Густав Ландауер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Густав Ландауер
нім. Gustav Landauer
Gustav Landauer 189x.png
Народження 7 квітня 1870(1870-04-07)
Карлсруе
Смерть 2 травня 1919(1919-05-02) (49 років)
Мюнхен
вогнепальне поранення
Поховання
Громадянство Німеччина Німеччина
Знання мов
  • німецька[1]
  • Діяльність
  • політик, перекладач, письменник, журналіст, редактор
  • Alma mater Bismarck-Gymnasium Karlsruhed, Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла, Гумбольдтський університет Берліна і Страсбурзький університет
    Зазнав впливу
  • Йоганн Вольфганг фон Гете, Толстой Лев Миколайович, Фрідріх Ніцше, Йоганн Ґотліб Фіхте, П'єр Жозеф Прудон, Бакунін Михайло Олександрович і Кропоткін Петро Олексійович
  • Визначний твір
  • Skepticism and mysticismd, Revolution[d], For socialismd, Preacher of Deathd, Friedrich Hölderlin in seinen Gedichtend, Arnold Himmelheberd і Shakespeared
  • У шлюбі з Hedwig Lachmannd
    Діти
  • Brigitte Landauerd

  • CMNS: Густав Ландауер у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    S:  Роботи у  Вікіджерелах

    Густав Ландауер (нім. Gustav Landauer; нар. 7 квітня 1870(18700407) 7 квітня 1870, Карлсруе — пом. 2 травня 1919 , Мюнхен) — німецький філософ і письменник, анархо-індивідуаліст, соціаліст. Автор релігійно-містичної концепції революції, в якій народжується нова людина. Згідно Ландауеру, соціалізм може бути здійснено не в результаті класової боротьби, а силою прикладу піонерів-одинаків, що створюють в рамках старого суспільства нові форми колективного життя. Також здобув популярність дослідженнями і перекладами Шекспіра на німецьку мову. Опублікував безліч найважливіших джерел з історії Великої французької революції.

    Біографія[ред. | ред. код]

    З сім'ї комерсанта. Вивчав філософію і германістику в університетах Гейдельберга і Берліна. У студентські роки під впливом концепцій Прудона та Кропоткіна захопився ідеями анархізму. Редагував незалежний журнал анархо-соціалістичного спрямування «Соціаліст».

    Двічі (в 1893 році — за обвинуваченням у підбурюванні до заколоту в його першому романі «Проповідник смерті», і в 1899 році — за анархістську діяльність) піддавався тюремному ув'язненню. У червні 1914 року разом зі своїм другом Мартином Бубером бере участь у групі лівих інтелектуалів, які намагалися створити міжнародну асоціацію для запобігання війні.

    У 1919 році на запрошення Курта Айснера зайняв пост міністра народної освіти в революційному уряді Баварії, перебуваючи на якому, встиг прийняти єдину постанову про заборону уроків історії в школах Баварії. Незабаром вийшов з нього через незгоду з тактикою комуністів.

    Після придушення повстання заарештований і забитий до смерті.

    Онук — кінорежисер Майк Ніколс.

    Твори[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]