Гуцульщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гуцу́льщина (румунськ. Huțulșcina, польськ. Huculszczyzna, словацьк. Huculsko) — український етнокультурний регіон, край українських верховинців — гуцулів, розташований у Західній Україні.

Розташування[ред.ред. код]

Гуцульщина

Yasinia view.jpg

Селище Ясіня.

Ukraine-Petros Mountain-2.jpg

На горі Петрос.

Museum of Folk Architecture and Ethnography in Pyrohiv - old wooden house and log cabin - 2408.jpg

Музей народної архітектури та побуту в Києві, гуцульська ґражда із смт Верховина

Церква в Криворівні 2013 059.jpg

Церква в Криворівні (1719 p.)

Гуцульщина розташована в південно-східній частині Українських Карпат. Займає частину Галичини, Буковини, Закарпаття, в сточищі річок Прута з Черемошем і Серетом, горішньої Сучави, горішньої Надвірнянської Бистриці та горішньої Тиси.

Південні та північні межі Гуцульщини утворюють перші вищі хребти й різко звужені долини річок. Південна межа проходить вододільними хребтами Ґорґанів, через Свидівець, Гуцульські Альпи і північні схили Чивчинських гір; північна етнографічна межа пролягає лінією Зелена — Делятин — Яблунів — Пістинь — Косів — Кути (Косівський район) — Вижниця, іноді межі Гуцульщини ширять аж до Коломиї, Надвірної, Солотвина й Монастирчан; на південному заході гуцули заселяють усю долину Тиси на північ та південь від Рахова; східна межа Гуцульщини — лінія Вижниця — Берегомет — Мигове — Банилів-Підгірний. Кілька гуцульських сіл (село Поляни та його околиці) є і на румунській Мармарощині.

Історія[ред.ред. код]

Гуцульщина до 1770 р. входила до складу Османської імперії, Молдовського князівства, Речі Посполитої, Угорського королівства; згодом до Австрійської імперії й Угорщини; 19201939 рр. до Королівства Румунія, Польської республіки й Чехословацької Республіки. Незважаючи на штучне адміністративне управління гуцули віками творили старозвичаєві порядки, гірські умови, побут, волоське пастуше право, полонинське тваринництво, спільну матеріальну й духовну культуру, говірки. Взаємообмінові поміж гуцулами сприяло розташування у глибині гір, далеко від шляхів сполучення. Тепер уся Гуцульщина, за винятком 8 сіл на румунській Буковині та кількох сіл на Мармарощині, лежить в Україні.

Перші історичні відомості про Гуцульщину з'явилися в польських джерелах 14-го — початку 15 ст.; 1424 р. — перша згадка про Жаб'є; історичні дані про населення скупі, очевидно, на Гуцульщині довго не було панщини, тільки оплата грішми й натурою для відкупу від сусідніх володарів.

У середині 17 — 18 ст. у всій Гуцульщині діяли ватаги опришків (найвідоміший Олекса Довбуш); супроти панщини були скеровані повстання 1840-х, які очолив на буковинській Гуцульщині Лук'ян Кобилиця.

1913 року стараннями товариства «Сільський господар» у Львові, заснований «Комітет рятунковий Гуцульщини» в Кутах, у зв'язку з неврожаєм та великою осінньою повінню попереднього 1912 року і голодом. Комітет збирав пожертви, подавав прохання, клопотався для здобуття грошової помочі або роботи нужденним.[1]

Найважливішими виявами національно-громадського життя Гуцульщини були організація Української радикальної партії на початку 20 століття й Січі Кирила Трильовського, бої Українських Січових Стрільців 19141915 рр, активна участь у визвольних змаганнях 19181920 рр.

Культура[ред.ред. код]

Ручний дерев'яний хрест у формі свастики. (Покуття або Гуцульщина. Кінець 19 — початок 20 століття. Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття ім. Й.Кобринського.)

На Гуцульщині створений особливий стиль народного іконопису. Ікони писалися на смерекових дошках, які для захисту від жуків-короїдів покривали часниковим соком. Фігури святих переважно вертикальні, але динамічні; обличчя в основному білого кольору, очі промальовані через усе обличчя. Велика збірка гуцульських домашніх образів XVIII-XIX ст. знаходиться в фондах і експозиції Музею української домашньої ікони в Історико-культурному комплексі «Замок Радомисль».

Своєрідним явищем був організований 1911 р. Гнатом Хоткевичем аматорський народний Гуцульський театр (режисери Олекса Ремез, Лесь Курбас), де селяни грали п'єси гуцульським говором.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Олена Пчілка. Нещасна країна // Викинуті українці: До жидівсько-української справи. — К. : МАУП, 2006. — С. 206–209.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Т. 3 : Тисячолітній літопис Гуцульщини. — [Б. м.]: [б.в.], 2004. — 459 с.: іл., карти, фотогр. — Бібліогр.: с. 445—459. — ISBN 966-7363-89-9 (Т. 3) (онлайн-перегляд)
  • Історичний нарис про гуцулів / С. Витвицький; [пер., передм., примітки Миколи Васильчука]. — Надвірна: Світ, 1993. — 94 с.
  • Історія Гуцульщини: навч. посіб. / В. Грабовецький ; рецензент М. Вегеш ; ПНУ ім. В. Стефаника. — Косів: Писаний Камінь, 2013. — 244 с. : іл.
  • Історія Гуцульщини. Т. 1 / Микола Домашевський. — Чикаго — Львів, 1995. — 501 с. (завантажити)
  • Історія Гуцульщини. Т. 2 / Микола Домашевський. — Чикаго, 1985. — 507 с. (завантажити)
  • Історія Гуцульщини. Т. 3 / Микола Домашевський. — Чикаго, 1986. — 441 с. (завантажити)
  • Історія Гуцульщини / голов. ред. М. Домашевський ; Гуцульський Дослідний Інститут в Чикаго, Косівське відділення Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини. — Л. : Логос, 2000.
Т. 4 / ред. кол. В. Гаюк [та ін.]. — [Б. м.]: [б.в.], 2000. — 576 c.: рис. — ISBN 966-7379-01-9
Т. 5. — [Б. м.]: [б.в.], 2000. — 624 с.: іл. — ISBN 966-7379-01-9
Т. 6. — [Б. м.]: [б.в.], 2001. — 644 с.
  • Старожитності Гуцульщини: У 2-х т. Івано-Франківськ, Львів: Манускрипт-Львів, 2011
  • Богомолець. О. «Замок-музей Радомисль на Шляху Королів Via Regia». — Київ, 2013