Гусятин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Гусятин
Husiatyn coat of arms.gif
Герб Гусятина
Країна Україна Україна
Область/АРК Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада Гусятинська селищна рада
Код КОАТУУ: 6121655100
Основні дані
Засноване 1431
Магдебурзьке право 1559
Статус із 1961 року
Площа 35 км²
Населення 7122 (01.01.2012)[1]
Густота 203,5 осіб/км²
Поштовий індекс 48200
Телефонний код +380 3557
Географічні координати 49°04′20″ пн. ш. 26°11′21″ сх. д. / 49.07222° пн. ш. 26.18917° сх. д. / 49.07222; 26.18917Координати: 49°04′20″ пн. ш. 26°11′21″ сх. д. / 49.07222° пн. ш. 26.18917° сх. д. / 49.07222; 26.18917
Висота над рівнем моря 300 м
Водойма Збруч
Відстань
Найближча залізнична станція: Гусятин
До обл. центру:
 - залізницею: 94 км
 - автошляхами: 79 км
Селищна влада
Адреса 48201, смт. Гусятин, вул. Пушкіна, 1,
http://www.гусятин.com.ua
http://www.husyatin.te.ua
http://www.husyatin.com.ua,
http://www.guscollege.com
Голова селищної ради Михайло Савчук
Карта
Гусятин (Україна)
Гусятин
Гусятин
Гусятин (Тернопільська область)
Гусятин
Гусятин

Гуся́тин — селище міського типу Тернопільської області, адміністративний центр Гусятинського району.
Населення — 7,7 тис. осіб (2003 р.).[2]
Розташований на автошляху Т 2002. Автошляхом Т 2011 сполучений з автошляхом М19 (E85).

До містечка приєднаний хутір Кринички, який тепер є житловим районом.

Походження назви[ред.ред. код]

Назва зазнала змін — Всятин, Усятин, Гусятин. Походить, ймовірно, від імені чи прізвиська Ус. За іншою версією, від поширеної у цій місцевості рослини — гусятника.[3]

Географія[ред.ред. код]

Містечко Гусятин розташоване на правому березі річки Збруч.

Гусятин знаходиться на подільському плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню. Абсолютна висота над рівнем моря — 300–400 метрів. Біля Гусятина у північно-східному напрямку проходить товтровий кряж, або, як його називають, гори Медобори  — унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи державного значення.

Археологічні дані[ред.ред. код]

  • Археологічна пам'ятка — урочище Фондова гора, поселення трипільської культури.
  • У травні 1963 року в пісковому кар'єрі на третій горі при видобуванні піску знайдено кістяк динотерія — великого вимерлого ссавця до 5 метрів висотою з хоботом, як у слона, і загнутими вниз бивнями у нижній щелепі. Цінну знахідку відправлено в інститут зоології Академії наук СРСР.
  • Біля Гусятина в 1848 р. — Поблизу села Городниці у річці Збруч влітку знайдений широко відомий в історії Збруцький Світовид, який має вигляд високого чотиригранного стовпа із зображенням у верхній частині чотирьох облич. В наш час[Коли?] зберігається в Краківському Історичному музеї.
  • На полі «Могилки» були два кургани.

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки, в складі Королівства Польського[ред.ред. код]

Перша писемна згадка — 1431 р.; в історичних документах описані бої поблизу Гусятина між польськими і литовськими військами.
25 листопада 1475 р. в записці Галицького земського суду № 3865 згаданий dominis Iohan Swircz de Uszyathin (буквально — Ян з Ушятина, тобто Гусятина.[4] 1530 р. — 2 лани,2 мельниці.

До 1539 р. — королівщина; тодішній Гусятин, розташований по обидва боки річки Збруч, був королівським містом, але королева Бона Сфорца для закруглення своїх володінь обміняла його на Миньківці. З 1539 р. поселення Гусятин належало шляхтичу Яну (Івану) Свірчу (молодшому) (*? −†1564).

1559 р. король Сиґізмунд II Авґуст надав магдебурзьке право — статус міста, дозвіл проводити три ярмарки на рік: на Новий рік, Зелені свята, на св. Матвія та щотижневі торги по понеділках.

1569 р.  — Гусятин належав опікуну Миколаю Язловецькому.

1574 р. перейшов у власність Марціна Калиновського — діда коронного гетьмана.

У 1594–1596 роках Северин Наливайко (батько жив у Гусятині, займався кушнірством, мав хату, землю, яку забрав Валентій Александер Калиновський, його самого було вбито, сім'я переїхала на Волинь, де старший брат Дем'ян був священиком в князя Костянтина Острозького) очолив повстання проти польської влади (середній брат Семен підняв повстання на Волині), прийшов під Гусятин, розгромив місто та замок В. А. Калиновського.

Згодом він служив сотником у князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ, де добре оволодів військовою справою. В жовтні очолив повстання, яке поширилось на Київщину, Волинь, також Білорусію, Поділля і частково на Галичину.

В жовтні 1623 брати Калиновські в Гусятині поділили спадок батька: Адам взяв Нестерварські маєтки, Єжи — уманські, Марцін — гусятинські. Матері залишили маєтки хоростківські (жила ще у 1638).[5]

У 1645 р. за сприяння власника — воєводи чернігівського та польного гетьмана Марціна Каліновського — було збудовано замок, фундовано костел і монастир Бернардинів.

Період Визвольної війни українців[ред.ред. код]

1652 р. після загибелі в битві під Батогом Марціна Калиновського-молодшого, його сина Самуеля Єжи Гусятин перейшов його внуку[6] Марціну Адаму Калиновському.

1653 р. в Гусятині стояв табором польський король Ян ІІ Казимир, в кінці листопада перебував Богдан Хмельницький (тут об'єднався з кримським ханом). Гусятинським замком користувались кримські татари, хан перебував деякий час; звідси вирушили до Кам'янця. Вдова Самуеля Єжи Калиновського — Уршуля Бриґіда з Оссолінських — довго вважала, що він потрапив у полон; поспішаючи з викупом до Гусятина, ледве сама не потрапила до рук татар.[7]

1655 р. Богдан Хмельницький з московським боярином В. Бутурліним взяли місто в осаду, місто здалося.

В складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

За Андрусівським перемир'ям 1667 р. залишився під владою Польщі. 1672 р.nbsp; — відійшов до Туреччини, 1683 р. — знову до Речі Посполитої.

1672 року, скориставшись тим, що Польща була ослаблена тривалими війнами, султанська Туреччина захопила все Поділля. Гусятин став особистою власністю намісника турецького султана; Онуфріївська церква була перетворена на мечеть. 1683 р. магнат Анджей Потоцький відвоював Гусятин в турків.

1711 р. в Гусятині був Пьотр I.

1729 р. Гусятин перейшов до белзького воєводи Станіслава Потоцького (помер 1732 року[8], син великого коронного гетьмана Фелікса Казимира Потоцького).

1735 р. новий власник (дідич) — Францішек Салезій Потоцький (небіж попереднього власника[9].

5 грудня 1754 р. король Авґуст ІІІ у Варшаві, на прохання власника Антонія Міхала Потоцького — воєводи белзького (представник іншої гілки Потоцьких, брат львівського каштеляна графа[10] Юзефа Потоцького, правнук старости генерального Стефана Потоцького[11]) — надав місту право на проведення 2-х ярмарків.[12]

У 1759 р. дідич Потоцький Антоній Міхал видержавив місто брест-литовському воєводі Каролю Сапєзі.[13]

1762 р. Гусятин перейшов глинянському старості[14] Іґнацію Потоцькому.

В складі імперій Габсбурґів[ред.ред. код]

1772 р. західна частина Гусятина опинилася під владою Священної Римської імперії. Було 455 дворів, 2,5 тис. мешканців. Західний Гусятин відокремлюється від східного, стає центром повіту; східний Гусятин (приєднаний до Росії) — містечко Кам'янець-Подільської губернії.

1790 р. австрійську частину міста набув граф Пйотр Забільський (*? — †1824), пізніше — його син Юзеф.

1848 р. Гусятин купив граф Аґенор Голуховський зі Скали. Руїни замку і околицю він продав місцевому рабинові.

Палац графа Адама Голуховського (1855–1914) в Гусятині за містом, в «Грабнику», був зведений Юліяном Захаревичем у 1889 р. Палац мав французький стиль. В палаці знаходилась велика бібліотека і багато творів мистецтва. Навколо палацу був англійський парк. Залишились тільки дерева цього парку, палац був знищений під час Першої світової війни. Про його вигляд можна судити тільки по старим фотографіям.[15]

В присілку Юзифівці була митниця.

Восени 1883 року почалось будівництво,[16] 31 грудня 1884 р. була відкрита залізниця Станіслав  — Гусятин відтинку Галицької Трансверсальної залізниці  — залізничної гілки Краків  — Перемишль — Львів — Станіслав — Бучач — Гусятин.

link=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB: Galicia_1897_1.jpg

В грудні 1898 року було засновано філію товариства «Просвіта» в Гусятині за ініціятиви священика Северина Матковського. Знаходилась на проборстві біля церкви Святого Онуфрія. Головою став начальник пошти Ярема Лопатинський. При філії діяла бібліотека.[17]

Напередодні 1-ї світ. війни проживало близько 6 000 осіб. Діяла прикордонна митниця, працювали пивзавод і ґуральня.

Російська окупація[ред.ред. код]

31 січня 1916 р. була відкрита залізнична лінія Кам'янець-Подільський  — Гусятин (з російської сторони).

І-ша світова війна[ред.ред. код]

У серпні 1914 р. місто окупували російські війська, у вересні 1917 — австрійські. Місто (як Бучач, Галич зокрема[18]) було сильно зруйноване.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

З листопада 1918 р. у Гусятині утвердилася вла­да ЗУНР. До 7 листопада 1918 р. в місті та повіті було встановлено владу Української держави.[19]

Восе­ни 1920 р. Гусятин зайняли польські війська.

17 вересня 1939 р.  — радянські. У грудні 1939 р. містечко стало райцентром.

Гусятин окупований гітлерівцями 7 липня 1941 року. Визволений 24 березня 1944 року військами 1-го Українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.[20]

Промисловість[ред.ред. код]

Нині діють промислові підприємства: ВАТ «Гусятин-мехзавод», ТОВ «Весна ЛТД» (виробництво мінеральної води), меблева фабрика «ШИК Галичина» та ін. Розвідано Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», ропи.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють заклади освіти, культури та соціальної сфери: ЗОШ 1-3 ступ., Гусятинський коледж ТДТУ, муз. школа, Буд. культури, Центр дит. і юнац. творчості, кінотеатр ім. Т. Шевченка, бібліотека, дошкільний заклад, друкарня, редакція районної газети «Вісник Надзбруччя», центральна районна лікарня, поліклініка, водолікарня, санаторії «Збруч» і «Медобори», краєзнавчий музей (відкритий 1979 р.).

Громадські організації[ред.ред. код]

Філія товариства «Просвіта»: утворена 1898 р., 1939 р. ліквідована «совітами», відновила роботу 1990 р. (голова — Василь Горбоватий). Філія «Союзу українок» легально діяла до 1939 р., відновила роботу 1994 р. (голова Л. Будняк).

Релігія[ред.ред. код]

До церковного Гусятинського приходу належить село Юзифівка (5 кілометрів від Гусятина).

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Архітектури[ред.ред. код]

Втрачені[ред.ред. код]

Збережені[ред.ред. код]

Церква. Гусятин.JPG


Природи[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Северину Наливайку (1992 р., скульптор Казимир Сікорський)
  • Тарасу Шевченку (1993 р., скульптор М. Обезюк)
  • Меморіал Слави воїнам, полеглим у ІІ-й світовій війні (1985 р., скульптор, архітектор І.Комуніцький).

Некрополі[ред.ред. код]

На вулиці Наливайка знаходиться меморіал Слави і братська могила радянських воїнів. Меморіал  — майданчик, обрамлений трьома стелами і 33-ми похилими плитами. У центрі майданчика розташована братська могила, в якій поховано 52 відомі і 55 невідомих радянських воїнів. Прізвища полеглих нанесені в 6 колонок на середній стелі, у центрі макет ордена Вітчизняної війни, на бокових стелах цифри: «1941» і «1945». Перед братською могилою змонтовано вічний вогонь.

Є також могила невідомих радянських воїнів на березі річки Збруч. Встановлено пам'ятник — скульптура воїна. Напису немає[21].

Єврейська громада[ред.ред. код]

Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду з XV століття аж до нацистської окупації 1941 року. Синагога була побудована в середині XVI століття і перебудовувалась в середині XVII століття; була зруйнована під час війни, після війни радянська влада її відреставрувала і в приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей.

Позачергові вибори мера у Гусятині[ред.ред. код]

2 серпня 2009 р. в селищі Гусятин відбулися позачергові вибори Гусятинського селищного голови. Відповідно до протоколу Гусятинської селищної територіальної виборчої комісії, в виборах взяло участь 37,4 відсотка виборців. Найбільшу кількість голосів виборців набрав голова районної організації НРУ, заступник голови крайової організації НРУ Михайло Савчук.[Джерело?]

Відомі люди[ред.ред. код]

На­родилися[ред.ред. код]

Проживають[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

  • Людвік Свобода — чехословацький військовий (генерал) і політичний діяч, президент ЧССР в 1968–1975.[22]

Дідичі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. В. Горбоватий, Б. Козелко. Гусятин… C. 438
  3. В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин… С. 438
  4. Акти ґродські і земські. -Львів, 1887. Т. 12. — 564 с., (пол., лат.) с. 379–380
  5. Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602–1638) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. (пол.) s. 452–453
  6. Kalinowski (пол.)
  7. A.Przyboś. Kalinowski Samuel Jerzy h. Kalinowa (zm. 1652) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. —   S. 466 (пол.)
  8. Potoccy (02) пол.
  9. Potoccy (02) пол.
  10. Potoccy (07) пол.
  11. Potoccy (03) пол.
  12. Акти ґродські і земські. — Львів, 1868. Т. 1. — 215 с., (пол., лат.)] с. 144–145
  13. Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702–1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625–831 (пол.) S. 789
  14. Potoccy (03) пол.
  15. Ю.Бірюльов. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів: «Центр Європи», 2010.— С. 85
  16. Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл.— С. 51. ISBN 978-617-655-000-6
  17. Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі
  18. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 91
  19. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918–1920 рр.</
  20. Великая война Гусятин (рос.)
  21. Б. Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили». — Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
  22. Барна В., Горбоватий В., Клименко О., Колодницький С. Свобода Людвік / Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.— 2008. — Т. 3: П — Я. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 238.
  23. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — 243 s. — S. 134. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8 (пол.)
  24. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 52
  25. W. Konopczyński. Cetner Dominik z Czertwic // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. III/3, zeszyt 13. — 193–288 s. — S. 238. (пол.)

Література[ред.ред. код]

  • В. Горбоватий, Б. Козелко. Гусятин // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 966-528-197-6. — Т. 1: А-Й. — 2004. — 696 с.— С. 438–439
  • Husiatyn // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa: Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1882. — T. III (Haag — Kępy)— S. 223–226. (пол.)
  • В. Балюх. Через роки, через віки…: [Фоторепортаж про м. Гусятин] // Ровесник. — 1997. — 31 жовт. — (Тернопілля).
  • В. Горбоватий. Гусятин часів Северина Наливайка // Вісник Надзбруччя. — 1997. — 4 квіт.
  • Гусятин: роки та факти // Просвіта. — 1997. — № 4 (квіт.).

Посилання[ред.ред. код]