Гута (Червоноградський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Гута
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Червоноградський район
Громада Сокальська міська
Облікова картка Гута 
Основні дані
Населення 511
Площа 1,752 км²
Густота населення 291,67 осіб/км²
Поштовий індекс 80042
Телефонний код +380 3257
Географічні дані
Географічні координати 50°28′27″ пн. ш. 24°08′43″ сх. д. / 50.47417° пн. ш. 24.14528° сх. д. / 50.47417; 24.14528Координати: 50°28′27″ пн. ш. 24°08′43″ сх. д. / 50.47417° пн. ш. 24.14528° сх. д. / 50.47417; 24.14528
Середня висота
над рівнем моря
216 м
Відстань до
обласного центру
87,3 км
Відстань до
районного центру
11 км
Найближча залізнична станція Сокаль
Відстань до
залізничної станції
9,6 км
Місцева влада
Адреса ради 80044, Львівська обл., Червоноградський р-н, с. Савчин
Староста Панченко Василь Миколайович
Карта
Гута. Карта розташування: Україна
Гута
Гута
Гута. Карта розташування: Львівська область
Гута
Гута
Мапа
Мапа

Гу́та — село в Україні, у Червоноградському районі Львівської області. Населення становить 511 осіб. Орган місцевого самоврядування — Савчинська сільська рада. Відстань до райцентру становить близько 11 км і проходить автошляхом місцевого значення.

Історія[ред. | ред. код]

Має присілки — Шмітків, хутор, Домики. Між Шмітковом і Гутою є ланцюжок ставків, також залишки польських споруд: млин господарський, сторожка брами панського палацу графа Потоцького та каплиця з розграбованим похованням родини Плятер. У лісі за селом є відновлена криївка, де загинуло 10 воїнів УПА місцевих мешканців, а також вихідців з Вінниччини і інших с. Шмітків.

Церква Покрови Пр. Богородиці. 1755.

Найдавніші згадки про церкву походять з 1578 р. У 1755 р. збудована з дерева на підмурівку коштом дідича Томи Поляновського тризрубна одноверха церква. Її високий восьмерик нави вінчала шоломова баня з ліхтарем і маківкою. Виселені у 1946 р. українці повернулися 1951 р. Закрита у 1950 р. церква розвалилася у 1987 р.

У 1991 р. розпочали мурувати нову хрещату, одноверху будівлю за проєктом архітекта Святослава Крупчука в колишньому присілку Мошків (зараз Гута). Проєкт нової дерев'яної церкви для Шмиткова розробив архітектор Ігор Дідик у 1992 р.

Колись на місці сучасного села Гути були розташовані два села із зовсім різними назвами: Мошків і Шмітків. Про ці села згадував у XVII ст. німецький дослідник Сакхен.

Перша згадка про село Мошків у історичних матеріалах відноситься до 1449 року, а про село Шмітків — навіть раніше, до 1423 року. Згідно з переказами, Мошків називається так тому, що першим поселенцем був селянин Мошко.

За іншою легендою, багато років тому на місці, де зараз Шмітків і Мошків, колись було поселення. В ньому жили євреї та українці. Українці ходили в церкву, а євреї мали свою синагогу, де молилися. Одного разу два єврейські хлопчики — Шміт і Мошко — на Зелені свята побігли з українськими дітьми до церкви і там запричастилися. Після цього хлопчики пішли додому і розповіли все своїм батькам. А на той час не можна було євреям приймати Боже тіло і кров, бо це був смертельний гріх. За це батьки спалили своїх дітей у печі. Українці на честь цих хлопчиків, які загинули за християнську віру, назвали свої поселення Шмітків і Мошків.

Село Гута розміщене за колишньою лінією Керзона. Після Другої світової війни село опинилося у складі Польщі[1]. Корінне населення у 1945—1946 роках було переселено в Івано—Франківську область. 6-15 липня 1947 року під час операції «Вісла» польська армія виселила з Мошкова на щойно приєднані до Польщі північно-західні терени 120 українців, зі Шміткова — 37 українців[1]. У Мошкові залишилося 12 поляків, у Шміткові — троє[1].

За радянсько-польським обміном територіями 15 лютого 1951 року село передане до УРСР, а частина польського населення переселена до Нижньо-Устрицького району, включеного до складу ПНР[1]. Село було заселене мешканцями села Гвоздця Дрогобицького району. Пізніше корінне населення Мошкова почало повертатися на свої батьківські землі. Зараз у селі Гуті проживають також нащадки тих людей, які були переселені з Лемківщини, територія якої сьогодні належить Польщі.

Саме після Другої світової війни село Мошків було об'єднане зі Шмітковим і перейменоване на Гуту.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Розділ 1. Сучасний стан Гути[ред. | ред. код]

У селі Гуті є ряд архітектурних, мистецьких і історичних пам'яток. У тій частині Гути, яка колись була селом Шмітковим, у 1755—1940 роках діяла церква Покрови. В 1940 році, під час Другої Світової війни, ця церква була зруйнована. У 1992 році замість неї постала нова дерев'яна церква. Поблизу церкви збереглася збудована у 1864 році капличка. У тій частині Гути, яка колись була селом Мошковим, побудована нова мурована церква Введення Богородиці в Храм Господній. Обидві церкви зведені в класичному стилі.

Відзначимо також каплицю у Гуті (колись — Шміткові), споруджену в XVIII столітті Едульгардом Поляновським і млин, зведений у XIX столітті графом Вібергом Плятером із Голландії. З інших історичних пам'яток назвемо стару дзвіницю церкви у шмітківській частині Гути, яка має більше як 200 років.

Дуже гарною мистецькою спорудою с. Гути є Покрова Пресвятої Богородиці, зведена в 2005 році. Важливими історичними пам'ятками села є музей — криївка вояків Української Повстанської Армії, відкрита 14 жовтня 2007 року, та меморіальний хрест пам'яті героїв УПА. Тут стояли на смерть одинадцять українських повстанців на чолі з ройовим «Дібровою». Ці всі мистецькі та історичні пам'ятки розташовані у шмітківській частині Гути. Гута має асфальтовані дороги, крамниці та Народний Дім «Просвіту». Поблизу цього села є ліси, які надають йому самобутнього колориту.

Розділ 2. Значні для села Гути історичні події[ред. | ред. код]

Хоча перші згадки про Мошків і Шмітків датуються XV століттям, територія, на якій вони розташовані, була заселена ще задовго до цих подій.

У 1490 році в селах Мошкові та Шміткові пройшло повстання під проводом Мухи. В цьому повстанні брали участь місцеві селяни. В 1649 році у селах також відбулося повстання. Повсталі селяни напали на маєток пана Поляновського, вимагаючи збільшення заробітної плати і належних умов праці. Про ті давні часи залишилося дуже мало документів. У 1748 р. пані Роза Зелінських організувала побудову церкви в батьківському маєтку в селі Шміткові. У 1755 році ця церква вже була збудована, а в 1763 р. — освячена архієпископом Холмським Риром. Він був родичем пана Поляновського. В 1879 році відбулася реставрація церкви за кошти дідича Томаша Поляновського. Освятив церкву парох Іван Худик.

У 1880 році в селі Шміткові була побудована двокласна школа, і до неї ходили діти з Мошкова і Шміткова. Навчалася 221 дитина. Навчання проводилося українською мовою. На той час у селі Шміткові було 375 греко—католиків, 71 римо—католик і 14 євреїв.

У 1880 р. у Шміткові була організована «Просвіта», при якій діяла каса «пожиткова» (каса допомоги), у якій було 1670 злотих. У селі діяли два млини: Семенів і Попівський. У 1901 році шмітківська церква була знову відреставрована і займалися цією реставрацією майстри Василь Топорівський (поляк), Войціх Міллер (німець), Семен Олійник і Семен Чаус (українці). Тоді дяком був Йосиф Гурак. Особливістю Церкви у Шміткові було те, що її високий восьмерик нави вінчала шоломова баня з ліхтарем і манівкою. Церква була оновлена і заново перекрита за кошти священика Мосевича, панів Станіслава і Зіновії Поляновських, жителів села Шміткова Федора Кохальського, Романа Олійника, Степана Ваврука та Панаса Водоноса. Тоді церкві належало 28 моргів поля. Села Мошків і Шмітків мали 595 моргів поля, 70 моргів лук і городів, 36 моргів пасовищ.

Однією з найкрасивіших споруд була каплиця у Шміткові, споруджена у XVIII ст. Едульгардом Поляновським. Водночас вона служила склепом для родини Поляновських. До сьогоднішнього часу живе легенда про те, що там живуть привиди, які стережуть родинні скарби Поляновських. У наш час[коли?] залишилися лише залишки розграбованого склепу.

Зараз у Гуті залишилася ще одна історична пам'ятка — це млин. Його побудував у XIX ст. Віберг Плятер із Голландії. Він одружився з польською княгинею українського роду Чортарийською, і на честь своєї дочки Павліни, що народилася у Шміткові, цей граф побудував млин.

Цікаву історію має дзвін старої церкви у Шміткові. Цей дзвін назвали «дзвоном Поляновської». Він має понад 200 років. За свою довгу історію існування дзвін побував у Києві, Варшаві і навіть — у Москві. Цікавий факт: історію села Шміткова можна знайти у львівській бібліотеці «Народна справа». Редактор цієї історії Шміткова — Тихитор і датована вона 1933—1934 роками.

У 1955 році церква у шмітківській частині Гути повністю зруйнувалася. На її місці хотіли збудувати конюшню. Неподалік від церкви існує старий цвинтар, на якому похована родина першодрукаря Івана Федорова. Був напис на плиті.

У 1970-х роках у Гуті був збудований Народний Дім «Просвіта». Найбільший внесок для будівництва цієї будівлі вніс голова колгоспу «Нове життя» Іван Якович Шимановський. Він також побудував контору колгоспу та Народний Дім у Савчині.

У 1992 році в селі Гуті розпочали будувати нову хрещату одноверху церкву за проєктом С. Крупчука. Перший камінь був закладений 18 липня 1992 року. Збудували її в 1995 році. А посвятили 28 липня 1996 року. На будівництво церкви кошти збирала вся громада. Перший парох правив 5 років. Із 2001 року та по цей час місцевим парохом є о. Іван Макар.

У той самий час почали будувати церкву і у шмітківській частині Гути. Проєкт нової дерев'яної церкви розробив Ігор Дідик у 1992 році. Церкву збудували у 1995 році. Кошти збирала громада присілку Гути — Шміткова. У 2005 році була зведена каплиця Покрови Пресвятої Богоматері у цьому присілку.

У 2007 р. було куплено і посвячено новий дзвін церкви в Гуті. Кошти на нього дав Михайло Друк. Дзвін було названо «Денис» на честь онука М. Друка.

Видатною подією для села Гути можна вважати відкриття 14 жовтня 2007 року музею — криївки воїнів УПА. В урочистостях взяли участь жителі навколишніх сіл та міста Сокаля. Біля музею — криївки знаходиться меморіальний хрест пам'яті героїв Української Повстанської Армії. На цьому меморіалі викарбувані такі героїчні слова: "Тут стояли на смерть одинадцять невідомих повстанців УПА на чолі з ройовим «Дібровою». Вони загинули, але не здалися.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Misilo E. Akcja Wisla. Dokumenty. — Warszawa : Archiwum Ukraińskie, 1993. — С. 419-426. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]