Гігантська молекулярна хмара
Гігантська молекулярна хмара — тип молекулярної хмари (тобто скупчення міжзоряного середовища, переважно молекулярного водню H2), що має масу від 104 до 106 сонячних мас. Ці хмари можуть досягати розмірів десятків парсеків і мати середню густину 102–103 частинок на кубічний сантиметр (для порівняння, середня густина в Місцевій бульбашці менше однієї частинки на кубічний сантиметр). Підструктури, присутні в цих туманностях, утворюють складний візерунок, що складається з ниток (філаментів), газових шарів, бульбашок і нерегулярних згустків[1].
Найщільніші ділянки філаментів і скупчень газу називають молекулярними ядрами, а найщільніші з них — щільними молекулярними ядрами; їхня густина становить близько 104–106 частинок на см3, і в них інколи виявляють сліди монооксиду вуглецю та аміаку (останній — переважно в щільних ядрах). Концентрація міжзоряного пилу зазвичай достатня, щоб поглинати світло, яке надходить від розташованих позаду зір, через що ці об'єкти виглядають як темні туманності[2]. Ці фрагменти, що утворилися внаслідок ієрархічної фрагментації хмари, мають розміри від 6000 до 60 000 а.о. і містять різну кількість речовини; діапазон мас дуже широкий, однак найменші маси трапляються найчастіше. Такий розподіл мас узгоджується з розподілом мас зір, якщо врахувати, що маси хмар приблизно втричі перевищують маси зір, які з них утворюються; це означає, що лише близько третини маси хмари перетворюється на зорю, тоді як решта розсіюється в просторі[3].
Гігантські молекулярні хмари можуть бути настільки протяжними, що займають значну частину сузір'я, у якому їх спостерігають (наприклад, на зображенні праворуч Петля Барнарда охоплює значну частину сузір'я Оріона), і часто отримують назви від цих сузір'їв, як-от Комплекс Оріона, до якого належить згадане кільце Барнарда, або Молекулярна хмара Тельця[en]. Найближчі до нас комплекси туманностей утворюють кільце навколо Сонця, відоме як Пояс Гулда[4]. Наймасивнішим комплексом є Стрілець B2, який утворює кільце навколо центру Галактики з радіусом близько 120 парсеків[5].
- ↑ J. P. Williams (2000). The Structure and Evolution of Molecular Clouds: from Clumps to Cores to the IMF - Protostars and Planets IV. Tucson: University of Arizona Press: 97.
- ↑ J. Di Francesco et al. An Observational Perspective of Low-Mass Dense Cores I: Internal Physical and Chemical Properties // Protostars and Planets V. — 2006.
- ↑ E. T. Young. Nuvoloso, con probabilità di stelle // Le Scienze. — aprile 2010. — V. 500. — P. 76-83.
- ↑ Grenier. The Gould Belt, star formation, and the local interstellar medium // The Young Universe. — 2004.
- ↑ Sagittarius B2 and its Line of Sight. Архів оригіналу за 12 березня 2007. Процитовано 11 березня 2008.