Гумно

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гумно з кам'яним покриттям току. Італія
Гумно. Модель з Національного етнографічного музею у Болгарії

Гумно́ — діалектна назва току із господарчими будівлями біля житла або за селом[1]; обгороджена ділянка землі в селянському господарстві, призначена для зберігання, молотьби та іншої обробки зерен хліба.

Етимологія прасл. *gumьno остаточно не з'ясована: припускають, що це слово утворене від *gu < *gou (від праіндоєвроп. *guou, звідки також прасл. *govędo — «велика рогата худоба») + *mьn (від *męti — «м'яти»). Це може вказувати на найдавніший спосіб молотьби — проганянням скота по колоссю[2].

На гумні розташовувався тік — майданчик для обмолоту зернових. У гумні може стояти дерев'яна споруда, сарай — так звана стодола (клуня), у якій сушили снопи соломи (в особливих сушарках — оситях) та молотили зерно. Іноді під гумном розуміють одну велику дерев'яну споруду, збудовану для перелічених вище цілей. У великих господарствах для нагляду за гумном призначали окрему особу — токово́го[3] або гуме́нного (гуме́нника)[4][5].

Первісно на гумнах молотили вручну (за допомогою ціпів), з другої половини XIX ст. почали з'являтися ручні, кінні та парові молотарки.

Інше[ред. | ред. код]

Ніко Піросмані. На гумні, 1916

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гумно // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  3. Токовий // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  4. Гуменний // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  5. Гуменник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. а б Гуменце // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 340.