Гутництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гутництво — виготовлення виробів із скла, що відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в скіфських похованнях уже знаходять намиста зі скла із вкраплюванням різнокольорових барвників. В «Слові о полку Ігоревім» згадується виріб із скла — стекляниця.

Історія[ред. | ред. код]

Гутою колись у багатьох країнах Європи називали конусоподібну будівлю зі скловарною піччю. Тому скляне виробництво й нарекли гутництвом.

Гутне скло отримували шляхом сплавлювання при високій температурі у великих глиняних горщиках (тиглях) піску, вапняку і поташу. Вироби з гутного скла майстер-склодув створював безпосередньо біля скловарної печі шляхом вільного видування або за допомогою форм. Кожний виріб відзначався індивідуальністю і неповторністю. Гутне скло відрізнялося кольором, прозорістю, полиском і чарівною здатністю передавати заломлення, гру світла.
На західноукраїнських землях у XVI ст. були відомі гути в околицях Старого Галича, Белза і Потелича, а на початку XVII ст. — у Підгірцях на Львівщині. У середині XVII ст. існувало близько 20 гут на території Київщини, Полтавщини, Чернігівщини і три гути — на Закарпатті. У XVIII ст. на Чернігівщині працювало понад 120 скловарних майстерень. Спочатку це були невеликі мануфактури з кільканадцятьма робітниками, які поступово розширювали свою діяльність. Українські майстри гутництва збагатили світову спадщину художньої культури унікальною типологічною групою скляних виробів — фігурним посудом для зберігання рідини (XVIII—XIX ст.). Скляні ємкості зовнішніми обрисами нагадували ведмедів, баранів, коней, качок тощо. Пластичні форми тварин мали узагальнюючий і гротесковий характер. Його витоки, мабуть, сягали ранньослов'янських культів тварин і птахів, котрі, за віруваннями, забезпечували людям добробут, захищали житло від нещастя. У першій половині XIX ст. склоробні художні промисли в Україні поступово занепали. Припинили діяльність дрібні осередки склярства. Великі гути змушені були переходити на виробництво звичайного одноманітного посуду. Поліхромні розписи замінювалися монохромними. Їх виконували переважно білою фарбою. У другій половині століття скляна промисловість остаточно витіснила ручне склоробство.

У першій половині XX ст. скляний посуд та інші вироби виготовляли в Україні на спеціальних заводах. Відродження національних традицій гутництва почалося лише у повоєнний період. Так, у 40—60-х роках у Львові працювали видатні майстри гутництва Петро Маркович Семененко, Мечислав Павловський і Йосип Гуляпський. Вони першими почали відновлювати форми давнього українського гутного посуду, започаткувавши, таким чином, у сучасному склоробстві фольклорний напрям.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред. С. П. Павлюка; Передм. М. Г. Жулинського. — 3-тє вид. (випр.) — К.: Знання, 2006. — 568 с.
  2. Ярещенко, А. П. Під чаром рідної землі: посібник із українознавства / А. П. Ярещенко. — Х. : Прапор, 2007. — 339 с.
  3. Старовинні ремесла та промисли України. Вип. III / Управління в справах молоді, культури, сім'ї та спорту адміністрації Заводського району ; упор. Н. М. Когутенко та ін.. — Миколаїв, 2009. — 20 с.
  4. Володимир ЦИГИЛИК «ДО ПИТАННЯ ЗАРОДЖЕННЯ СКЛЯНОГО ВИРОБНИЦТВА НА ПРИКАРПАТТІ». Матеріали і дослідження з археології Прикарпаття і Волині. Вип. 10. 2006. С.100-106. — http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/10/10Zyhylyk.pdf