Густаво Петро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Густаво Петро
ісп. Gustavo Francisco Petro Urrego
Presidente Gustavo Petro Urrego.jpg
Президент Колумбії
Нині на посаді
На посаді з 7 серпня 2022
Віцепрезидент Франсія Маркес
Попередник Іван Дуке Маркес
Мер Боготи
1 січня 2012 — 31 грудня 2015
Президент Хуан Мануель Сантос
Попередник Енріке Пеньялоса
Наступник Марія Мерседес Малдонадо
Народився 19 квітня 1960(1960-04-19) (62 роки)
Ciénaga de Orod, Кордова, Колумбія
Відомий як політик, економіст, письменник, партизан, захисник довкілля
Країна Колумбія і Італія[1][2]
Alma mater Universidad Externado de Colombiad (1982), Саламанкський університет (1995)[3], Лувенський католицький університет (1995)[4], High School of Public Administration of Colombia. (ESAP)d (1990)[5] і Pontifical Xavierian Universityd (1994)
Політична партія Alternative Democraticd, Humane Colombiad, Alianza Democráticad, Alternative Wayd і Regional Integration Movementd
У шлюбі з Verónica Alcocer Garcíad
Діти Sofía Petrod
Релігія католицтво[6]
Нагороди
Підпис Firma de Gustavo Petro.svg
gustavopetro.co

Густаво Франсіско Петро Уррего (ісп. Gustavo Francisco Petro Urrego19 квітня 1960(1960-04-19), Ciénaga de Orod, Кордова, Колумбія) — колумбійський політичний і державний. Сенатор (2014—2018), кандидат на президентських виборах 2018[en] та 2022[en] років. Президент Колумбії з 7 серпня 2022.

Біографія[ред. | ред. код]

Густаво Петро народився 19 квітня 1960 року у місті Сьенага-де-Оро (провінція Кордова, Колумбія). Навчався в коледжі Hermanos de La Salle у Сіпакірі (департамент Кундінамарка).

У 17 років, будучи студентом, вступив у ліворадикальне партизанське угруповання Рух 19 квітня[en] (M-19), що виникло на знак протесту проти фальшування виборів [7]. Займався військовою та політичною діяльністю, став одним із керівників угруповання, а також був обраний омбудсменом Сіпакіри. В 1985 був заарештований за нелегальне володіння зброєю і засуджений на 18 місяців [8] [9]. Після збройного захоплення Палацу правосуддя у Боготі[en] членами M-19 використав свій вплив на мирні переговори з урядом і допоміг у припиненні діяльності М-19 в 1990 році. Після амністії брав участь у формуванні політичної партії Демократичний Союз M-19 (AD M-19).

Після розпуску М-19 навчався на економічному факультеті Університету Екстернадо Колумбії, вивчав державне управління у Вищій школі державного адміністрування. Навчався у Папському університеті Боготи, де здобув ступінь магістра економіки. Продовжив навчання у Бельгії у Левенському католицькому університеті та Університеті Саламанки.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

В 1990—1991 роках був радником уряду провінції Кундінамарка. В 1991—1994 і 1998—2006 роках — член Палати представників Колумбії[en].

В 1994—1996 роках служив першим секретарем посольства Колумбії у Бельгії.

В 2002 році був обраний до Конгресу з Боготи від політичного руху Vía Alterna, заснованого ним з Антоніо Наварро Вольфом та іншими колишніми товаришами з М-19. У цей період його назвали «найкращим конгресменом» своїми колегами по парламенту.

В 2005 році брав участь в об'єднанні лівих партій до Альтернативного демократичного полюса (на базі попередньої коаліції Незалежний демократичний полюс) та в 2006—2010 роках був сенатором від альянсу.

В 2010 році був кандидатом на президентських виборах, на яких здобув 9 % голосів та посів 4 місце. В 2011 році через низку розбіжностей із керівництвом залишив Альтернативний демократичний полюс і створив власний Прогресивний рух, щоб брати участь у виборах мера колумбійської столиці.

В 2011 році був обраний мером Боготи на трирічний термін 2012—2015 рр. Проте у грудні 2013 року генеральний прокурор Колумбії ухвалив відправити його у відставку через рішення мера відібрати у приватних фірм право вивозити сміття [10].. У березні 2014 року він залишив мерію, але 23 квітня президент Хуан Мануель Сантос відновив його на посаді мера з ухвали суду та Міжамериканської комісії з прав людини[en].

Заборонивши носіння зброї, мер добився скорочення рівня вбивств до мінімального за два десятиліття показника. Він також вводив заходи щодо реабілітації наркозалежних та боротьби з глобальним потеплінням, однак його плани щодо спорудження метрополітену були скасовані наступником, Енріке Пеньялосою, який віддав перевагу наземному транспорту.

У квітні 2018 був зареєстрований кандидатом на президентських виборах від блоку «Гуманна Колумбія». У першому турі здобув 25 % голосів і вийшов у 2-й тур, де, не здобувши прямої підтримки від другого лівоцентристського кандидата Серхіо Фахардо та набравши 42 % голосів виборців, поступився кандидату від правих сил Івану Дуке.

Наприкінці 2021 року висунув себе як попередній кандидат від блоку «Гуманна Колумбія» та партії «Патріотичний союз[en]», що склали коаліцію «Історичний пакт для Колумбії[en]». Під час виборів 2022 року в Конгрес[en] був проголошений кандидатом від коаліції (на виборах 13 березня коаліція посіла перше місце, здобувши майже п'ять мільйонів голосів, 20 зі 102 місць у Сенаті та 27 зі 166 місць у Палаті представників[en]). На посаду віце-президента висунута Франсія Маркес.

На президентських виборах 2022 вийшов у другий тур і потім виграв вибори в другому турі, став першим лівим політиком на чолі Колумбії [11].

Примітки[ред. | ред. код]