Гуренко Станіслав Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Станіслав Іванович Гуренко
Станіслав Іванович Гуренко

Emblem of the Ukrainian SSR.svg 12-й Перший секретар ЦК КПУ Flag of the Ukrainian Soviet Socialist Republic.svg
Час на посаді:
22 червня 1990 — 1 вересня 1991
ПопередникВолодимир Антонович Івашко
НаступникПетро Миколайович Симоненко (не офіційно, як голова КПУ); Леонід Макарович Кравчук як Президент України

Народився30 травня 1936(1936-05-30)
Іловайськ, Донецька область, Українська РСР, СРСР
Помер14 квітня 2013(2013-04-14) (76 років)
Київ, Україна
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьукраїнець
ОсвітаКиївський політехнічний інститут
Нагороди
Орден Жовтневої Революції Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора
ПідписStanislav Hurenko Signature 1982.png

Станісла́в Іва́нович Гуре́нко (30 травня 1936(1936-05-30), Іловайськ, СРСР — 14 квітня 2013(2013-04-14), Київ, Україна) — український радянський політик, 1-й секретар ЦК КПУ. Член ЦК КПУ в 1981—1991 р. Кандидат у члени Політбюро ЦК КПУ в березні 1987 — жовтні 1989 року. Член Політбюро ЦК КПУ в жовтні 1989 — серпні 1991 року. Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань у 1980—1990 роках. Народний депутат СРСР у 1989—1991 р. Член ЦК КПРС у 1990—1991 р. Член Політбюро ЦК КПРС у 1990 — серпні 1991 р. Кандидат економічних наук.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 30 травня 1936 в Іловайську, Донецька область, УРСР в родині вчителів.

Освіта вища, закінчив Київський політехнічний інститут (1958), інженер-механік; кандидатська дисертація «Вплив АСУ машинобудівного підприємства на зростання продуктивності праці» (Інститут економіки промисловості АНУ, 1975).

З 1958 року — інженер-технолог, старший інженер-конструктор, завідувач лабораторії Сталінського (Донецького) машинобудівного заводу імені ЛКСМУ.

Член КПРС з 1961 року.

У 19631964 роках — старший викладач Донецького політехнічного інституту.

З 1964 року — заступник головного технолога, головний технолог, заступник головного інженера, головний інженер, з 1970 року — директор Донецького машинобудівного заводу імені Ленінського комсомолу України.

З 10 січня 1976 по травень 1980 року — секретар Донецького обласного комітету КПУ.

26 березня 1980 — 24 квітня 1987 року — заступник Голови Ради Міністрів Української РСР.

25 березня 1987 — 18 жовтня 1989 року — секретар ЦК КПУ.

18 жовтня 1989 — 22 червня 1990 року — 2-й секретар ЦК КПУ.

22 червня 1990 — серпень 1991 року — 1-й секретар ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПРС.

Під час серпневого путчу 1991 року КПУ під його керівництвом підтримала ДКНС (ГКЧП) і була заборонена Президією Верховної Ради УРСР. Відповідно до цього Станіслав Гуренко перестав займати посаду 1-го секретаря ЦК КПУ.

У 19911998 роках — науковий консультант НВК «Енергія»; заступник директора НПП «Бета-3», головний радник правління Укрінбанку, заступник директора СП «Наваско».

Народний депутат України 12(1) скликання з березня 1990 року (1-ї тур) до січня 1993 року (склав повноваження за власним бажанням), Іванківський виборчий округ № 219, Київська область, член Комісії з питань Чорнобильської катастрофи. На час виборів: другий секретар ЦК КПУ.

Народний депутат України 3-го скликання з березня 1998 до квітня 2002 від КПУ, № 25 у списку. На час виборів: заступник директора СП «Наваско» (Київ), радник ЦК КПУ. Голова Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій (липень 1998 — лютий 2000), потім — член Комітету з питань економічної політики, управління народного господарства, власності та інвестицій; член фракції КПУ (з травня 1998 року). Член Ради НБУ (липень 1999 — травень 2000).

Могила Станіслава Гуренка

Народний депутат України 4-го скликання з квітня 2002 до квітня 2006 від КПУ, № 7 у списку. Член фракції комуністів (з травня 2002), голова Комітету з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій (з червня 2002).

Нагороджений орденами Жовтневої революції (29.05.1986), Трудового Червоного Прапора.

Помер 14 квітня 2013 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 6).

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]