Гібу Микола Трохимович
| Микола Гібу | |
|---|---|
| Дата народження | 19 листопада 1936 (87 років) |
| Місце народження | Озерне (Ізмаїльський район), Ізмаїл, Румунське королівство |
| Громадянство |
 СРСР Молдова |
| Національність | молдаванин |
| Alma mater | Всеросійський державний інститут кінематографії |
| Професія | кінорежисер, сценарист |
| Кар'єра | з 1956 по сьогодні |
| Нагороди | |
| IMDb | ID 0317230 |
Микола Трохимович Гібу (нар. 19 листопада 1936 року, Озерне, Ізмаїльського району Одеської області) — радянський кінорежисер та сценарист.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 19 листопада 1936 року у селі Озерне Ізмаїльського району Одеської області — на момент народження село знаходилося під румунською окупацією та носило назву Авереску, та територіально відносилося до Бессарабської губернії. У мореходному училищі Ізмаїла отримав спеціальність «моторист».[1]
У 1966 році закінчив сценарний факультет ВДІКу (майстерня Кіри Парамонової[ru] та Валентина Єжова[ru]).
З 1966 року — сценарист та редактор Комітету з кінематографії Молдавської РСР, з 1970 — режисер кіностудії «Молдова-фільм». Частину своїх робіт створив разом із дружиною — молдавською письменницею Зінаїдою Чирковою.
Під час роботи над деякими фільмами — повертався до своєї малої батьківщини. Село Озерне та різні куточки Ізмаїльського району фігурують у стрічках «Чи винна я?», «Ваш спеціальний кореспондент», «Гра в смерть, або Сторонній», «Кодова назва „Південний грім“», «Останній уклін». Відтворення Татарбунар для зйомок історичного фільму «Гнів» за мотивами подій Татарбунарського повстання 1924 року, відбулося на околиці Озерного — художник–постановник Микола Апостоліді робив ескізи на основі збережених малюнків, фотографій та спогадів селян, які вижили після знищення Татарбунар артилерією та його спаленя. Зйомки документального фільму «Любов моя, Придунав'я» проходили на півдні Одеської області — стрічка стала гімном поліетнічності складу населення регіону.[2][3][4]
Режисерсько–сценарний доробок Миколи Гібу складає близько півсотні художніх та документальних фільмів. На кіностудії «Молдова-фільм» працював протягом майже сорока років. Є автором книг та статей з молдавського кінематографу.
Родина[ред. | ред. код]
- Дружина — Зінаїда Чиркова — радянська письменниця, сценарист, режисерка, Заслужений діяч мистецтв Молдови
- Син — Ігор Чирков-Гібу — режисер, актор, сценарист
- Онук — Єгор
- Син — Ігор Чирков-Гібу — режисер, актор, сценарист
Фільмографія[ред. | ред. код]
- Режисерські роботи
- 1973 — Зарубки на пам'ять
- 1974 — Гнів (рос. «Гнев») (спільно із Леонідом Проскуровим)
- 1977 — Корінь життя (молд./рум. «Rădăcinile viaţii»)
- 1980 — Кодова назва «Південний грім» (рос. «Кодовое название „Южный гром“»)
- 1983 — Знайди на щастя підкову (спільно із Зінаїдою Чирковою)
- 1987 — Ваш спеціальний кореспондент
- 1988 — Політв'язень Р-886 (документальний)
- 1989 — Завойовники Сибіру (документальний)
- 1991 — Чи винна я?
- 1991 — Гра в смерть, або Сторонній
- 2005 — І вклонімося… (Молдова, короткометражний)
- Сценарист
- 1965 — Дівча з буксира (рос. «Девчонка с буксира») (короткометражний)
- 1971 — Офіцер запасу
- 1983 — Знайди на щастя підкову
- Акторські роботи
Бібліографія[ред. | ред. код]
- Николай Гибу; науч. коорд.: Николай Стефанов; сост.-коорд.: Галина Русанова; пер.: Мария Великсар [и др.]. Сонеты Дуная: Энциклопедия Придунавья. — Измаил : Фонд развития и защиты этнокультур Придунавья. – [Chişinău : S. п.], 2019. — Т. Том 1: А – Акафист. — 588 с. — 500 прим.[5][6]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Обыкновенный гений: Николай Гибу [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ Известному режиссеру Николаю Гибу – 80![недоступне посилання] (рос.)
- ↑ Кинофильм «Гнев»: 40 лет спустя[недоступне посилання] (рос.)
- ↑ Фильмы, которые снимались в Измаиле [Архівовано 15 лютого 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
- ↑ BookTOP: 7 книг об истории Измаила. «Сонеты Дуная». Николай Гибу. Том 1. Архів оригіналу за 23 грудня 2019. Процитовано 5 травня 2020.
- ↑ Знаменитый режиссер Николай Гибу презентовал в Измаиле энциклопедию о знаменитых личностях Придунавья. Архів оригіналу за 18 вересня 2020. Процитовано 5 травня 2020.
Посилання[ред. | ред. код]
- Николай Гибу на kino-teatr [Архівовано 3 липня 2019 у Wayback Machine.] (рос.)
|
