Гута (промисел)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гута в селі Гута-Катюжанська. Малюнок 1851 р.

Гу́та (через пол. huta від давн.в-нім. hutte, hutta — «хата», «халупа», «скляний чи металургійний завод»)[1] — підприємство мануфактурного типу, де вироблялося скло та скляні вироби[2]. В українській і білоруській мовах[3] (чи то у загальній руській мові) гутами здавна називали місця, де виробляли скло й різні вироби з нього, а згодом — склоробні заводи[4]. В широкому розумінні гутою можна вважати будь-яку промислову піч з навісом чи прибудовою, іноді також цукровий завод[5], солеварню чи іншу мануфактуру.

Працівник гути називався гу́тником[6].

Історія[ред.ред. код]

На території України гути будували ще за часів Київської Русі.

Виробництво скла потребувало поташу. Місця перепалення деревини для добування поташу називались будами. Часто гути і буди в інтересах виробництва розташовували поряд. Печі для виплавлення металу комбінувалися з кузнями. Пізніше на їх місці виникали населені пункти з тими ж назвами.

На території України є близько 90 населених пунктів, що називаються Гута або мають назви, похідні від слова «гута» Стара Гута, Нова Гута. Збереглось і багато відповідних назв урочищ: Гутище, Гутисько — давні місця виробництва скла.

Інші тлумачення[ред.ред. код]

У польській мові термін huta означає промислове підприємство, що займається виплавкою металу із руди, а також його обробкою. Зокрема, у Польщі є підприємства «Гута Ченстохова», «Гута Стальова Воля» та інші.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  2. Гута//Грінченко Б. Словарь української мови. — К.: Вид-во «Довіра», 1997. — С. 344.
  3. Тлум. слоўнік бел. мовы, 2005
  4. Тимочко Н. О. Економічна історія України: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2005. — 204 с. ISBN 966-574-759-2
  5. Гута//Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка. — Т. 1—4. — Москва,: Рус. яз., 1989, — Т. 1, — С. 411.
  6. Гутник // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.

Джерела[ред.ред. код]