Очікує на перевірку

Густаво Переднік

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Густаво Переднік
Народився21 жовтня 1956(1956-10-21) (67 років)
Буенос-Айрес, Аргентина[1][2]
Країна Аргентина
 Ізраїль[2]
Діяльністьфілософ, письменник
Alma materПаризький університет і Національний університет Сан-Маркос
ЗакладUniversidad ORT Uruguayd[3]
У шлюбі зRuth Perednikd
ДітиQ123020985?
CMNS: Густаво Переднік у Вікісховищі

Густаво Переднік (івр. גוסטבו דניאל פרדניק‎; 21 жовтня 1956 Буенос-Айрес) — ізраїльський автор та педагог аргентинського походження.

Біографія

[ред. | ред. код]

Густаво Переднік народився в Буенос-Айресі, Аргентина, 21 жовтня 1956 року в родині Марти (1925—2001) та Самуеля (1923—1994), аргентинців першого покоління, народжених єврейськими іммігрантами з України. Густаво навчався в англійській середній школі в Буенос-Айресі та в коледжі Ескеела Карлос Пеллегріні. Переднік закінчив університети в Буенос-Айресі та Єрусалимі, закінчив докторантуру з філософії в Нью-Йорку, а також пройшов курси в Сорбонні (Франція), Сан-Маркос (Перу) та Уппсалі (Швеція). Його відзначили як видатного викладача Єврейського університету в Єрусалимі. В Єрусалимі він був директором Інституту єврейських лідерів та Сефардського навчального центру. Він керував програмою «Ай-Тіан» щодо єврейського порозуміння в Китаї та «Програмою освіти щодо єврейської ролі в цивілізації». Він одружився у 1985 році з Рут Кестенбаум, психолог[4]ом- освітянкою з Лондона. У них є п'ятеро дітей.[5]Він проживає зі своєю родиною на околиці Єрусалиму.

Громадська робота

[ред. | ред. код]

Переднік викладав у ряді єврейських установ по всій Латинській Америці. Він заснував Центр Hebreo Yonah з Аргентини, який перетворив на молодіжний рух з 2000 членів. У 2001 році створив у Китаї програму єврейського порозуміння Ай-Тіан, завдяки якій читав лекції у багатьох китайських університетах та середніх школах. Переднік був запрошеним лектором у сотню міст у 50 різних країнах. Він опублікував 15 книг та понад 1000 статей про юдаїзм та сучасність та кілька нарисів про стосунки між євреями та китайцями. У червні 2006 року, після лекційного туру в декількох містах Галичини, Іспанія, він заснував Асоціацію друзів Ізраїля Галлегана [Архівовано 13 травня 2020 у Wayback Machine.] (AGAI [Архівовано 13 травня 2020 у Wayback Machine.]).

Творчість

[ред. | ред. код]

У 1980 р. його новела "Там у Сантандерсі"була удостоєна Літературної премії «Вікторія Окампо». Вона була опублікована в журналі «Stories» з Бостона в 1985 році. У 1982 році він отримав стипендію Єрусалимських стипендіатів для навчання в Єрусалимі протягом трирічного періоду, під час якого закінчив магістерську освіту в Єврейському університеті та докторантуру в Єврейській теологічній семінарії Нью-Йорка.

Роман Передніка «Ахітофель», фантазія про самогубство, був опублікований у 1988 році. За нього він отримав Літературну міжнародну премію Фернандо Джено.

У 1989 році вийшла його двотомна книга «Я єврей». Наступного року. Єврейський університет призначив його керівником чотирирічних та підготовчих програм, де він читав лекції протягом багатьох років. У 90-х роках він був директором Інституту молодіжних лідерів за кордоном.

Його нарис про юдаїзм та екологію був опублікований у 1990 році і отримав премію Керена Каймета. У 1992 р. його роман «Лемех» був опублікований у Тель-Авіві.

В Інституті молодіжних лідерів Передник створив курс з іудеофобії, який викладав декількома мовами. Він викладав повний курс іудеофобії в кількох університетах Ізраїлю, Іспанії та Латинської Америки.

Починаючи з 2004 року, Переднік читає курси в Уругвайському університеті ОРТ з приводу єврейського внеску в цивілізацію. У 2008 році Передник створив виставку на цю тему, яку презентували в основних місцях Аргентини.

Його роман «Мовчання Дарвіна» був опублікований у 2007 році. У 2009 році вийшла його книга «Вбити без сліду» про теракти Ірану в Аргентині. Книга була представлена у ряді міст Ізраїлю, Аргентини та Латинської Америки.

Твори

[ред. | ред. код]

Нариси антологій:

  • Наївна іспанська іудофобія, в огляді єврейських політичних досліджень 15: 3–4, Єрусалимський центр громадських справ, осінь 2003, стор. 87–110.
  • L'Espagne en Les навички neufs de l'antisemitisme en Europe, Collection Dissidence, Éditions Café Noir, Париж, 2004, стор. 133–53.
  • Китайці єврейського походження в Кайфензі, Альтернативні орієнталізми, Кембриджські стипендії, Велика Британія, 2007

Література

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://jacket2.org/commentary/jorge-santiago-perednik-1952-2011
  2. ↑ а б http://www.timesofisrael.com/suspicious-prints-found-outside-dead-argentina-prosecutors-home/
  3. ↑ ORCID Public Data File 2021 — 2021. — doi:10.23640/07243.16750535.V1
  4. ↑ Gustavo Daniel Perednik. Amazon. Архів оригіналу за 17 березня 2014. Процитовано 16 березня 2014.
  5. ↑ Gustavo D. Perednik. Linkedin. Архів оригіналу за 28 June 2014. Процитовано 16 березня 2014.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Густаво_Переднік&oldid=40797909