Гумільов Микола Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Степанович Гумільов
рос. Николай Степанович Гумилёв
Фотографія Гумільова в старших класах гімназії
Фотографія Гумільова в старших класах гімназії
Псевдоніми, криптоніми Анатолий Грант[1]
Дата народження 3 (15) квітня 1886(1886-04-15)
Місце народження Кронштадт, Російська імперія
Дата смерті 26 серпня 1921(1921-08-26) (35 років)
Місце смерті Бернгардовка під Петроградом, Ленінградська область, РРФСР
Громадянство Російська імперія Російська імперіяРРФСР РРФСР
Рід діяльності поет, дослідник Африки
Напрямок акмеїзм, символізм
Нагороди
Георгіївський хрест 3 ступеня
Георгіївський хрест 4 ступеня

Commons-logo.svg Микола Степанович Гумільов у Вікісховищі

Гумільов Микола Степанович (рос. Никола́й Степа́нович Гумилёв, 15 квітня 1886 , Кронштадт, Російська імперія — †26 серпня 1921, під Петроградом, РРФСР) — російський поет, представник акмеїзму. Чоловік Анни Ахматової, 5 серпня 1918 року розлучився з нею. Батько Лева Гумільова.

Біографія[ред.ред. код]

М.С.Гумільов народився у м.Кронштадті в сім'ї військового лікаря. У 1906 році отримав атестат про закінчення Миколаївської царкосельской гімназії. У 1905 році побачив світ перший збірник поета «Шлях конкістадорів», що звернув на себе увагу В.Я. Брюсова.

У 1903 році познайомився з гімназисткою А.Горенко (майбутньою Анною Ахматовою).

У 1907 році Гумільов їде в Париж для продовження освіти в Сорбонні, де слухає лекції з французької літератури. Він з інтересом стежить за мистецьким життям Франції, видає журнал "Сіріус". У Парижі в 1908 році виходить друга збірка Гумільова "Романтичні квіти".

З вересня 1909 Гумільов став слухачем історико-філологічного факультету Петербурзького університету. У 1910 році вийшла збірка "Перли" з присвятою "вчителю" — В. Я. Брюсову.

25 квітня 1910 року в селі Микільська слобідка (зараз — лівий берег Києва) в Миколаївській церкві обвінчався Анною Ахматовою. Їх шлюб проіснував до 5 серпня 1918 року.

Брав участь у Першій світовій війні.

На початку 1920-х належав до об'єднання літераторів «Серапіонові брати» (до групи входили Корній Чуковський, Борис Ейхенбаум та інші).

Заарештований чекістами 3 серпня 1921 року. Розстріляний 26 серпня того ж року під Петроградом.

На його честь названо астероїд 4556 Гумільов.

Творчість[ред.ред. код]

Його творчість позначена впливом неоромантизму. Як теоретик і практик акмеїзму приділяв велику увагу проблемам поетичної майстерності та техніки віршування.

Восени 1911 року створюється «Цех поетів», що маніфестує свою автономію від символізму і створення власної естетичної програми (стаття Гумільова «Спадщина символізму і акмеїзм») Першим акмеїстичним твором вважали поему Гумільова «Блудний син» (1911). У цей час за Гумільовим міцно закріпилася репутація «майстра».

Весною 1913 р. як начальник експедиції від Академії Наук Гумільов виїджає на півроку до Африки (для поповнення колекції етнографічного музею), веде шляховий щоденник. На початку Першої світової війни М.Гумільов, людина дії, вступає добровольцем в уланський полк і отримує за хоробрість два Георгіївські хрести. У «Біржових відомостях» в 1915р. публікуються його «Записки кавалериста».

У 1918 році, після повернення до Росії, Гумільов інтенсивно працює як перекладач, готуючи для видавництва «Всесвітня література» епос про Гільгамеша, вірші французьких і англійських поетів. Пише декілька п'єс, видає книги віршів «Вогнище» (1918), «Фарфоровий павільйон» (1918). У 1921 виходить остання книга Гумільова, на думку багатьох дослідників, — найкраща зі всіх, ним створених, — «Вогненний стовп».

Арешт і загибель[ред.ред. код]

3 серпня 1921 року Микола був арештований за підозрою в участі в змові бойової організації «Петрограду Ст Н. Таганцева». Декілька днів Михайло Лозінський і Микола Оцуп намагалися виручити друга, але, не дивлячись на це, незабаром поет був розстріляний.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Див.: Черубина де Габриак. Памяти Анатолия Гранта

Посилання[ред.ред. код]