Гуцуляк Олег Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олег Борисович Гуцуляк
Олег Гуцуляк.jpg
Народження 11 липня 1969(1969-07-11) (48 років)
  Івано-Франківськ, Україна
Громадянство Україна Україна
Alma mater Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника
Рід діяльності філософ, письменник
Напрямок філософія традиціоналізму, метамодернізм, філософська лірика
Жанр міфологія, геокультура
Нагороди та премії
Кращий науковець року (2008)
Сайт: primordial.org.ua

Оле́г Бори́сович Гуцуля́к (нар. 11 липня 1969, Івано-Франківськ) — український письменник, культуролог, філософ. Живе й працює в Івано-Франківську. Член АУП (1996). Кандидат філософських наук. доцент. Автор геокультурної концепції України як «МезоЄвразії». Представник т. зв. «станіславського феномену». Один з перших і постійних авторів журналу «Четвер».


Біографія[ред.ред. код]

Син відомого українського хіміка Гуцуляка Бориса Михайловича. Онук поручника Української Галицької Армії (УГА), західно-українського дитячого письменника і педагога Гуцуляка Михайла Максимовича (18881946).

Закінчив Івано-Франківську середню школу № 17 (в 1987), філологічний факультет Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (в 1993, спеціальність «Українська мова та література»). Працював монтажником радіоапаратури на заводі «Позитрон», лаборантом у Івано-Франківській середній школі № 18, з 1989 р. — бібліотекарем, головним бібліотекарем бібліотеки Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника, одночасно — в 1991-1993 рр.- вчителем української мови і літератури в Івано-Франківській середній школі № 12.

Після закінчення заочно в 1993 р. філологічного факультету Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника захистив дипломну роботу «Міфологічна традиція українського русалля» під керівництвом знаного дослідника-фольклориста, канд.філол.наук, проф. Пушика С. Г. і рекомендований до навчання в аспірантурі. В 2005 р. захистив у Львівському університеті дисертацію «Неоязичництво як світоглядне явище: історико-філософський аналіз». Автореферат (науковий керівник — проф., доктор філос. наук С. М. Возняк, офіційні опоненти — доктор філос. наук Н. В. Хамітов та канд. філос. наук І.С Захара, провідна установа — кафедра історії філософії Київського національного університету ім. Т. Шевченка).

Кандидат філософських наук (2006), доцент кафедри філософії та соціології (2016).

З 2006 р. працює на посадах асистента, з 2009 р. — старшого викладача, з 2012 р. — доцента кафедри філософії та соціології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, де для спеціальностей «Філософія» та «Соціологія» розробив і читає спецкурси «Філософія культури», «Філософська антропологія», «Міфологія», «Філософія міфу», «Історіософія мистецтва (для філософів та релігієзнавців)», «Теорія антропосоціогенезу», «Основи індоєвропейського мовознавства та компаративістики», керує написанням та захистом студентами дипломних і бакалаврських робіт, магістерських та аспірантських дисертацій.

Одночасно з 1992 р.  - головний бібліотекар, 2005 р. — завідувач відділом комп'ютеризації та автоматизації бібліотечних процесів, з 2007 р. — заступник директора з науки і комп'ютеризації, з 2016 р. — вчений секретар Наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Живе в Івано-Франківську.

Громадська та наукова діяльність[ред.ред. код]

Журнал «Плерома»
Журнал «Апокриф»

Член Асоціації українських письменників (АУП)

Член Соціологічної асоціації України (САУ).

Член Всеукраїнської спілки краєзнавців (ВУСК), Національної спілки краєзнавців України (НСКУ).

Член Асоціації міфологів та атлантологів України (АМАУ), зарубіжний член Російського товариства з вивчення проблем Атлантиди (РОИПА).

З 1988 р. - активіст івано-франківських неформальних організацій: Рок-клуб (РоКлуб) та Товариство "Рух", а пізніше - Народного Руху та Товариства української мови "Просвіта".

В 19931995 — керівник Інформаційного Центру УНА-УНСО «УНА-Франківщина», кореспондент львівської газети «Голос нації», лектор регіональних вишколів УНСО.

З 1996 — перший заступник головного редактора журналу «Плерома», один з авторів його спецвипуску «Повернення деміургів: Мала енциклопедія української актуальної літератури» (МУЕАЛ) (1998 — перше видання, 2002 — друге видання). Член редколегії антології російськомовної літератури Прикарпаття «Ткань и ландшафт» (2003, Івано-Франківськ).

В 2000-2011 — Голова Групи дослідження основ відпочаткової традиції «Mesogaia/Мезогея» (пізніше трансформована у Міжнародну асоціацію «Мезоєвразія»), директор її інтернет-порталу «Thule-Sarmatia».

Голова Національної Ради Громадянської ініціативи «Східна Фаланга / Falange Orienal».

З 1999 р. - провідний експерт громадської організації «Інститут проблем регіональної політики і сучасної політології».

З 2006 р. — директор Інституту стратегічного аналізу нарративних систем Доброчинного Фонду "Меценат".

З 2008 р. — провідний експерт Бюро етнополітичних досліджень Східного Бонапартиського Комітету.

З 2009 р. — член Ради Директорів, Голова Правління Консалтингової Формації «Примордіал-Альянс».

З 2011 р. — директор інтернет-порталу з етноантропології, геокультури та політософії «Вогонь Прометея» Міжнародної асоціації «Мезоєвразія».

З 2015 р. — науковий співробітник Інституту ровитку суспільства.

Член Кримського геопоетичного клубу, Українського Традиціоналістського клубу, активіст міжнародних організацій «Thule-Seminar» i «Інтертрадиціонал / Intertraditionale».

Виступає експертом-консультантом ряду народних депутатів та керівників органів місцевого самоврядування, Всеукраїнського об'єднання «Братство» та ряду інших традиціоналістських структур України, Росії, Естонії, Литви, Білорусі, Болгарії, Іспанії, Італії та Ізраїлю.

Автор і член редколегій езотеричного журналу «Апокриф» (Калінінград, Росія), альманаху «Кронос» Російського товариства з вивчення проблем Атлантиди, збірника «Карпатські бібліотечно-краєзнавчі студії» (Івано-Франківськ, Україна).

Нагороди, відзнаки[ред.ред. код]

В 2008 р. рішенням Івано-Франківської обласної державної адміністрації та Івано-Франківської обласної Ради присвоєно почесне звання «Найкращий науковець року».

Багаторазово відзначений почесними грамотами Міністерства освіти та науки України, Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної ради, Івано-Франківського обласного управління культури, Прикарпатського національного університету, а також грамотою Генерального консульства Російської Федерації у м. Львові і Листом подяки Комітету Державної Думи Росії у справах СНД.

Твори[ред.ред. код]

Монографія Олега Гуцуляка «Пошуки заповітного царства»
Монографія Олега Гуцуляка «Філософія української сутності»

Монографії

  • 2007 — Пошуки заповітного царства: Міф — текст — реальність (Ывано-Франкывськ, вид-во «Місто-НВ», 537 с.)
  • 2016  — Філософія української сутності: соціокультурні смисли алхімії національного буття (Киъв. вид-во «Арт Економі», 253 с.) (в шорт-листі Всеукраїнського рейтингу «Книжка року'2016» в номінації «Українська гуманітаристика» [1])
  • 2017  — Тайные короли Святой Руси : миф – история – интерпретация (Saarbrucken, вид-во YAM Young Authors’ Masterpieces Publishing / OmniScriptum Publishing Group, 291 с.).

Книги віршів

Книга поезій Олега Гуцуляка «Поет і Тіамат»
  • 1996 — «Нумізматика вирію» (ця збірка текстів містилась у книзі «Тетрархія», названій «проект-касета», в якій під однією обкладинкою розмістилися дебютні книжки чотирьох авторів: Олега Гуцуляка, Володимира Єшкілєва, Любомира Кліща та Богдана Козака)
  • 1999 — «Птахи та лілії»
  • 2002 — «Повстання скіфів»
  • 2003 — «Поет і Тіамат: вибране»

Проза

  • «Адепт» (роман; у співавторстві з Володимиром Єшкілєвим; журнальний варіант — журнал «Сучасність», 1995, № 1. 2; окремим виданням — 1997, вид-во «Лілея-НВ»; 2008, вид-во «Книжковий клуб»; 2012, вид-во «Фоліо»).
  • «Предрассветные земли» (повість-фентезі; 2014).

Антології

  • 1998 — «Початки»
  • 1998 — «Дев'ятдесятники»
  • 1998 — «Повернення деміургів»
  • 1999 — «Цех поетів»
  • 2003 — «Ткань и ландшафт»
  • 2004 — «Из века в век. Украинская поэзия: Стихотворения»
  • 2007 — «Пароли и пробуждение»

Інтерв'ю[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]