Гусятин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Гусятин
Husiatyn coat of arms.gif
Герб Гусятина
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада Гусятинська селищна рада
Код КОАТУУ: 6121655100
Основні дані
Засноване 1431
Магдебурзьке право 1559
Статус з 1961 року
Площа 35 км²
Населення 7122 (01.01.2012)[1]
Густота 203,5 осіб/км²
Поштовий індекс 48200
Телефонний код +380 3557
Географічні координати 49°04′20″ пн. ш. 26°11′21″ сх. д. / 49.07222° пн. ш. 26.18917° сх. д. / 49.07222; 26.18917Координати: 49°04′20″ пн. ш. 26°11′21″ сх. д. / 49.07222° пн. ш. 26.18917° сх. д. / 49.07222; 26.18917
Висота над рівнем моря 300 м
Водойма Збруч
Відстань
Найближча залізнична станція: Гусятин
До обл. центру:
 - залізницею: 94 км
 - автошляхами: 79 км
Селищна влада
Адреса 48201, смт. Гусятин, вул. Пушкіна, 1,
http://www.гусятин.com.ua
http://www.husyatin.te.ua
http://www.husyatin.com.ua,
http://www.guscollege.com
Голова селищної ради Михайло Левицький
Карта
Гусятин is located in Україна
Гусятин
Гусятин
Гусятин is located in Тернопільська область
Гусятин
Гусятин

Commons-logo.svg Гусятин у Вікісховищі

Гуся́тин — селище міського типу Тернопільської області, адміністративний центр Гусятинського району.
Населення — 7,7 тис. осіб (2003 р.).[2]
Розташований на автошляху Т 2002. Автошляхом Т 2011 сполучений з автошляхом М19 (E85).

До містечка приєднаний хутір Кринички, який тепер є житловим районом.

Від вересня 2015 року — центр Гусятинської селищної громади.

Походження назви[ред.ред. код]

Назва зазнала змін — Всятин, Усятин, Гусятин. Походить, ймовірно, від імені чи прізвиська Ус. За іншою версією, від поширеної у цій місцевості рослини — гусятника.[3]

Географія[ред.ред. код]

Містечко Гусятин розташоване на правому березі річки Збруч.

Гусятин знаходиться на подільському плато, основу якого становить Волино-Подільська височина, що має хвилясту поверхню. Абсолютна висота над рівнем моря — 300–400 метрів. Біля Гусятина у північно-східному напрямку проходить товтровий кряж, або, як його називають, гори Медобори  — унікальна геолого-ботанічна пам'ятка природи державного значення.

Археологічні дані[ред.ред. код]

  • Археологічна пам'ятка — урочище Фондова гора, поселення трипільської культури.
  • У травні 1963 року в пісковому кар'єрі на третій горі при видобуванні піску знайдено кістяк динотерія — великого вимерлого ссавця до 5 метрів висотою з хоботом, як у слона, і загнутими вниз бивнями у нижній щелепі. Цінну знахідку відправлено в інститут зоології Академії наук СРСР.
  • Біля Гусятина в 1848 р. — Поблизу села Городниці у річці Збруч влітку знайдений широко відомий в історії Збруцький Світовид, який має вигляд високого чотиригранного стовпа із зображенням у верхній частині чотирьох облич. В наш час[Коли?] зберігається в Краківському Історичному музеї.
  • На полі «Могилки» були два кургани.

Історія[ред.ред. код]

Перші згадки, в складі Королівства Польського[ред.ред. код]

Перша писемна згадка — 1431 р.; в історичних документах описані бої поблизу Гусятина між польськими і литовськими військами.

Відомо, що на початку XV ст. власником Гусятина був Грицько Кердей, з 1456 року — Сигізмунд (Зигмунд) Кердей.[4]

25 листопада 1475 р. в записці Галицького земського суду № 3865 згаданий dominis Iohan Swircz de Uszyathin (буквально — Ян Свірч з Ушятина, тобто Гусятина.[5] 1530 р. — 2 лани,2 мельниці.

До 1539 р. — королівщина; тодішній Гусятин, розташований по обидва боки річки Збруч, був королівським містом, але королева Бона Сфорца для закруглення своїх володінь обміняла його на Миньківці. З 1539 р. поселення Гусятин належало шляхтичу Яну Свірчу (молодшому) (? −1564).

1559 р. король Сиґізмунд II Авґуст надав магдебурзьке право — статус міста, дозвіл проводити три ярмарки на рік: на Новий рік, Зелені свята, на св. Матвія та щотижневі торги по понеділках.

У 1569 р. Гусятин належав опікуну Миколаю Язловецькому. Дідичем міста був також староста хмільницький Міхал Язловецький.[6] 1574 р. перейшов у власність Марціна Калиновського — діда коронного гетьмана.

У 1594—1596 роках Северин Наливайко (батько жив у Гусятині, займався кушнірством, мав хату, землю, яку забрав Валентій Александер Калиновський, його самого було вбито, сім'я переїхала на Волинь, де старший брат Дем'ян був священиком в князя Костянтина Острозького) очолив повстання проти влади Речі Посполитої (середній брат Семен підняв повстання на Волині), прийшов під Гусятин, розгромив місто та замок В. А. Калиновського.

Згодом він служив сотником у князів Острозьких. Залишивши службу, вирушив на Запорізьку Січ, де добре оволодів військовою справою. В жовтні очолив повстання, яке поширилось на Київщину, Волинь, також Білорусь, Поділля і частково на Галичину.

В жовтні 1623 брати Калиновські в Гусятині поділили спадок батька: Адам взяв Нестерварські маєтки, Єжи — уманські, Марцін — гусятинські. Матері залишили маєтки хоростківські (жила ще у 1638).[7]

У 1645 р. за сприяння власника — воєводи чернігівського та польного гетьмана Марціна Каліновського — було збудовано замок, фундовано костел і монастир Бернардинів.

Період Визвольної війни українців[ред.ред. код]

1652 р. після загибелі в битві під Батогом Марціна Калиновського-молодшого, його сина Самуеля Єжи Гусятин перейшов його внуку[8] Марціну Адаму Калиновському.

1653 р. в Гусятині стояв табором польський король Ян ІІ Казимир, в кінці листопада перебував Богдан Хмельницький (тут об'єднався з кримським ханом). Гусятинським замком користувались кримські татари, хан перебував деякий час; звідси вирушили до Кам'янця. Вдова Самуеля Єжи Калиновського — Уршуля Бриґіда з Оссолінських — довго вважала, що він потрапив у полон; поспішаючи з викупом до Гусятина, ледве сама не потрапила до рук татар.[9]

1655 р. Богдан Хмельницький з московським боярином В. Бутурліним взяли місто в осаду, місто здалося.

У складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

За Андрусівським перемир'ям 1667 р. залишився під владою Речі Посполитої. 1672 р. — відійшов до Османської імперії, 1683 р. — знову до Речі Посполитої.

1672 року, скориставшись тим, що Річ Посполита була ослаблена тривалими війнами, султанська Османська імперія захопила все Поділля. Гусятин став особистою власністю намісника османського султана; Онуфріївська церква була перетворена на мечеть. 1683 р. магнат Анджей Потоцький відвоював Гусятин в турків.

1711 р. в Гусятині був Пьотр I.

1729 р. Гусятин перейшов до белзького воєводи Станіслава Потоцького (помер 1732 року[10], син великого коронного гетьмана Фелікса Казимира Потоцького).

1735 р. новий власник (дідич) — Францішек Салезій Потоцький (небіж попереднього власника[11].

5 грудня 1754 р. король Август ІІІ у Варшаві, на прохання власника Антонія Міхала Потоцького — воєводи белзького (представник іншої гілки Потоцьких, брат львівського каштеляна графа[12] Юзефа Потоцького, правнук старости генерального Стефана Потоцького[13]) — надав місту право на проведення 2-х ярмарків.[14]

У 1759 р. дідич Потоцький Антоній Міхал видержавив місто брест-литовському воєводі Каролю Сапєзі.[15]

1762 р. Гусятин перейшов глинянському старості[16] Іґнацію Потоцькому.

В складі імперій Габсбурґів[ред.ред. код]

1772 р. західна частина Гусятина опинилася під владою Священної Римської імперії. Було 455 дворів, 2,5 тис. мешканців. Західний Гусятин відокремлюється від східного, стає центром повіту; східний Гусятин (приєднаний до Російської імперії) — містечко Кам'янець-Подільської губернії.

1790 р. австрійську частину міста набув граф Пйотр Забільський (*? — †1824), пізніше — його син Юзеф.

1848 р. Гусятин купив граф Аґенор Голуховський зі Скали. Руїни замку і околицю він продав місцевому рабинові.

Палац графа Адама Голуховського (1855—1914) в Гусятині за містом, в «Грабнику», був зведений Юліяном Захаревичем у 1889 р. Палац мав французький стиль. В палаці знаходилась велика бібліотека і багато творів мистецтва. Навколо палацу був англійський парк. Залишились тільки дерева цього парку, палац був знищений під час Першої світової війни. Про його вигляд можна судити тільки по старим фотографіям.[17]

В присілку Юзифівці була митниця.

Восени 1883 року почалось будівництво,[18] 31 грудня 1884 р. була відкрита залізниця Станіслав  — Гусятин відтинку Галицької Трансверсальної залізниці  — залізничної гілки Краків  — Перемишль — Львів — Станіслав — Бучач — Гусятин.

link=%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB: Galicia_1897_1.jpg

В грудні 1898 року було засновано філію товариства «Просвіта» в Гусятині за ініціятиви священика Северина Матковського. Знаходилась на проборстві біля церкви Святого Онуфрія. Головою став начальник пошти Ярема Лопатинський. При філії діяла бібліотека.[19]

Напередодні 1-ї світ. війни проживало близько 6 000 осіб. Діяла прикордонна митниця, працювали пивзавод і ґуральня.

Російська окупація[ред.ред. код]

31 січня 1916 р. була відкрита залізнична лінія Кам'янець-Подільський  — Гусятин (з російської сторони).

І-ша світова війна[ред.ред. код]

У серпні 1914 р. місто окупували російські війська, у вересні 1917 — австрійські. Місто (як Бучач, Галич зокрема[20]) було сильно зруйноване.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

З листопада 1918 р. у Гусятині утвердилася влада ЗУНР. До 7 листопада 1918 р. в місті та повіті було встановлено владу Української держави.[21]

Восени 1920 р. Гусятин зайняли польські війська.

17 вересня 1939 р.  — радянські. У грудні 1939 р. містечко стало райцентром.

Гусятин окупований гітлерівцями 7 липня 1941 року. Визволений 24 березня 1944 року військами 1-го Українського фронту в ході Проскурівсько-Чернівецької наступальної операції.[22]

Радянсько-більшовицька окупація[ред.ред. код]

Вранці 17 вересня 1939 року червоні порушили польсько-радянський кордон. Комендатура Гусятина майже 1 годину вела бій проти нападників.[23]

Промисловість[ред.ред. код]

Нині діють промислові підприємства: ВАТ «Гусятин-мехзавод», ТОВ «Весна ЛТД» (виробництво мінеральної води), меблева фабрика «ШИК Галичина» та ін. Розвідано Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», ропи.

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють заклади освіти, культури та соціальної сфери: ЗОШ 1-3 ступ., Гусятинський коледж ТДТУ, муз. школа, Буд. культури, Центр дит. і юнац. творчості, кінотеатр ім. Т. Шевченка, бібліотека, дошкільний заклад, друкарня, редакція районної газети «Вісник Надзбруччя», центральна районна лікарня, поліклініка, водолікарня, санаторії «Збруч» і «Медобори», краєзнавчий музей (відкритий 1979 р.).

Громадські організації[ред.ред. код]

Філія товариства «Просвіта»: утворена 1898 р., 1939 р. ліквідована «совітами», відновила роботу 1990 р. (голова — Василь Горбоватий). Філія «Союзу українок» легально діяла до 1939 р., відновила роботу 1994 р. (голова Л. Будняк).

Релігія[ред.ред. код]

До церковного Гусятинського приходу належить село Юзифівка (5 кілометрів від Гусятина).

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Архітектури[ред.ред. код]

Втрачені[ред.ред. код]

Збережені[ред.ред. код]

Церква святого Онуфрія
Пам'ятник Северину Наливайку


Природи[ред.ред. код]

Пам'ятники[ред.ред. код]

  • Северину Наливайку (1992 р., скульптор Казимир Сікорський)
  • Тарасу Шевченку (1993 р., скульптор М. Обезюк)
  • Меморіал Слави воїнам, полеглим у ІІ-й світовій війні (1985 р., скульптор, архітектор І.Комуніцький).

Некрополі[ред.ред. код]

На вулиці Наливайка знаходиться меморіал Слави і братська могила радянських воїнів. Меморіал  — майданчик, обрамлений трьома стелами і 33-ми похилими плитами. У центрі майданчика розташована братська могила, в якій поховано 52 відомі і 55 невідомих радянських воїнів. Прізвища полеглих нанесені в 6 колонок на середній стелі, у центрі макет ордена Вітчизняної війни, на бокових стелах цифри: «1941» і «1945». Перед братською могилою змонтовано вічний вогонь.

Є також могила невідомих радянських воїнів на березі річки Збруч. Встановлено пам'ятник — скульптура воїна. Напису немає[25].

Єврейська громада[ред.ред. код]

Гусятин мав значну хасидську єврейську громаду з XV століття аж до нацистської окупації 1941 року. Синагога була побудована в середині XVI століття і перебудовувалась в середині XVII століття; була зруйнована під час війни, після війни радянська влада її відреставрувала і в приміщенні влаштувала Гусятинський краєзнавчий музей.

Позачергові вибори мера у Гусятині[ред.ред. код]

2 серпня 2009 р. в селищі Гусятин відбулися позачергові вибори Гусятинського селищного голови. Відповідно до протоколу Гусятинської селищної територіальної виборчої комісії, в виборах взяло участь 37,4 відсотка виборців. Найбільшу кількість голосів виборців набрав голова районної організації НРУ, заступник голови крайової організації НРУ Михайло Савчук. Проте через постійні корупційні скандали та земельні афери 25 жовтня 2015 року Михайло Савчук програв вибори місцевому лікарю Михайлу Левицькому.

Відомі люди[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Проживають[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

  • Людвік Свобода — чехословацький військовий (генерал) і політичний діяч, президент ЧССР в 1968–1975.[27]

Дідичі[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. В. Горбоватий, Б. Козелко. Гусятин… C. 438
  3. В.Горбоватий, Б.Козелко. Гусятин… С. 438
  4. Гусятинська ратуша.
  5. Акти ґродські і земські. — Львів, 1887. Т. 12. — 564 с., (пол., лат.) с. 379—380
  6. Boniecki Adam. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Cz. 1. — t. 2. — S. 219. (пол.)
  7. Spieralski Z. Kalinowski Adam z Husiatyna h. Kalinowa (1602—1638) / Polski Słownik Biograficzny: Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. (пол.) s. 452—453
  8. Kalinowski (пол.)
  9. A.Przyboś. Kalinowski Samuel Jerzy h. Kalinowa (zm. 1652) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/…, zeszyt …. — 638 s. —   S. 466 (пол.)
  10. Potoccy (02) пол.
  11. Potoccy (02) пол.
  12. Potoccy (07) пол.
  13. Potoccy (03) пол.
  14. Акти ґродські і земські. — Львів, 1868. Т. 1. — 215 с., (пол., лат.)] с. 144—145
  15. Grosfeld B. Potocki Antoni Michał h. Pilawa (1702—1766) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk — Tom XXVII/4. — Zeszyt 115. — 1983. — S. 625—831 (пол.) S. 789
  16. Potoccy (03) пол.
  17. Ю.Бірюльов. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів: «Центр Європи», 2010.— С. 85
  18. Ю. Томін, Ю. Романишин, Р. Коритко, І. Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці. — Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011. — 496 с.; іл.— С. 51. ISBN 978-617-655-000-6
  19. Регіональний інформаційний портал «Тернопільщина». З історії бібліотечної справи у Гусятинсьому районі
  20. М. Литвин, К. Науменко. Історія ЗУНР. — Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 91
  21. Лев Шанківський. Стрий і Стрийщина у визвольній війні 1918—1920 рр.</
  22. Великая война Гусятин (рос.)
  23. Ткачов С. Польсько-радянська війна 1939 року і Тернопільщина // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. — Тернопіль : ТзОВ «Терно-граф», 2014. — T. 1 : А — Й. — С. 170. — ISBN 978-966-457-228-3.
  24. Гусятинська ратуша.
  25. Б. Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили». — Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998.— С. 18
  26. Гуцал П., Ткачов С., Ханас В. Реховіч Маріан-Юзеф // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 176. — ISBN 978-966-528-279-2.
  27. Барна В., Горбоватий В., Клименко О., Колодницький С. Свобода Людвік / Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — 708 с. — ISBN 978-966-528-279-2.— С. 238.
  28. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków. — Kórnik, 1998. — 243 s. — S. 134. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8 (пол.)
  29. E. Janas, W. Kłaczewski, J. Kurtyka, A. Sochacka (opracowali). Urzędnicy podolscy XIV–XVIII wieków. — Kórnik, 1998. 243 s. ISBN 83-85213-00-7 całość, ISBN 83-85213-22-8. (пол.) s. 52
  30. W. Konopczyński. Cetner Dominik z Czertwic // Polski Słownik Biograficzny. — Kraków, 1937. — t. III/3, zeszyt 13. — 193–288 s. — S. 238. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Балюх В. Через роки, через віки…: [Фоторепортаж про м. Гусятин] // Ровесник. — 1997. — 31 жовт. — (Тернопілля).
  • Горбоватий В. Гусятин часів Северина Наливайка // Вісник Надзбруччя. — 1997. — 4 квіт.
  • Гусятин: роки та факти // Просвіта. — 1997. — № 4 (квіт.).

Посилання[ред.ред. код]