Гуцуляк Олег Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гуцуляк.
Олег Борисович Гуцуляк
Народився 11 липня 1969(1969-07-11) (53 роки)
Івано-Франківськ, Україна
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Івано-Франківськ
Діяльність філософ, письменник
Alma mater Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Напрямок філософія традиціоналізму, метамодернізм, філософська лірика
Жанр міфологія, геокультура
Членство Асоціація українських письменників і НСКУ
Батько Гуцуляк Борис Михайлович
Премії Кращий науковець року (2008)
Сайт: primordial.org.ua

Оле́г Бори́сович Гуцуля́к (нар. 11 липня 1969, Івано-Франківськ) — український письменник, культуролог, філософ. Живе й працює в Івано-Франківську. Член АУП (1996). Кандидат філософських наук (2006), доцент (2016). Представник т. зв. «станіславського феномену». Один з перших і постійних авторів журналу «Четвер».

Біографія[ред. | ред. код]

Син відомого українського хіміка Гуцуляка Бориса Михайловича. Онук поручника Української Галицької Армії (УГА), західно-українського дитячого письменника і педагога Гуцуляка Михайла Максимовича (1888—1946).

Закінчив Івано-Франківську середню школу № 17 (в 1987), філологічний факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (в 1993, спеціальність «Українська мова та література»). Працював монтажником радіоапаратури на заводі «Позитрон», лаборантом у Івано-Франківській середній школі № 18, з 1989 р. — бібліотекарем, головним бібліотекарем бібліотеки Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника, одночасно — в 1991-1993 рр. — вчителем української мови і літератури в Івано-Франківській середній школі № 12.

Після закінчення заочно в 1993 р. філологічного факультету Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника захистив дипломну роботу «Міфологічна традиція українського русалля» під керівництвом знаного дослідника-фольклориста, канд.філол.наук, проф. Пушика С. Г. і рекомендований до навчання в аспірантурі. В 2005 р. захистив у Львівському університеті дисертацію «Неоязичництво як світоглядне явище: історико-філософський аналіз». Автореферат (науковий керівник — проф., доктор філос. наук С. М. Возняк, офіційні опоненти — доктор філос. наук Н. В. Хамітов та канд. філос. наук І.С Захара, провідна установа — кафедра історії філософії Київського національного університету ім. Т. Шевченка).

Кандидат філософських наук (2006), доцент кафедри філософії та соціології (2016).

З 2006 р. працює на посадах асистента, з 2009 р. — старшого викладача, в 2012 р. — 2018 р. — доцента кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де для спеціальностей «Філософія» та «Соціологія» розробив і читає спецкурси «Філософія культури», «Філософська антропологія», «Міфологія», «Філософія міфу», «Історіософія мистецтва (для філософів та релігієзнавців)», «Теорія антропосоціогенезу», «Основи індоєвропейського мовознавства та компаративістики», керує написанням та захистом студентами дипломних і бакалаврських робіт, магістерських та аспірантських дисертацій.

Одночасно з 1992 р.  — головний бібліотекар, 2005 р. — завідувач відділом комп'ютеризації та автоматизації бібліотечних процесів, з 2007 р. — заступник директора з науки і комп'ютеризації, з 2016 р. — вчений секретар Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Живе в Івано-Франківську.

Громадська та наукова діяльність[ред. | ред. код]

Входив до редколегії та автор більшої половини статей Малої української енциклопедії актуальної літератури (МУЕАЛ).

Член Асоціації українських письменників (АУП)

Член Соціологічної асоціації України (САУ).

Член Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВУСК), Національної спілки краєзнавців України (НСКУ).

Член Асоціації міфологів та атлантологів України [Архівовано 12 травня 2022 у Wayback Machine.] (АМАУ), зарубіжний член Російського товариства з вивчення проблем Атлантиди (РОИПА).

З 1988 р. — активіст івано-франківських неформальних організацій: Рок-клуб (РоКлуб) та Товариство «Рух», а пізніше — Народного Руху та Товариства української мови «Просвіта».

В 1993—1995 — керівник Інформаційного Центру УНА-УНСО «УНА-Франківщина», кореспондент львівської газети «Голос нації», лектор регіональних вишколів УНСО.

З 1996 — перший заступник головного редактора журналу «Плерома», один з авторів його спецвипуску «Повернення деміургів: Мала українська енциклопедія актуальної літератури» (МУЕАЛ) (1998 — перше видання, 2002 — друге видання). Член редколегії антології російськомовної літератури Прикарпаття «Ткань и ландшафт» (2003, Івано-Франківськ).

В 2000-2011 — Голова Групи дослідження основ відпочаткової традиції «Mesogaia/Мезогея» (пізніше трансформована у Міжнародну асоціацію «Мезоєвразія»), директор її інтернет-порталу «Thule-Sarmatia» [Архівовано 31 березня 2022 у Wayback Machine.].

Голова Національної Ради Громадянської ініціативи «Східна Фаланга / Falange Orienal» [Архівовано 4 червня 2022 у Wayback Machine.].

З 1999 р. — провідний експерт громадської організації «Інститут проблем регіональної політики і сучасної політології».

З 2006 р. — директор Інституту стратегічного аналізу нарративних систем [Архівовано 25 травня 2015 у Wayback Machine.] Доброчинного Фонду «Меценат».

З 2008 р. — провідний експерт Бюро етнополітичних досліджень Східного Бонапартиського Комітету.

З 2009 р. — член Ради Директорів, Голова Правління Консалтингової Формації «Примордіал-Альянс» [Архівовано 20 квітня 2022 у Wayback Machine.].

З 2011 р. — директор інтернет-порталу з етноантропології, геокультури та політософії «Вогонь Прометея» [Архівовано 14 липня 2019 у Wayback Machine.] Міжнародної асоціації «Мезоєвразія».

З 2015 р. — науковий співробітник Інституту розвитку суспільства [Архівовано 3 квітня 2022 у Wayback Machine.].

Член Кримського геопоетичного клубу, Українського Традиціоналістського клубу, активіст міжнародних організацій «Thule-Seminar» i «Інтертрадиціонал / Intertraditionale». З 2020 року є співзасновником Академії Довлатшахи Каджар (Іран — Азербайджан)[джерело?].

Виступає експертом-консультантом ряду народних депутатів та керівників органів місцевого самоврядування, Всеукраїнського об'єднання «Братство» та ряду інших традиціоналістських структур України, Росії, Естонії, Литви, Білорусі, Болгарії, Іспанії, Італії та Ізраїлю.

Автор і член редколегій езотеричного журналу «Апокриф» (Калінінград, Росія), альманаху «Кронос» Російського товариства з вивчення проблем Атлантиди, збірника «Карпатські бібліотечно-краєзнавчі студії» (Івано-Франківськ, Україна).

Репрезентує себе як представник філософської школи еволюційного гуманізму.

Після участі 1998 року в поетичній антології «Дев'ятдесятники», поета зараховують до генерації «дев'яностиків».

Нагороди, відзнаки[ред. | ред. код]

В 2008 р. рішенням Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Івано-Франківської обласної Ради присвоєно почесне звання «Найкращий науковець року».

У 2020 р. відзначений «Орденом Честі» Національної Ради Тюрків Каракалпаків України [1].

Багаторазово відзначений почесними грамотами Міністерства освіти та науки України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної ради, Івано-Франківського обласного управління культури, Прикарпатського національного університету, а також грамотою Генерального консульства Російської Федерації у м. Львові і Листом подяки Комітету Державної Думи Росії у справах СНД.

Твори[ред. | ред. код]

Монографії

  • 2007 — Пошуки заповітного царства: міф — текст — реальність (Івано-Франківськ, вид-во «Місто-НВ», 537 с.)
  • 2016  — Філософія української сутності: соціокультурні смисли алхімії національного буття (Київ, вид-во «Арт Економі», 253 с.) (в шорт-листі Всеукраїнського рейтингу «Книжка року'2016» в номінації «Українська гуманітаристика» [2] [Архівовано 30 січня 2017 у Wayback Machine.]; 2018 — друге видання, стереотипне)
  • 2017  — Тайные короли Святой Руси: миф — история — интерпретация (Saarbrucken, вид-во YAM Young Authors’ Masterpieces Publishing / OmniScriptum Publishing Group, 291 с.).
  • 2018  — Анти-Дугин: геополитика священного и святого (Saarbrucken, вид-во LAP Lambert Academic Publishing, 173 с.).
  • 2020  — Антарктида — изначальная родина богов: мифы — поиски — интерпретации (Saarbrucken, вид-во LAP Lambert Academic Publishing, 494 с.).
  • 2021  — Феномен китайского миросозерцания: сокрытые истоки и причины. — Івано-Франківськ: Новий Гостинець, 2021. — 200 с., фото. — (Серия «Библиотека Мезоевразии»).

Книги віршів

  • 1996 — «Нумізматика вирію» (ця збірка текстів містилась у книзі «Тетрархія», названій «проект-касета», в якій під однією обкладинкою розмістилися дебютні книжки чотирьох авторів: Олега Гуцуляка, Володимира Єшкілєва, Любомира Кліща та Богдана Козака)
  • 1999 — «Птахи та лілії»
  • 2002 — «Повстання скіфів»
  • 2003 — «Поет і Тіамат: вибране»
  • 2019 — «Своеволие ижицы»

Проза

Антології

  • 1998 — «Початки»
  • 1998 — «Дев'ятдесятники»
  • 1998 — «Повернення деміургів»
  • 1999 — «Цех поетів»
  • 2003 — «Ткань и ландшафт»
  • 2004 — «Из века в век. Украинская поэзия: Стихотворения»
  • 2007 — «Пароли и пробуждение»

Інтерв'ю[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Наука
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гуцуляк_Олег_Борисович&oldid=38269273