Гіла біла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гіла біла

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Дятлоподібні (Piciformes)
Родина: Дятлові (Picidae)
Рід: Гіла (Melanerpes)
Вид: Гіла біла
Melanerpes candidus
(Otto, 1796)[2]
Посилання
Вікісховище: Melanerpes candidus
Віківиди: Melanerpes candidus
EOL: 1177488
ITIS: 553980
МСОП: 22680798
NCBI: 372296

Гіла біла[3] (Melanerpes candidus) — невеликий південноамериканський дятел.

Таксономія

[ред. | ред. код]

Вперше вид був описаний у 1796 році німецьким натуралістом Бернхардом Крістіаном Отто. Типове місцезнаходження — Каєнна. Іноді цього птаха виділяють у окремий монотиповий рід Leuconerpes, однак він морфологічно набагато ближчий до птахів роду Гіла (Melanerpes). Не має підвидів[4].

Біла гіла в Weltvogelpark Walsrode, Німеччина

Довжина білої гіли становить 24—29 см, вага 98—136 г. Дзьоб загострений, долотоподібний, сірого кольору, світліший біля основи. Колір птаха доволі сильно виділяє його серед інших представників роду: він білого кольору, з чорними крилами і жовтими шкіряними кільцями навколо очей. Махові пера темно-бурі, від ока до спини веде чорна смуга. На голові самця білі пера з золотавим відтінком; такий же відтінок іноді буває у пір'я на животі[5].

У молодих птахів шкіряні кільця навколо очей сірі. їхні пера більш коричнюваті і менш блискучі, ніж у дорослих птахів.

Цей вид дятлів майже ніколи не видає барабанний дріб, однак часто видає гучні і різкі трелі, схожі на вигуки деяких крячків.

Поширення

[ред. | ред. код]

Біла гіла широко поширена в Південній Америці на схід від Анд. Її ареал простягається від Суринаму і Французької Гвіани через більшу частину Бразилії до південно-східного Перу, Болівії, Парагваю, Уругваю і північної Аргентини. Вона мешкає на висоті до 2000 м над рівнем моря. Не мігрує, однак схильна до перельотів на невеликі відстані. Мешкає на узліссях, у відкритих сухих лісах, саванах, порослих деревами, чагарниках, фруктових садах, парках і мангрових заростях. Може мешкати у передмістях.

Раціон

[ред. | ред. код]

Здебільшого птах харчується соковитими плодами, а також насінням і медом. Це один з небагатьох дятлів, що розорює бджолині гнізда, щоб дістати личинок і мед. У пошуках їжі птах здатен долати значні відстані. Білі гіли часто об'єднуються зі зграї по 5–8 птахів, до яких долучаються й інші птахи, зокрема деколи.

Розмноження

[ред. | ред. код]

Про розмноження птахів цього виду відомо небагато. Вони гніздяться в у вересні-листопаді, в кладці 3–4 яйця. Пташенята починають самостійно літати приблизно на 36 день після вилуплення.

Збереження

[ред. | ред. код]

Це численний і поширений вид птахів. МСОП вважає його таким, що не потребує особливих заходів зі збереження. Схоже, що популяція птаха зростає і ареал поступово шириться на південь.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. BirdLife International (2016). Melanerpes candidus. Т. 2016. с. e.T22680798A92878939. doi:10.2305/IUCN.UK.2016-3.RLTS.T22680798A92878939.en. {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  2. Buffon, Georges Louis Leclerc (1796). [317} Herrn von Buffons Naturgeschichte der Vögel] (нім.). Berlin: Pauli.
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. Winkler, H.; Christie, D.A.; Kirwan, G.M. (2017). White woodpecker (Melanerpes candidus). Handbook of the Birds of the World Alive. Lynx Edicions, Barcelona. Процитовано 10 травня 2017.
  5. Gorman, Gerard (2014). Woodpeckers of the World: A Photographic Guide. Firefly Books. с. 103–104. ISBN 177085309X.

Посилання

[ред. | ред. код]