Гурський Микола Васильович
| Гурський Микола Васильович | |
|---|---|
| Народження |
3 лютого 1913 Миколаїв |
| Смерть |
29 вересня 1983 (70 років) Одеса |
| Поховання | Одеса |
| Країна |
 СРСР |
| Приналежність |
 Радянська армія |
| Вид збройних сил | сухопутні війська |
| Рід військ |
 інженерні війська |
| Роки служби | 1941–1945 |
| Звання |
 Лейтенант |
| Війни / битви | німецько-радянська війна |
| Нагороди |
  |
Микола Васильович Гурський (нар. 3 лютого 1913, Миколаїв — пом. 29 вересня 1983, Одеса) — лейтенант Робітничо-селянської Червоної армії, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1943).
Біографія[ред. | ред. код]
Микола Гурський народився 3 лютого 1913 року в Миколаєві в сім'ї робітників. Росіянин. У 1934 році закінчив судномеханічний технікум, потім два курси кораблебудівного інституту. У серпні 1941 року Гурський був призваний на службу в Робітничо-селянську Червону армію. З 1942 року — на фронтах німецько-радянської війни. До вересня 1943 року сержант Микола Гурський був механіком 7-го окремого моторизованого понтонно-мостового батальйону 7-ї гвардійської армії Степового фронту. Відзначився під час битви за Дніпро.[1].
29 вересня 1943, коли в районі острова Глинськ-Бородаєвський на території Верхньодніпровського району Дніпропетровської області затонув 16-тонний пором, Гурський, пірнаючи на глибину трьох метрів, зняв з нього мотори, після чого встановив їх на інші пороми, що посприяло успішній переправі решти радянських частин через Дніпро[1].
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 грудня 1943 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм» сержант Микола Гурський був удостоєний високого звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» за номером 1517[1].
Після закінчення війни лейтенант Гурський був звільнений у запас. У 1950 році він закінчив політехнічний інститут. Проживав в Одесі, працював старшим викладачем Одеського вищого інженерно-морського училища. Помер 29 вересня 1983. Був також нагороджений рядом медалей[1].
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден Леніна
- Орден Вітчизняної війни 1-го ступеня
- Медаль «Золота Зірка»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь / Пред. ред. коллегии И. Н. Шкадов. — М.: Воениздат, 1987. — Т. 1 /Абаев — Любичев/. — 911 с. — 100 000 экз. — ISBN отс., Рег. № в РКП 87-95382
- Бундюков А. Т., Кравченко М. В. Сыновняя верность Отчизне. Одесса, 1982.
| |||||||
