О, скажи, що ти бачиш на небі, у горішніх ранкових зірках,
Що ми радо вітали на вечірній зорниці,
Що у смугах широких та сріблястих зорях
Над ворожими стінами знов з'явиться?
Ракет спалах та бомб, його там освітив
Та наш стяг був над фортом, і чи він не довів
Що вночі він був там, що він ріяв здаля
Де хоробрих наш дім, де свободи земля?
Там, у мглі мовчазній на чужих берегах,
Де ворожий господар від атак спочиває,
Що над фортом, як нам, також видно йому -
У горі розвивається й знову пропадає?
Сонця схід золотий, йому блиск надає
В повний розмір його бриз розгортає.
Це наш зоряний стяг! І він буде завжди
Де свободи земля, його бачити знов зажадає.
А де банда убивць, що зухвало поклялась,
Ніби полум'ям битв, духом ницих здолає
I роз'єднаним натовпом знову зробить всіх нас —
За свої злодіяння знову кров'ю вмивалась.
Не знайти втіхи вам, військ найманих рабам,
У могилі вас тлін безкінечний чекає.
Тільки зоряний стяг на віки буде видно здаля
Де хоробрих наш дім, де свободи земля.
Хай так буде завжди, де нескорений встав
Між розрухою війн та своїм любим домом.
Славить Бога земля і хвалу віддає
Силі тій, що зробила усіх нас народом.
Переможемо ми, наша справа проста,
А девіз наш «Ми вірим у Бога»,
І наш стяг пронесем ми з тріумфом в віка,
Де хоробрих наш дім, та земля де свободи.