Густав Олізар
| Олізар Густав-Генрик-Атаназій Пилипович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
3 травня 1798 м.Коростишів |
| Помер |
2 січня 1865 (66 років) м. Дрезден |
| Поховання | Старий католицький цвинтар (Дрезден)d |
| Країна |
.svg){kind=small} Польща.svg){kind=small} Російська імперія |
| Діяльність | письменник, поет, публіцист, журналіст |
| Галузь | публіцистика[1], журналістика[1] і поезія[1] |
| Alma mater | Кременецький колегіум |
| Знання мов | польська[1] |
| Титул | граф |
| Рід | Олізар |
| Батько | Олізар Пилип Нереуш |
| Родичі | Людвіка Немирович Щитт |
| У шлюбі з |
1-ша: Кароліна де Моло 2-га: Юзефа Ожаровська |
| Діти | від Кароліни де Моло: Кароль та Людвіка (1823—1882) |
 | |
Олізар Густав-Генрик-Атаназі Пилипович (пол. Gustaw Henryk Atanazy Olizar; 3 травня 1798 — 2 січня 1865, Дрезден) — представник спольщеного роду Олізарів з руськими коренями, київський губернський маршалок дворянства. Польськомовний поет.
Короткий життєпис[ред. | ред. код]
Народився у Коростишеві. Батько — підчаший великий литовський Пилип Нереуш Олізар, мати Людвіка Немирович Щитт.
Дитинство Густава пройшло без матері — вона рано померла, тому його вихованням і навчанням займалися спочатку гувернанти.
Навчався в Житомирській гімназії, з 1808 — в Кременецькому ліції, директором якого був Тадей Чацький, але курсу не закінчив й поїхав в Італію, супроводжуючи хворого батька.
В Італії знайомиться з сестрою Наполеона — княгинею Поліною Боризе, яка хотіла використати молодого графа для втечі від австрійської влади, під наглядом якої перебувала. Та Густав не пішов на цю авантюру.
Однак йому не вдалося уникнути іншої: одруження на придворній дамі сестри імператора, графині Кароліні де Моло.
Дорогою додому з Італії помирає його батько. Густав одержує у спадок Коростишівський маєток. Однак тут його сімейне життя не склалося. І у 1819 р. (хоч мав уже сина і доньку) через погані відносини з батьками дружини змушений був розлучитися.
У цей період Густав особливо багато спілкується із творчою інтелігенцією, читає польську і західно-європейську літературу.
Дружні стосунки склалися у нього із відомим польським літератором того періоду генералом Крупинським та Алоїзом Фелінським. Саме Алоїз заохотив Густава до написання віршів і допомагав йому у цьому.
З 1814 року жив в Кременці, в 1821 році вибраний волинським губернським маршалом, але не затверджений губернатором, в тому ж році вибраний київським губернським маршалом та займав цю посаду до 1825 року. Масон, член ложі «Цілковита таємниця» в Дубно та «Увінчана доброчесність».
4 січня 1826 року був арештований в Києві та доставлений чиновником особливих доручень Данилов в Петербург на головну гауптвахту 21 січня, цього ж дня був переведений в Петропавлівську фортецю («присылаемого г[рафа] Олизара содержать строго, но хорошо») в № 12 Кронверкської куртіни.
Під час польського повстання 1830—1831 висланий в Курськ, в 1832 році виїжджає до Італії, а 1836 повертається. Жив у своїх помістях в Коростишеві та Горинці. Після польського повстання 1863 року виїжджає до Дрездена, де і помирає.
Перша жінка — з 1814 року сардинського міністра гр. Кароліна де Моло. Діти: Кароль та Людвіка (1823—1882) Друга жінка — з 1830 гр. Юзефа (Жозефіна) Ожаровська. В 1824 сватався до М. Н. Раєвської (пізніше жінка С. Г. Волконського), але отримав відмову.
Брат Нарциз (1794–1862), під час повстання 1830—1831, — сенатор-каштелян Царства Польського, пізніше в еміграції.
Автор збірок віршів «Spomnienia G. О.» (Вільно, 1840-42) та «Pielgrzymki» (в «Atheneum» Крашевського, 1840, т. 3)[2].
Густав неодноразово зустрічався з О. С. Пушкіним. Вірш О. С. Пушкіна «Графу Олізару» написаний 1824 р. В ньому закликає до миру і єднання між російським і польськими народами, а також відкриває співчуття нерозділеному коханню Олізара до Марії Раєвської (Волконської).
Також йому пощастило познайомитися із видатним французьким письменником Оноре де Бальзаком, у якого в березні 1850 р. був за боярина на вінчанні з графинею Евеліною Ганською в Бердичеві.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Посилання[ред. | ред. код]
- Біографія Г. Олізара
- Олізари [Архівовано 28 травня 2016 у Wayback Machine.]
- Єршов В. О. Духовний світ митця Г. П. Олізара [Архівовано 1 липня 2015 у Wayback Machine.] // Українська полоністика. 2005. — № 2. — С. 157—173.
Джерела[ред. | ред. код]
- ДАРФ, ф. 48, оп. 1, д. 71; ф. 109, 1 експ., 1826 р., д. 61, ч. 198.
- Bolesław Łopuszański. Olizar Gustaw Henryk Atanazy, pseud. Anastasios, A. Filipowicz (1798—1865) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1978. — Tom XXIІІ/…, zeszyt …. — S. 808—810. (пол.)
|
