Гуцульська кераміка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Зразок гуцульської кераміки — філіжанка з тарілочкою

Гуцу́льська кера́міка — традиційний народний гуцульський промисел, один з видів кераміки. Гончарні вироби: різноманітний посуд, дитячі забавки, сувеніри, пічні кахлі, декоративні плитки.

Історія[ред.ред. код]

Гуцульська груба, обкладена кахлями 1874 р. Музей Івана Франка в с. Криворівня Івано-Франківської обл.

Становлення гуцульської кераміки відбувалося у XV ст. і продовжує свій розвиток донині. Найвідомішою стала косівська кераміка, що отримала свою назву від місця її створення — міста Косова (Івано-Франківська область). Околиці Косова багаті на глину. Тож гончарство тут розвивалось з давніх часів. У багатьох селах Гуцульщини основним ремеслом було гончарство, що дозволило місцевим майстрам швидко розвинутись та набути свого особливого, унікального стилю. Цей стиль розвивався, утворюючи нові види техніки виготовлення та розпису.

Гуцульські майстри виробляли горщики, глечики, миски, горнятка — весь необхідний домашній посуд. Але ужитково-декоративна кераміка, якою ми знаємо її сьогодні, зароджувалась десь наприкінці XVIII — початку XIX століть. Це були здебільшого підсвічники та кахлі. Кахлеві печі косівського виробництва охоче ставилися не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. Найдавніші косівські кахлі зберігаються у музеях Бухареста та Відня. Гончарні вироби оздоблювались поливянними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями квітів, дерев, тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки.

Імена гончарів XVIII ст. залишаються невідомими. А в першій половині XIX ст. знаними майстрами гончарної справи були: Іван Баранюк, Петро Гавришів, Петро Кошак, Олекса Бахметюк. Їхня творчість була і назавжди залишиться унікальним явищем у нашому народному мистецтві. Але на цьому гуцульська, зокрема косівська, кераміка не припинила свого розвитку.

Технологія виготовлення[ред.ред. код]

Розпис був важливою частиною роботи. Техніка виготовлення гуцульської кераміки — «ритування» або «гравіювання» — це розпис покритого білою глиною і підсушеного виробу. Після першого випалювання у гончарній печі на виріб наноситься розпис зеленою, коричневою, жовтою, рідше синьою фарбами (білої глазурі у них ніколи не було, лише білий ангоб — до випалювання). Виріб покривається прозорою глазур'ю і випалюється вдруге. Така техніка є унікальною і єдиною у світі.

За нашого часу[ред.ред. код]

За останні десятиліття стрімко відроджуються традиції орнаментики давніх майстрів. В орнамент майстрів нині, як і в минулому, вплітаються рослинні елементи, а також зоображення птахів і звірів. Популярними стали сюжетні композиції, які відображають життя гуцульського народу.

Мистецтво гуцульської кераміки дійшло до наших днів у незліченній творчості багатьох форм, орнаментів, технологічних засобів, що привело до утворення великої школи художнього розпису глини — однієї з найяскравіших перлин українського народного мистецтва.

У Косові традиції гуцульської кераміки з успіхом продовжують сучасні майстри-гончарі. У творчій майстерні «Дайте спокій» Ігор та Христина Троць проводять майстер-класи, під час яких охочі можуть відчути чарівну енергетику глини, створюючи за гончарним кругом бажану форму, та спробувати себе у розписі традиційної гуцульської кераміки.

Відомі майстри[ред.ред. код]

Сучасні майстри[ред.ред. код]

  • Ігор та Христина Троць
  • Роман та Людмила Якібчук
  • Сім'я Трушик

Фотографії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]