Гуменюк Віктор Миколайович
 | Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/6 липня 2023. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей.
|
| Гуменюк Віктор Миколайович | |
|---|---|
| Народився |
29 вересня 1967 (56 років) Шманьківчики, Чортківський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Країна |
 СРСР Україна |
| Діяльність | політик |
| Alma mater | юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка |
| Партія | ОУН |
Віктор Миколайович Гуменюк (нар. 29 вересня 1967, с. Шманьківчики Чортківського району Тернопільської області) — один з лідерів української діаспори в РФ, голова і засновник кількох українських громадських та культурно-просвітницьких організацій в Москві.
Життєпис[ред. | ред. код]
Служив у Радянській Армії в Москві, де одружився й залишився жити. Брав там участь в акціях українців за здобуття державності України.
Навчався на юридичному факультеті Львівського університету.
Починаючи з 1991 року, працював у Москві ріелтором, очолював агентство нерухомості, паралельно організував у Москві на початку 1990-их рр. перший український культурний центр та першу українську греко-католицьку громаду.
Організатор «ОУН Руху» у Москві в 1989 році.
Це спочатку було в певній мірі відділення Народного руху України в Москві.
Від 1992 — голова Секретаріату «Організації українського національного руху Москви" (скорочена назва - ОУН Рух Москви, що інколи призводило до спекуляцій), від кінця цього ж року є головою Проводу.
Заступниками голови ОУН Руху м. Москви в 1992 році стали також москвичі українського походження: бізнесмен Сеник Павло Ярославович (голова Секретаріату), та публіцист Поліщук Віктор Олексійович (історик, військовий, інженер, помер у 2012 році). [1].
У 1997 році Гуменюк заявив про перехід його руху на платформу ОУН-б, і надіслав привітання до учасників Другого збору партії "Конгрес українських націоналістів" (Привітання опубліковано у збірнику: Матеріали Другого збору КУН. К., 1997, стор. 9). Дуже високо оцінив діяльність тоді ще зареєстрованої «Організації українського національного руху Москви" під керівництвом Гуменюка дослідник Богдан Лановик у своїх двох книгах: "Історія української еміграції" (К., 1997, стор. 462), та "Українська еміграція: від минувшини до сьогодення" (К., 1999, стор. 432).
У 1997 році Гуменюк виступив на підтримку громади УПЦ-КП у м. Ногінськ, у якої забрали Богоявленський собор.
Структура Гуменюка вже у кінці 1992 року була офіційно зареєстрована у мерії Москви під наступною назвою: Независимое объединение украинской общины в Москве "Организация украинского национального движения". Про це на юридичній конференції під назвою "О некоторых практических и правовых проблемах взаимодействия Советов, местной администрации и национальных общественных объединений в регионах с многонациональным составом населения" у грудні 1992 року офіційно повідомив депутат Червонцев Роман Романович, заступник голови комісії з національної політики Моссовєта, у доповіді "Национальные общественные объединения в столице: опыт и проблемы". (Цитується у статті: Авакьян С.А. О некоторых практических и правовых проблемах взаимодействия Советов, местной администрации и национальных общественных объединений в регионах с многонациональным составом населения // Вестник Московского университета. Серия 11: Право. 1993. № 4. С. 45). При цьому, сам московський депутат Червонцев став одним з керівників "Об'єднання українців Москви". Діючою та зареєстрованою «Організація українського національного руху Москви" під керівництвом Гуменюка залишалась і в кінці 1990-их років. (Зарубіжне українство-1999: Інформаційний каталог. К., 1999, с. 28).
Однак ініційоване Гуменюком у кінці 1990-их років зближення з УПЦ-КП і з партією КУН призвело невдовзі до зняття з реєстрації цього руху. «Організація українського національного руху Москви не могла пройти процедуру повторної реєстрації після процедури юридичного переоформлення, і тому була знята з реєстрації у Москві державними органами РФ на початку 2000-их років.
У 1998 році зазнав переслідувань від ФСБ: викликався на допити, затримувався російськими прикордонниками при перетині російсько-українського кордону. [2].
Крім "ОУН Руху Москви", згідно даних загальнодоступного єдиного реєстру юридичних осіб і організацій (ЄДРОО) Росії, були зареєстровані під керівництвом Гуменюка в Москві ще три українські структури під наступними назвами (цитується мовою оригіналу): "Центр украинской культуры в Москве" (зареєстрований 5 листопада 1992 року за домашньою адресою Гуменюка в московському районі Орєхово-Борисово, знятий з реєстрації у 2010 році, останнім директором-лквідатором у 2009-2010 роках був Новіков Григорій Іванович), Акционерное общество закрытого типа "Украинская перспектива" (легально існувала, як консультативна фірма, у 1993-2007 роках у Москві); [3] Предприятие общественной организации "Украинская национальная торгово-экономическая палата" (ліквідоване у 2006 році). [3].
Також за участю Гуменюка, як засновника-бенефіціара, у Москві були засновані наступні українські структури (цитується мовою оригіналу): першою стала громадська організація "Украинский клуб" (заснована на заміну існуючого в 1925-1935 рр. у Москві Українського клубу імені Т. Г. Шевченка, ліквідована у 2006 році, останнім директором-ліквідатором був Новіков Григорій Іванович, хоча першим директором, згідно даних державного реєстру, був саме Гуменюк); [4] також стала відома своєю видавничою діяльністю просвітницька і науково-дослідницька організація "Украинский университет в Москве" (існував у 1992-2010 роках, директором до самої смерті 2000 року залишався московський вчений українського походження, доктор філософських наук Муранівський Тарас Васильович, заступником директора до самої смерті 2003 року вважався інший вчений українського походження з Москви - доктор історичних наук Тимощук Борис Онисимович; після них виконуючим обовязки ректора став попередній проректор університету львівський історик Ідзьо Віктор Святославович, який більше 10 років прожив у Москві, але фактичним власником і бенефіціаром організації залишався Гуменюк, оскільки його фірма "Українська перспектива" офіційно числилася засновником Українського університету). [5]. Відповідно, з юридичною ліквідацією "Української перспективи" у Москві 2007 року, поступово відбулась і ліквідація в 2008-2010 роках "Українського університету", якого було виключено з держреєстру 25 серпня 2010 року.
Останньою структурою, де співзасновником був Гуменюк, стало зареєстроване у 2012 році національно-культурне товариство під назвою "Региональная общественная организация объединение украинцев Провиснык" (ліквідована у 2016 році, директором був доктор медичних наук українського походження Дудко Тарас Миколайович, роки життя 1940-2021).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ http://www.kobza.com.ua:81/ukrajinci-moskvy/4464-ya-znayu-perekuyut.html/
- ↑ Украинцев Москвы начали таскать в ФСБ. День. 26 августа 2023. Архів оригіналу за 17 серпня 2023. Процитовано 21 жовтня 2023.
- ↑ а б https://web.archive.org/web/20230817131404/https://www.list-org.com/company/10053337/
- ↑ https://web.archive.org/web/20230817150153/https://www.list-org.com/company/10112694/
- ↑ https://web.archive.org/web/20230817132909/https://www.list-org.com/company/1233014/
Джерела[ред. | ред. код]
- А. Шушківський (ЕСУ). Гуменюк Віктор Миколайович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 433—434. — ISBN 966-528-197-6.