович, вчитель на пастирській посаді з 20-го грудня 1883 р. мав наперсний хрест з одержанням 100 крб. При училищі знаходилась одна десятина землі, на якій було засаджено сад і город. У 1897 р. проходить перший перепис населення. За даними перепису у селі проживало 1626 чоловік.

ХХ століття[ред.ред. код]

Йшли роки, але життя народу не поліпшилось. 1905 рік був роком першої російської революції. Взимку 1905 р. до Гуменець з села Вірмени (сьогодні Велике Залісся) приїжджала вчителька Бабич. Вона мала друкарську машинку, на якій розмножувала листівки, спрямовані проти царського режиму. Бабич в хаті Олекси Семеновича Марунчака збирала селян і проводила з ними бесіди на революційну тематику. У 1909 р. в хаті жителя Гуменець Завальського Івана Олександровича за доносом у поліцію був зроблений обшук жандармською повітовою управою. поступили відомості, що у Завальського І. О. утримувалась революційна література і газети. Івана Олександровича було заарештовано. Після проведеного двохденного допиту його звільнили з-під арешту і взято під суворий жандармський нагляд.

Перша світова війна 1914—1918 років від початку і до кінця утримувала нашу місцевість прифронтовою зоною. Це призвело до важкого занепаду господарства гуменчан. Війна забрала багато худоби, реманенту, зменшувались врожаї. Велика кількість гуменчан пішла на війну, з якої багато не повернулись.

16 листопада 1920 р. Радянська влада остаточно утвердилась і закріпилась в Гуменцях. На протязі 1921─1922 років проведено перше так зване «розкуркулення» селянства, а земля була націоналізована. 14 листопада 1921 р. в селі проходили вибори до складу Сільської Ради. Головою став Марунчак Тарас Якович. У квітні 1923 р. організовано споживче товариство (сільпо). В 1930 р. почав працювати вапняковий завод, де в той час працювало 55 робітників.

Разом з Україною Гуменці переживали часи колективізації, що супроводжувались репресіями та остаточним розкуркуленням селянства. В 1930 та 1931 році на території села було організовано аж 4 колгоспи:

  • Шлях до соціалізму (березень 1930 р.)
  • Нове життя (березень 1931 р.)
  • ім. Ворошилова (квітень 1931 р.)
  • Першого Травня (квітень 1931 р.)

А в 1932 році всі вони об'єднались між собою і утворили колгосп ім. Котовського, що існує й сьогодні. Головою було обрано Дубчака Сидора Романовича. Об'єднаний колгосп нараховував 1200 га землі та 439 господарств.

Голодомор 1932─1933 рр. мало зачепив с. Гуменці, втім репресії, зачепили набагато більше людей, ніж голод. Всього за період 1929─1941 рр. було репресовано або розстріляно близько 70 сімей. Дані свідчать що перед колективізацією село мало 360 дворів, а напередодні війни залишилось 310 дворів.

В 1933 р. початкова школа с. Гуменці була перетворена в семирічну, а через три роки збудований і відкритий для навчання двоповерховий будинок школи, де в 1941 р. вже навчалось 280 учнів.

Ще не отямившись від темних часів сталінських репресій, 13 липня 1941 р. почалася німецька окупація, що тривала 2 роки і 9 місяців. Було вивезено 249 гуменчан на каторжні роботи, з яких 19 не повернулось. У цей час на території села діяла група партизанів із загону Боженка. Згодом, до них приєднались гуменчани Кирилюк Гнат та Спасюк Савелій. На території села окупанти збудували аеродром (тепер на його місці знаходиться цементний завод), який знищила радянська авіація в 1944 р. В обороні м. Кам'янця-Подільського 29 березня 1944 р. брали участь і гуменчани, зокрема за проявлену відвагу радянське командування оголосило подяку Завальському Івану Івановичу. Того ж року 30 березня Гуменці червона армія остаточно звільнила село від окупантів.

Почалась післявоєнна відбудова. Майже всі господарства були занедбані, земля пустувала, все доводилось починати спочатку. Великий вклад у відбудову села зробили: Сов'як Параска, Сидір Дубчак, Ілля Блажко, Іван Лисенко та ін., які своєю працею практично з нічого перетворили місцевий колгосп в одне з передових господарств у районі. Внаслідок ухвали облвиконкому від 12 січня 1967 року про об'єднання населених пунктів, які злилися, до Гуменців приєднано село Гуменецьке.

Економічний і культурний розвиток села 50—70 років сприяв швидкому розширенню села та збільшення населення. В 1954 році Гуменецька неповно-середня школа перетворена в середню, в якій навчалось 391 учень і працювало 27 вчителів. У 1960 р. відбулось об'єднання колгоспів Гуменець, Вербки та Колубаївець, тоді воно нараховувало 4 602 га землі, в тому числі 3 214 га ораної. За численними вимогами селян 1966 р. почалось будівництво двоповерхового будинку культури на 600 місць, який завершили через 4 роки. В 1967 р. в центрі села споруджується шестиметровий пам'ятник на честь загиблих гуменчан у роки Другої Світової війни. 1970-й рік символізувався з одної сторони повною електрифікацією села, а з іншої було закінчено будівництва цементного заводу, який сьогодні є одним з найбільших в Україні. На початку 80-х розпочалось будівництво птахофабрики, яка в 90-х роках була приватизована і тепер носить назву ЗАТ «Авіс».

Роки відновлення Незалежності[ред.ред. код]

Перші роки незалежності негативно вплинули на економічне становище села, в результаті чого багато підприємств на території Гуменець, зазнали великих збитків та втрат. На сучасному етапі розвитку села, потрібно вирішувати проблеми не лише економічного, але й культурного характеру. За даними на 1998 рік: дворів — 761, мешканців — 2129.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Пов'язані з селом[ред.ред. код]

  • Микола Любенчук (1946—1997) — народний депутат України першого скликання (1990—1994), працював головою місцевого колгоспу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 47 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  2. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1906. — Cz. 1. — T. 9. — S. 151. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.