Гюнтер Ферхойген

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ґюнтер Фергойґен
Günter Verheugen
Ґюнтер ФергойґенGünter Verheugen

Flag of Europe.svg Єврокомісар з питань підприємництва та промисловості
Час на посаді:
22 листопада 2004 — 11 листопада 2004
Президент   Жозе Баррозу
Попередник Ян Фіґель
Оллі Рен (підприємництво та інформаційне суспільство)
Наступник Антоніо Таяні (промисловість та підприємництво)

Flag of Europe.svg Єврокомісар з питань розширення
Президент Романо Проді
Попередник посаду засновано
Наступник Оллі Рен

Народився 28 квітня 1944(1944-04-28) (69 років)
Flag of German Reich (1935–1945).svg Бад-Кройцнах, Німеччина
Громадянство Німеччина Німеччина
Політична партія

Ґю́нтер Ферго́йґен (нім. Günter Verheugen, *28 квітня 1944 р., Бад-Кройцнах, Німецька Імперія, нині ФРН) — німецький політичний діяч, Єврокомісар з питань розширення в 1999-2004 роках та Єврокомісар з питань підприємництва і промисловості в 2004-2010 роках. Був також одним з п'ятьох заступників голови в першій Європейській Комісії Баррозу, яка складалася з 27 членів і строк повноважень якої тривав з 2004 до 2009 року. Нині, після виходу на пенсію, є почесним професором Європейського університету Віадріна, що у Франкфурті-на-Одері.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в місті Бад Кройцнах, в західнонімецькій землі Рейнланд-Пфальц. Вивчав історію, соціологію та політологію в Кельнському та в Боннському університеті. Відразу після його закінчення в 1969 р. був завідувачем відділу зв'язків з громадськістю МВС в уряді Ганса-Дітріха Геншера, а в 1974 році разом зі своїм начальником перейшов у Міністерство закордонних справ. Був генеральним секретарем ВДП Німеччини (ліберали) у період з 1978 по 1982 рік. Залишив ВДП з багатьма ліволіберальними членами партії в 1982 році з причини виходу ВДП з уряду канцлера Гельмута Шмідта. У тому самому році вступив до СДПН (соціал-демократи).

У 1983 році Ферхойген став депутатом федерального парламенту.

Був членом комітету з міжнародних відносин з 1983 по 1998 рік. У 1987 р. Віллі Брандт призначив Гюнтера головним редактором партійної газети Vorwärts (Вперед)[1]. У 1992 р. головував у Спеціальній комісії ЄС. З 1994 по 1997 рік був заступником голови парламентської групи СДПН. З 1997 року головує в Комітеті з питань миру, безпеки та роззброєння Соціалістичного інтернаціоналу[2]. З 1998 року і до призначення Комісаром ЄС з питань розширення Євросоюзу в 1999 році обіймав посаду першого заступника міністра в міністерстві закордонних справ за уряду Йошки Фішера. За час його перебування на посаді Єврокомісара з розширення в Європейській Комісії Проді десять нових держав Європи стали членами ЄС в 2004 році. У Комісії, сформованій наступником Проді Баррозу став Єврокомісаром з підприємництва та промисловості. Його також було підвищено до статусу одного з п'ятьох віце-голів Комісії.

5 листопада 2004 р. під час прес-конференції Ферхойген відзначив, що майбутнім прем'єр-міністром Румунії буде Мірча Джоане (з Соціал-демократичної партії Румунії) та що Румунія закінчить переговори з ЄС лише за чотири дні до румунських парламентських і президентських виборів 2004 року. Після цього румунські журналісти звинуватили його у втручанні в політику Румунії.

Як Комісар він заявив про бажання скоротити тяганину, особливо з метою спрощення діяльності малого та середнього підприємництва. Він також виділяє наукові дослідження та інновації як «ключі-близнюки до майбутньої конкурентоспроможності»; окреслює свої пріоритети як: ефективніша регуляторна база, сучасна промислова політика, малі і середні підприємства та нововведення. З метою сприяння конкурентноздатності він виклав три напрямки політики на основі міжнародних договорів: «Конкурентоспроможність і поліпшення бізнес-середовища» (ст. 157), «Оформлення й управління внутрішнім ринком на продукцію» (ст. 28 і 95) та «Рамкові програми інновацій і наукових досліджень» (Розділ XVIII).[3]

Комісар активно включився в роботу над директивами з реєстрації, оцінки, дозволу і обмеження хімічних речовин та забезпеченням їх сумісності з Лісабонською стратегією.[4] Він передбачає запровадження єдиного патенту в Євросоюзі до 2012 року, адже заявка на патент торкається 24 млн малих і середніх підприємств в Європі, що в середньому в 11 разів більше, ніж у Сполучених Штатах.[5]

У відповідь на відмову таких країн як США і Австралія підписати Кіотський протокол, Ферхойген попросив Голову Єврокомісії Баррозу подивитися, чи дійсно ЄС міг би впровадити податки на вироби, що імпортуються з тих країн, які не взяли на озброєння політику низьковуглецевої економіки (врегулювання митних зборів).[6]

Примітки[ред.ред. код]

Зовнішні посилання[ред.ред. код]