Перейти до вмісту

Гімн України

Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гімн України
Партитура для фортепіано та голосу
КраїнаУкраїна Україна
СловаПавло Чубинський, 1862
МелодіяМихайло Вербицький, 1863
Затверджений15 січня 1992 року (музика)
6 березня 2003 року (слова)
Музичний приклад
Гімн України у Вікісховищі

Держа́вний Гімн Украї́ни — один із державних символів України нарівні з прапором і гербом. Державним гімном є пісня «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського та музику Михайла Вербицького, написана у 1862—1863 роках.

1917 року «Ще не вмерла Україна» була проголошена гімном Української Народної Республіки, однак після поразки у національно-визвольних змаганнях її заборонили. Після створення СРСР неформальним гімном країни та республік спочатку був «Інтернаціонал», а після Другої світової війни гімном Української РСР обрали пісню «Живи, Україно, прекрасна і сильна». Коли тоталітарний радянський режим ослаб, вперше після тривалої заборони «Ще не вмерла Україна» публічно прозвучала на фестивалі «Червона рута» 1989 року.

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла Україна» заспівали просто в залі Верховної Ради. Офіційна музична редакція гімну ухвалена 15 січня 1992 року, а текст затверджено Законом України «Про Державний Гімн України» 6 березня 2003 року. День Державного Гімну України відзначається щорічно 10 березня.

Історія

Попередні національні гімни (до XIX ст.)

Державний гімн — це урочистий музичний чи музично-поетичний твір, що виконується під час громадських заходів; більшість народів має власний гімн, що виражає їхню самобутність. Термін походить від грецького «гімнос» (грец. ύμνος) та означає урочисті хорові звернення до богів, які існували в античній Греції та інших стародавніх країнах. В християнстві також існували релігійні гімни, що набували форму псалмів або кантів[1].

Перша музична символіка українського народу сягає часів Київської Русі. Тоді роль державного гімну в сучасному розумінні виконували бойові вигуки та пісні, які створювали патріотичний настрій перед битвами. Як свідчить «Слово о полку Ігоревім», вони закликали воїнів до хоробрості, аби здобути «князю славу», відплатити ворогам «за землю Руську», за рани. Перед вирішальною битвою на Калці 1223 року проти татаро-монгольських військ руські дружини співали «З нами Бог, розумійте язици». Перед битвою при Грюнвальді 1410 року, що відбулася між військами Тевтонського ордену й об'єднаною польсько-литовсько-українською армією, з уст воїнів як гімн звучала пісня «Богородиця»[2][1]. Близькими до жанру гімну були козацькі пісні[3], наприклад «Нумо, хлопці, до зброї» («Ой зібрались були чайку рятувати / Славу добувати / Ой, чи пан, чи пропав — двічі не вмирати / Нумо, хлопці, до зброї!»). Пізніше стали поширюватися патріотичні пісні, такі як «Пісня про Байду», «Ой, на горі, там женці жнуть», «Засвіт встали козаченьки»[1].

Протягом XVIII—XIX століть традиційні пісні перетворилися на один з невіддільних символів держави, який відображав політичну єдність суспільства та допомагав об'єднанню нації. Тоді виникли перші офіційні державні гімни, серед яких «Боже, бережи королеву» (Англія, 1747), «Марсельєза» (Франція, 1792), «Jeszcze Polska nie zginęła» (Польща, 1797), «Kde domov můj» (Чехія, 1834)[4]. Україна ж, чиї землі були розподілені між Російською та Австрійською імперіями, свого національного гімну довгий час не мала[1].

Пісенна творчість українського народу на російських й австро-угорських землях розвивалася по-різному. Царський уряд Російської імперії жорстко забороняв вживати українську мову під час публічних заходів, виконувати пісні, друкувати книги та ноти, тому українськомовні патріотичні твори, що виникали на території Росії, друкувалися лише за кордоном, часто під псевдонімами. На австрійських територіях — Закарпатті, Буковині та Галичині — державне ставлення до української було менш жорстким[5][6][7], тому саме тут на початку XIX століття з'являлися патріотичні пісні гімничного звучання, наприклад «Дай же, Боже, добрий час» Юліяна Добриловського[8].

Поштовхом до створення та поширення українських патріотичних композицій стала «Весна народів» 1848-49 років і революція в Австрійській імперії[8]. З'явилися пісні, що співалися на мелодію старогалицького романсу, як-от «Я щасний, руську матір маю» на слова єпископа Спиридона Литвиновича та «Де єсть руська Отчина» поета Івана Гущалевича. Чеська пісня «Kde domov můj», перекладена українською як «Где дом єсть мой, где жизнь моя», також набула статусу гімну. Але найбільш популярною стала пісня греко-католицького священника отця Івана Гушалевича «Мир вам, браття, всім приносим», яку Головна Руська Рада визначила гімном Галичини (текст пісні приписують Теодору Леонтовичу, Петру Любовичу або Михайлу Вербицькому[9]). На Закарпатті в ті ж роки був написаний гімн «Я Русин был, єсмь, и буду»(інші мови) на вірші Олександра Духновича[10].

«Ще не вмерла Україна» (з 1862 року)

Докладніше: Ще не вмерла Україна

Створення пісні

Павло Чубинський — український поет, автор гімну «Ще не вмерла Україна»

Створення українського гімну бере початок з осені 1862 року, коли на вечірці в етнографа, фольклориста та поета Павла Чубинського сербські студенти, що навчалися в Київському університеті, співали патріотичну пісню про царя Душана, в приспіві якої були слова «срце бије и крв лије за своју слободу» (укр. серце б'ється і кров тече за його свободу). Чубинському композиція настільки сподобалася, що за пів години він написав власний текст «Ще не вмерла Україна», який тут же проспівали хором на сербську мелодію[11][12]. Вірш дуже швидко поширився серед українофільських гуртків, щойно об'єднаних у Київську громаду. 20 жовтня шеф жандармів князь Долгоруков дав розпорядження вислати Чубинського на проживання в Архангельську губернію «за шкідливий вплив на розум простолюду»[13]. Автограф вірша не зберігся, але перша публікація його тексту відбулась 1863 року у львівському журналі «Мета»[14].

Репринтне видання львівського журналу «Мета» 1863 р., перша публікація вірша

Структура вірша, його побудова, розподілення на куплети та приспів і лексичні елементи вказують на те, що Чубинський одразу вбачав у своєму творі пісню. Припускають, що створюючи ритмічний малюнок вірша, він орієнтувався на польський гімн, «Мазурку Домбровського». Леся Українка та Леонід Білецький згадували, як пісню співали на мотив сербського гімну, а Михайло Драгоманов — на мотив чеської пісні. Серед інших композиторів, які поклали вірш на музику — близький друг Чубинського Микола Лисенко та його сподвижник Кирило Стеценко (ноти його хорового аранжування було надруковано 1917 року в Києві). Але найбільш відомою стала версія пісні на музику греко-католицького священника отця Михайла (Вербицького), відомого своїми симфоніями, вокальними композиціями та світськими хорами[15][16]. Він створив декілька версій твору, зокрема для голосу у супроводі гітари (автограф зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника) та хоровий варіант, який став найбільш популярним[17].

Перші виконання

Михайло Вербицький — український композитор, автор гімну «Ще не вмерла Україна»

Перші згадки про виконання пісні на музику Вербицького датовані 1863 роком[18]. Вперше він сам виконав її на сходинах організації «Громада» перемиських семінаристів у музейній залі духовної гімназії. Ректор семінарії отець Григорій Гинилевич, захоплений почутим, наполегливо рекомендував семінаристам поширювати цей твір серед прочан, а його перепис — серед інших «громад» Галичини[19]. Вербицького він же попросив зробити зі солоспіву хоровий варіант, авторську версію якого той оприлюднив уже незабаром. Уперше хор урочисто виконав твір у Перемишлі в день свята Св. Івана Хрестителя 1 липня 1864 року[20][21].

Відкриття Українського театру у Львові 25 грудня 1864 року постановкою оперети Карла Гейнца і Кароля Гейнча «Запорожці» розпочалось із виконання твору «Ще не вмерла Україна» із трохи переробленим текстом: перший рядок твору було змінено на «Ще не вмерло Запорожжя». Вставний номер сподобався глядачам так, що хор виконував його двічі, а у пресі його назвали «прекрасною піснею»[22][23].

10 березня 1865 року «Ще не вмерла Україна», тепер вже з «правильним» текстом, прозвучала в перемишльській залі «Під Провидінням»[24] як завершальний номер концерту, присвяченого роковинам смерті Тараса Шевченка (через що її авторство спочатку приписували Кобзарю)[23]. Набагато пізніше, за часів незалежної України, саме цю подію стали вважати першим публічним виконанням пісні, а 10 березня святкувати як День Державного Гімну України[25][26][27].

Поширення пісні

«Ще не вмерла Україна». Первісний текст вірша П. Чубинського, музика М. Вербицького. Текст, ноти опубліковані в альманасі «Українська муза», 1908 р.

Перші нотатки пісні з'явилися в рукописних зошитах хорових ентузіастів, таких як Еміль Менцинський, ще 1863 року. Ноти для чотириголосого чоловічого хору без супроводу вперше опублікували у збірці «Кобзар», що вийшла 1885 року у Львові; його упорядники — Анатоль Вахнянин (керував хором під час виконання пісні на шевченківському концерті 1865 року) та Порфірій Бажанський — розмістили їх у першому розділі, поряд з іншими популярними на Галичині піснями-гімнами, такими як «Мир вам, браття», «Щасть нам, Боже» та «Я щасний, руську матір маю». 1888 року «Ще не вмерла Україна» потрапила до «Руського співанику» Костя Панківського, випущеного видавництвом «Просвіта» з метою освіти молоді[18][28].

Протягом наступних десятиріч пісня стала частиною українського фольклору. Основа тексту та музики залишалася незмінною, але з'явилися нові нюанси слів і мелодії. Перший рядок «Ще не вмерла України і слава, і воля» змінився на «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля». Форма слова «вороги» змінилася на здрібнілу «вороженьки», що було типовим для народних текстів[23]. Текст суттєво скоротився: зникли згадки про козацьких і гайдамацьких героїв (Наливайко, Залізняк, Тарас Трясило); зникло звернення до Богдана Хмельницького; став неактуальним четвертий куплет про братні слов'янські народи, які «вже за зброю взялися»; пізніше з приспіву прибрали строфу «Гей-гей, браття миле, нумо братися за діло!». Разом із тим, щоб підкреслити незалежність українських земель під час національно-визвольної боротьби, з'явився новий куплет, що починався зі слів «Станем, браття, в бій кривавий від Сяну до Дону»[18][29].

Протягом кінця XIX — початку XX століть було опубліковано багато перекладів та аранжувань «Ще не вмерла Україна». Частина з них друкувалася у масових виданнях, призначених для широкого вжитку, інші призначалися для офіційних подій і концертних виконань. Серед вокальних версій композиції — твори для мішаного хору (композитори Остап Нижанівський, Філарет Колесса, Василь Барвінський), для жіночого хору із фортепіано (Денис Січинський), для дитячого триголосого хору (Михайло Гайворонський). Композитор і диригент Ярослав Ярославенко натомість створив інструментальне аранжування пісні. В народі «Ще не вмерла Україна» найчастіше виконувалася у скороченому варіанті, що складався з перших восьми строф і приспіву, на мелодію, що трохи відрізнялася від оригіналу Вербицького[18][29]. Пісня потрапила до репертуару оперного співака Модеста Менцинського і у жовтні 1910 року в Кельні була вперше записана на звукову доріжку у супроводі оркестру. Грамофонна платівка із першим записом «Ще не вмерла Україна» вийшла на німецькому лейблі Deutsche Grammophon[30][9][31].

Перетворення на національний гімн

Пісню Вербицького та Шептицького співали не лише у народі, але й під час офіційних концертів. Серед відомих виконань — 1867 року на новорічному прийомі австрійських урядовців, влаштованому митрополитом Спиридоном (поруч з австрійським гімном) або 1891 року на відкритті чеської крайової виставки у Празі[23].

Наприкінці XIX століття «Ще не вмерла Україна» стала одним із символів українського національно-визвольного руху. 18 лютого 1880 року український вчений Олександр Кістяківський писав в щоденнику, що напередодні «співали під акомпанемент Лисенка: українську марсельєзу»[12], а 1891 року в збірці Остапа Нижанківського «Слов'янські гімни» пісню вперше було названо «гімном русько-українським»[29]. Поруч із нею в передреволюційні часи лунали такі твори, як «Не пора» (текст Івана Франка), «Хмари зловісні зависли над нами» (переклад польської «Варшав'янки»), «Шалійте» (текст Олександра Колесси на музику Анатоля Вахнянина), «За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ» (текст Миколи Вороного), «Ми — гайдамаки» (текст Осипа Маковея), та декілька гімнів Миколи Лисенка, серед яких «Вічний революціонер» (на слова Франка) та «Боже, великий, єдиний, нам Україну храни» (текст Олександра Кониського)[32].

Часи УНР і ЗУНР (1917—1921)

Кольорова листівка-плакат Богуша Шіппіха «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці, запануєм і ми браття у своїй сторонці!..», виконана в кінці 1917 р. після проголошення 3-го Універсалу та опублікована видавництвом «Вернигора».

Після проголошення Української Центральної Ради 20 березня 1917 року політично активні українці стали виходити на численні мітинги та маніфестації, на яких серед інших патріотичних пісень нерідко лунала й «Ще не вмерла Україна»[18]. 22 січня 1918 року було проголошено незалежність Української Народної Республіки, чий уряд ухвалив «Ще не вмерла Україна» державним гімном. Пісня лунала під час прийняття важливих державних рішень, таких як Третій і Четвертий Універсал, та на офіційних зустрічах й урочистих подіях, наприклад відкритті Української Академії Наук[18][31]. Під час Акту Злуки, коли 21 січня 1919 року УНР та ЗУНР об'єдналися у соборну державу, оркестр виконував національний гімн «Ще не вмерла Україна», а хор Кирила Стеценка — пісні «Вічний революціонер» і «Молитва за Україну»[33].

«Ще не вмерла Україна» на офіційній листівці Легіону Українських Січових Стрільців «Дорога століть на Україні», 1917 рік

Визвольна боротьба українського народу привернула увагу до пісні й за межами країни. 1916 року в Канаді вийшла збірка Флоренс Рендал Лайвсей Songs of Ukraina, with Ruthenian poems (укр. Пісні України, з русинськими віршами); вона містила партитуру з англійським перекладом під назвою «Ukrainian National Anthem» (укр. Український національний гімн)[34][35], який починається зі слів «She lives on, our Ukraina!»[18]. 17 червня 1918 року американське видання «Нью-Йорк таймс» опублікувало замітку із перекладом затвердженого національного гімну України, що починався зі строфи «Nay, thou art not dead, Ukraine»[36]. 1918 року вийшла збірка Die Lieder der Ukraine (укр. Пісні України), яка містила німецький текст пісні, перекладений Остапом Грицаєм[18]. Ще один переклад гімну німецькою належав поетесі Анні-Шарлотті Вуцькі, яка здійснила його для збірки Bandura-Klänge. 12 ukrainische Volkslieder und die Nationalhymne (укр. Звуки бандури. 12 українських народних пісень і національний гімн), що вийшла 1919 року в Лейпцигу[37][18]. Розповсюдженню твору за межами країни сприяло його виконання Українською республіканською капелою під керівництвом диригента Олександра Кошиця в Європі, Північній Америці, Південній Америці[38].

Радянський період (1921—1991)

«Інтернаціонал»

Ще за часів російської громадянської війни патріотична «Ще не вмерла Україна», яка уособлювала національно-визвольні настрої народу, підтримувалася не усім українським населенням: значна частина віддавала перевагу «Інтернаціоналу», який натомість відображав ідеї рівності та соціальної справедливості. Коли 1919 року за зразком РСФРР було проголошено Українську РСР, то її репрезентував саме «Інтернаціонал», символічно заперечуючи існування України як самостійної держави[39]. Після поразки Перших визвольних змагань 1917—1921 року та створення УРСР у складі Радянського Союзу пісню «Ще не вмерла Україна» оголосили буржуазно-націоналістичною, а її виконання остаточно заборонили. Офіційна пропаганда прищеплювала суспільству нові комуністичні цінності, а колишній «петлюрівсько-бандерівський» гімн згадувала, лише коли йшлося про класових ворогів або бандитів[2].

Текст кубанської народної пісні «Ще й не вмэрла Украина» надруковано в радянському виданні «Песни казаков Кубани» за редакцією Івана Варрави

Пам'ять про пісню як символ української держави підтримували емігранти, які мешкали в США та Канаді. Уряд УНР в екзилі також продовжував використовувати її як національний гімн. Текст і ноти «Ще не вмерла Україна» обов'язково включалися до збірок пісень, що виходили за кордоном, наприклад до виданої Союзом українців у Великобританії «Української пісні»[40]. 15 березня 1939 року пісню затвердили гімном Карпатської України, автономної республіки у складі Чехословаччини, що існувала протягом трьох місяців. Під час Другої світової війни, коли 30 червня 1941 року у Львові проголосили Акт відновлення Української Держави, «Ще не вмерла Україна» також визнали державним гімном[18][41].

Гімни СРСР та УРСР

З моменту створення СРСР і до початку Другої світової війни Радянський Союз та його республіки не мали офіційного гімну; фактично, цю роль весь час відігравав «Інтернаціонал». Після початку війни інтернаціоналістське гасло «Пролетарі всіх країн, єднайтеся!» змінили на «Смерть німецьким окупантам!» та розпочали закритий конкурс на створення Державного Гімну СРСР, в якому взяли участь провідні російські композитори. Рішенням Йосипа Сталіна новим гімном держави обрали «Союз нерушимый республик свободных». 1 січня 1944 року він вперше прозвучав на державному радіо, а указом Президії Верховної Ради від 15 березня 1944 року його затвердили для виконання у всій державі. «Інтернаціонал» водночас зберіг статус партійного гімну[39].

3 лютого 1944 року було видано указ, згідно з яким для кожної республіки мали створити окремі гімни. Комісію з підготовки проєкту гімну УРСР створили навесні 1944 року в Києві; її очолив заступник завідувача відділу пропаганди й агітації ЦК КП(б) України Костянтин Литвин[39]. «Ще не вмерла Україна» не розглядалася як кандидат у гімни через побоювання щодо сепаратистських настроїв серед українців. Натомість радянській владі був потрібен текст, де описувалася б комуністична партія, а Україна розглядалася б як одна з багатьох республік союзу, «між рівними рівна, між вільними вільна». Це завдання виконав Павло Тичина, чий варіант «Живи, Україно, прекрасна і сильна», покладений на музику групою композиторів під керуванням Антона Лебединця, був затверджений державним гімном УРСР 1949 року[42].

Збереження та відродження забороненого гімну

За радянських часів «Ще не вмерла Україна» хоча й була заборонена, але продовжувала існування в народі як частина національної культури, як на території України, так і за її межами. Так, Кубанський козачий хор виконував її як давню козацьку пісню, а кубанський поет і краєзнавець Іван Варавва включив текст пісні до виданої в 1966 році в СРСР збірки «Пісні козаків Кубані»[25][43]. Український письменник та поет Дмитро Чередниченко згадував[44]:

Пригадую, в шістдесятих роках облетіла Київ дивна звістка: вийшла книжка «Песни казаков Кубани» (1966) і там є український гімн. Не вірилося, коли тут ось хапають за кожне необережне слово, чіпляються за кожен порух, а то щоб гімн. Але довірені люди показали: справді. «Записано в селищі Рассвет Ленінградського району від козака Андрія Євменовича Приходька, 1895 р. нар.» — вказано. Виходить, там співають, там друкують.
— Дмитро Чередниченко, 2005 рік
Василь Жданкін, автор першого публічного виконання «Ще не вмерла Україна» після довгої перерви на фестивалі «Червона рута» 1989 року

Наприкінці 1980-х років тоталітарний радянський режим ослаб, національний рух народу розпочався з новою силою, а українські державні символи — гімн і прапор — почали знову відкрито використовуватися. Вперше після довгої перерви «Ще не вмерла Україна» публічно заспівали 24 вересня 1989 року на головній сцені музичного фестивалю «Червона рута»: заборонений гімн акапельно виконав лауреат події Василь Жданкін, до якого долучилися Віктор Морозов і Едуард Драч[45]. Того ж року на могилі Чубинського в Борисполі пісню виконав етнографічний хор «Гомін» Леопольда Ященка[18]. 9 березня 1990 року біля пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві гімн виконав Кубанський козачий хор під диригуванням Віктора Захарченка. Визначною подією стало виконання гімну 9 квітня 1990 року у Львівській опері перед початком сесії Львівської обласної Ради народних депутатів XXI скликання[46][47]. Перше аранжування твору для оркестру здійснив художній керівник і диригент Галицького симфонічного оркестру Ростислав Демчишин[48], а перший фондовий запис для Українського радіо належав хорові студентів Київської консерваторії ім. П. Чайковського під керівництвом Павла Муравського[18][41].

Доба Незалежності (з 1991 року)

Затвердження музичної редакції

Після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року «Ще не вмерла Україна» заспівали присутні в залі члени Верховної Ради УРСР. Вже у вересні гімн у виконанні музикантів Заслуженого академічного симфонічного оркестру України під керівництвом Ігоря Блажкова вперше прозвучав на Українському радіо. Офіційно «Ще не вмерла Україна» став державним гімном 15 січня 1992 року, коли Верховна Рада України затвердила його музичну редакцію авторства Вербицького[49][18][50].

Попри запроваджене повсюдне виконання гімну, виявилося, що на практиці існували різні версії пісні, суттєво відмінні одна від одної. Було створено комісію під керівництвом директора видавництва «Музична Україна» Миколи Линника, якій доручили підготувати музичну редакцію державного гімну. Комісія вивчила авторський рукопис пісні Вербицького, прослухала оркестрові аранжування духового оркестру Міністерства оборони України та Державного духового оркестру України та 20 травня 1992 року вирішила зупинитися на варіанті мелодії, який зустрічався в «Шкільному співанку» Кирила Стеценка, обравши оркестровку військового диригента Олександра Морозова. Авторами остаточної редакції стали Народні артисти України Мирослав Скорик і Євген Станкович[50].

3 червня президент України Леонід Кравчук ухвалив видання державного гімну. У вересні 1992 року затвердили клавір для чотириголосого хору у супроводі фортепіано, на початку 1993 року — партитури для симфонічного та духового оркестру, після чого зробили фондовий запис у виконанні Державного духового оркестру (диригент Андрій Кирпань), оркестру Національної гвардії України (диригент Анатолій Молотай) та Симфонічного оркестру державної телерадіокомпанії України (диригент Володимир Сіренко). Партитура гімну вийшла наприкінці 1993 року у «Музичній Україні»[18][51].

Ухвала тексту

Виконання гімну України в новорічну ніч 1 січня 2014 року

28 червня 1996 року ухвалили Конституцію України, згідно з якою — на підтвердження рішення Верховної Ради — державним гімном країни визнали твір на музику Вербицького. Разом із тим, текст Чубинського так і не затвердили офіційно. Його вірш вважався застарілим і невідповідним тогочасним політичним реаліям, тому в листопаді 1996 року створили Державну комісію з підготовки та проведення конкурсу на найкращий текст Державного Гімну України. Протягом наступних років охочі подали 784 проєкти текстів одного з головних символів країни; склад комісії також змінювався неодноразово[52]. Однією з пропозицій був вірш «Встала мати-Україна» Дмитра Павличка. Разом із тим, багато хто, зокрема письменник і поет Дмитро Чередниченко, наполягав на збереженні тексту Чубинського, що виконував роль гімну протягом багатьох десятиріч[18]. Врешті-решт, наприкінці 1990-х, переглянувши сотні варіантів, комісія дійшла висновку, що «Молитва за Україну» Кониського та Лисенка має бути «духовним гімном», яким відкриваються урочистості, але державним гімном, яким закінчуються офіційні заходи — було рекомендовано залишити історичний «Ще не вмерла Україна». Урядова комісія ухвалила висновок робочої комісії майже одноголосно, а її голова Василь Дурдинець оголосив про це на Українському радіо[53].

Попри принципове рішення, ухвала остаточного тексту гімну тривала ще декілька років. Одним зі спірних питань була виправданість першого рядка з оригінального тексту Чубинського: «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля»; більшість депутатів відмовилися підтримати цей варіант, бо він нібито вказував на можливу сумну долю держави[54]. Окрім цього, другий куплет містив згадку про «бій кривавий від Сяну до Дону», яка могла сприйматися як територіальні претензії України до Польщі, тож його вирішили викреслити[55]. 6 березня 2003 року Верховна Рада нарешті ухвалила Закон «Про Державний Гімн України»[56], згідно з яким текстом гімну на музику Михайла Вербицького затвердили перший куплет і приспів пісні Павла Чубинського, з першим рядком в редакції «Ще не вмерла України і слава, і воля». Того ж року у видавництві «Музична Україна» вийшла оновлена партитура із текстом Чубинського для мішаного хору із фортепіано[18][57].

Спроби заміни гімну

Конституція України встановила, що слова державного гімну затверджуються законом, який приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України[58]. Спроби змінити текст і музику гімну здійснювалися неодноразово[54]. Висувалися проєкти законів та постанов про зміну тексту, який вважався занадто песимістичним, або повернення оригінального куплету Чубинського, що починався зі строфи «Станем, браття, в бій кровавий від Сяну до Дону…», але жодна зі змін не була підтримана[54].

Окрім законодавчих ініціатив, на сайті Президента України час від часу з'являються електронні петиції щодо зміни державного гімну. Деякі з них передбачають незначні зміни тексту, наприклад, зміну часу з майбутнього на теперішній («береже нас доля», «гинуть наші воріженьки», «пануємо ми, браття») або минулий («вже воскресла України», «вже нам усміхнулась доля», «згинули вже вороженьки»). В інших пропонують повністю змінити гімн, використовуючи замість «Ще не вмерла Україна» інші відомі пісні, наприклад «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний, нам Україну храни») Миколи Лисенка чи «Україна» Тараса Петриненка, або власні оригінальні варіанти тексту. З 2015 року було зареєстровано понад сто різних пропозицій, але жодна з них не набрала 25 тис. голосів, необхідних для подальшого розгляду[54].

День Державного Гімну України

Попри те, що державними символами України є прапор, гімн та герб, довгий час — з 2004 року — країна відзначала лише День Державного Прапора (23 серпня). 2015 року Український інститут національної пам'яті вперше запропонував вшанувати День Державного Гімну 6 березня. Того року ця дата знаходилася між двома ювілеями: 4 березня — 200 років з дня народження композитора Михайла Вербицького, 10 березня — 150 років з дня першого публічного виконання пісні у місті Перемишлі[59]:

Пісня «Ще не вмерла Україна» за півтора століття стала символом боротьби за незалежність України і національним гімном. Під час Революції Гідності і зараз, коли нові герої воюють за територіальну цілісність нашої країни, Гімн має особливе значення для всіх громадян, є тою духовною ланкою, що єднає їх із попередніми поколіннями борців за свободу.

— Володимир В’ятрович, 2015 рік

2017 року УІНП підготував нову редакцію закону «Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні». Згідно з нею День Державного Гімну мав відзначатися 10 березня, на честь першого публічного виконання у 1865 році твору Павла Чубинського “Ще не вмерла Україна…” на музику Михайла Вербицького у Перемишлі[60]. Проте проєкт закону так і не набрав чинності[61].

Лише 2021 року було започатковано День Державного Гімну України. Він відзначається щорічно 10 березня[26][27][к 1].

Опис гімну

Музика

Виконання Михайла Зазуляка (1915)
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.
Хор табору полонених українців у Вецларі з оркестром Музичного товариства ім. М. Лисенка (диригент — Євген Турула) — «Ще не вмерла Україна».
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.
Гімн України в інструментальному виконанні Оркестру Військово-морських сил США
Проблеми з програванням файлу? Див. довідку.

Державним Гімном України є національний гімн на музику Михайла Вербицького[56].

Законодавчо затвердженої музичної редакції гімну не існує. 2009 року пропонувалося затвердити як еталонну музичну редакцію Мирослава Скорика та Євгена Станковича в тональності сі-бемоль мажор. Було запропоновано видавати нотний матеріал гімну у вигляді клавіру, хорової партитури, партитури для симфонічного оркестру та хору, для симфонічного оркестру, партитури для малого, середнього і великого складу духового оркестру, щоб гімн міг виконуватися в оркестровому, хоровому, оркестрово-хоровому, ансамблевому або сольному виконанні. Текст і ноти еталонного примірника музичної редакції мали зберігатися у Верховній Раді та видаватися на замовлення Кабінету Міністрів України[63]. Законопроєкт було відкликано[64].

На думку музикознавиці Марії Загайкевич, хор «Ще не вмерла Україна» є характерним представником ранньоромантичної творчості. Він має гомофонний характер, виконується на чотири голоси, поєднуючи систему мажор-мінор й елементи національної мелодії, типові для народної та релігійної музики, кантів і псалмів. «Все разом надає музиці піднесено врочистого і водночас щирого, задушевного характеру», — пише Загайкевич[17].

Текст

Текстом Державного Гімну України є слова першого куплету та приспіву вірша Павла Чубинського в такій редакції[56]:

Ще не вмерла України і слава, і воля,
Ще нам, браття молодії, усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці.

Приспів:
Душу й тіло ми положим за нашу свободу,
І покажем, що ми, браття, козацького роду.

Порядок виконання

Згідно з законом «Про Державний Гімн України» (2003), гімн виконується на початку та наприкінці урочистих заходів загальнодержавного значення, під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів, а наруга над ним тягне за собою відповідальність, передбачену законом[56].

У низці законопроєктів було запропоновано розширити перелік подій, під час яких виконується державний гімн. Лунали пропозиції законодавчо закріпити його виконання під час відкриття та закриття сесій Верховної Ради України та місцевих рад, після складання присяги Президентом України, під час зустрічі вищих посадових осіб іноземних держав тощо[54]. Присутні мали слухати його стоячи, чоловіки мали знімати головні убори, а в разі підйому державного прапора всі мали повертатися до нього обличчям[63]. Проте зміни до закону так і не було прийнято[54].

Відомі виконавці

Вперше пісню «Ще не вмерла Україна!» записав 1910 року оперний співак Модест Менцинський

Існує багато варіантів аранжувань гімну України для різного складу виконавців. Його виконують без слів симфонічні або духові оркестри, співають хори з інструментальним супроводом або а капела[57]. Перший запис гімну України датований 1910 роком, коли оперний співак Модест Менцинський записав його для платівки, що вийшла на лейблі Deutsche Gramophon[9]. Протягом наступних років гімн неодноразово записував український баритон Михайло Зазуляк; пісня виходила під назвою «Ще не вмерла Україна!» (Columbia, 1916 рік)[65] та «Вже воскресла Україна!» (Victor Co., 1919 рік)[66][67].

Під час Помаранчевої революції популярною стала версія гімну, записана Олександром Пономарьовим

Після втрати Україною державності «Ще не вмерла Україна» була заборонена в Радянському Союзі, але продовжувала записуватися та видаватися за його межами. В 1960-ті роки її серед інших патріотичних і стрілецьких пісень записав хор «Кобзар» (Філадельфія, США)[68]. 1962 року гімн увійшов до альбому «Ювілейний концерт в театрі „Кольон“» у виконанні Симфонічного оркестру державної радіостанції в Буенос-Айресі, Аргентина[69]. Гімн України неодноразово записували в Канаді, зокрема Духовий оркестр «Батурин»[70], музичний гурт «Соколи»[71], вокальний квартет «Явір»[72].

За часів незалежності вийшли десятки різних версій гімну України, у виконанні таких музикантів і колективів, як хоровий ансамбль «Боян»[73], Галицький духовий оркестр[74], естрадний театр «Не журись!»[75], Олександр Спаринський[76], Зразково-показовий духовий оркестр Збройних Сил України[77], духовий оркестр «Зоря»[78], октет «Орфей»[79], Володимир Вермінський[80], вокальний секстет ManSound[81], Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. І. Майбороди[82], музичні гурти «Рура»[83], «Воплі Відоплясова»[84], «Вертеп Банд»[85], F.R.A.M[86], Meleg[87], «Хорея Козацька»[88], «Тінь сонця»[89], Олександр Пономарьов[57][90], Тіна Кароль[91] та інших.

У культурі

Зчіпка «20 років із часу затвердження Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України». 2012 р.

У радянському кінематографі «Ще не вмерла Україна» як символ української державності майже не звучала. У фільмі 1956 року «Павло Корчагін» пісня лунає під час сцени зустрічі Петлюри, але її майже не чутно на тлі вигуків натовпу. Вперше пісня повноцінно прозвучала лише 1987 року у фільмі «Вісімнадцятирічні», де її виконують п'яні петлюрівці. Оркестрову композицію записали в студії «Укртелефільму» згідно з партитурою, яку по пам'яті написав музичний редактор стрічки Ростислав Радченко. Музикознавець Тарас Компаніченко згадував: «Несподівано почути в радянському фільмі такі музичні артефакти української визвольної боротьби. І гімн, і пісня „Не пора“ дійсно були популярними в ті часи серед учасників національного руху, вони служили певними символами визволення України»[92]. Після здобуття Україною незалежності ситуація докорінно змінилася, гімн і пісня неодноразово звучали як в документальних, так і в художніх фільмах[93][94][95].

Монета «Державний гімн України» (2005)
Монета «Наш гімн» (2012)

1955 року Підпільна пошта України випустила серію марок, присвячену гімну України. До її складу увійшло шість марок номіналом 5, 10, 15, 20, 50 і 100 шагів; наклад кожної з перших п'яти становив 5000 примірників, а останньої — 3000 примірників. Намальовані Юрієм Костівим, марки містять фрагменти тексту гімну та відповідні алегоричні зображення. Цей дизайн перевикористали у 1974 році, коли ППУ надрукувала випуск, що складався з трьох марок номіналом 5, 10 і 15 шагів на одному аркуші[96]. За часів незалежності, 2012 року Укрпошта випустила блок «20 років із часу затвердження Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України». Він складався з двох марок «Державний малий Герб України» та «Державний Прапор України», але на полях містив текст державного гімну[97].

Державному гімну присвячено дві ювілейні та пам'ятні монети України. 2005 року, до 140-ї річниці першого виконання гімну[98], в обіг увійшла срібна монета «Державний гімн України», що належала до серії «Відродження української державності». Монета номіналом 10 гривень містила стилізоване зображення прапору України та перші рядки нот державного гімну[99]. 2022 року в серії «Українська держава», присвяченій головним символам України — гербові, прапору та гімну, — вийшла монета «Наш гімн» номіналом 5 гривень. На аверсі було зображено ноти гімну на тлі гілки калини із червоними ягодами, а на реверсі — козака Мамая під стовбуром дуба[100].

Коментарі

  1. ↑ Вважається, що постанову про встановлення свята затвердив Кабінет Міністрів України 7 грудня 2021 року, проте на урядовому порталі нормативно-правові акти подібного змісту відсутні[62].

Примітки

  1. ↑ а б в г Загайкевич, 2006, с. 7.
  2. ↑ а б Кукса, В. В. Провісник нашої волі. З історії гімну "Ще не вмерла Україна". kpi.ua. КПІ ім. Ігоря Сікорського. Архів оригіналу за 5 червня 2024. Процитовано 24 жовтня 2024.
  3. ↑ Ода державності: Державний Гімн та малий герб України. msmb.org.ua. Міська спеціалізована молодіжна бібліотека. 2012. Процитовано 28 жовтня 2024.
  4. ↑ Загайкевич, 2006, с. 25.
  5. ↑ Staatsgrundgesetz vom 21. December 1867, über die allgemeinen Rechte der Staatsbürger für die im Reichsrathe vertretenen Königreiche und Länder ris.bka.gv.at Процитовано 29 серпня 2024
  6. ↑ С. Гірняк «Суспільно-політичні та історичні чинники формування української мови в Галичині кінця ХІХ — початку ХХ століть» bc.umcs.pl Процитовано 29 серпня 2024
  7. ↑ В. Я. Марковський «Правовий статус української мови в Австро-Угорській імперії» dspace.lvduvs.edu.ua Процитовано 29 серпня 2024
  8. ↑ а б Загайкевич, 2006, с. 8.
  9. ↑ а б в Перший запис гімну "Ще не вмерла Україна", 1910 рік. Музей Соломії Крушельницької у Львові. 19 березня 2021. Архів оригіналу за 10 грудня 2024. Процитовано 26 вересня 2024 — через YouTube.
  10. ↑ Загайкевич, 2006, с. 9.
  11. ↑ Ющук, Іван. Іван Франко і національно-визвольна боротьба сербів у 70-их роках XIX ст (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 червня 2013. Процитовано 8 вересня 2013.
  12. ↑ а б Чередниченко, 2005, с. 24.
  13. ↑ Заславський, Віктор (23 червня 2016), Національні символи України, які сформувались протягом другої половини XIX століття, Радіо Марія, процитовано 10 лютого 2025
  14. ↑ Загайкевич, 2006, с. 12.
  15. ↑ Загайкевич, 2006, с. 19.
  16. ↑ Загайкевич, 2006, с. 22.
  17. ↑ а б Загайкевич, 2006, с. 26.
  18. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Загайкевич, Марія Петрівна. Гімн України - твір який є музичним символом національної спільноти. svatovo.ws. Архів оригіналу за 13 червня 2024. Процитовано 2 лютого 2025.
  19. ↑ Котовська О., Папірник Г. У музиці молитви до Господа полину. Невідоме з життя о. Михайла Вербицького. Львів, 2015. С. 52
  20. ↑ Михайло Вербицький. ethnos.lemky.com. 24 березня 2006. Архів оригіналу за 2 квітня 2012. Процитовано 11 вересня 2025.
  21. ↑ Любчич, Олександр (24 квітня 2025). Творець музики, яка розбудила українців. Наше слово (укр.). Процитовано 15 вересня 2025.
  22. ↑ Коник, Анастасія. Modus Legendi: до ювілею Михайла Вербицького. Каменяр. Процитовано 17 жовтня 2024.
  23. ↑ а б в г Загайкевич, 2006, с. 28.
  24. ↑ Плюта, С. В. (17 вересня 2021 р). Вахнянин Анатоль (Наталь) Климентович (1841—1908). Національна історична бібліотека України. Архів оригіналу за 7 листопада 2024. Процитовано 2 лютого 2025.
  25. ↑ а б Зайцева, Ольга (10 березня 2025). День Гімну України: 15 цікавих фактів з історії, які ви не знали. УНІАН. Процитовано 15 вересня 2025.
  26. ↑ а б 10 березня відзначають День Державного Гімну України. hsc.gov.ua. Головний сервісний центр МВС. 10 Березня 2023. Процитовано 11 вересня 2025.
  27. ↑ а б Дука, Альона (10 березня 2025). День Державного Гімну України: як святкувати під час війни та чому це так важливо. New Voice. Процитовано 11 вересня 2025.
  28. ↑ Загайкевич, 2006, с. 27.
  29. ↑ а б в Загайкевич, 2006, с. 29.
  30. ↑ Максим'юк Степан. З історії українського звукозапису та дискографії (141 с.). Львів — Вашингтон: Видавництво Українського Католицького Університету 2003. 288 с. ілюстроване ISBN 966-8197-11-9
  31. ↑ а б Загайкевич, 2006, с. 30.
  32. ↑ Загайкевич, Марія Петрівна. Гімн України - твір який є музичним символом національної спільноти. svatovo.ws. Архів оригіналу за 13 червня 2024. Процитовано 2 лютого 2025.
  33. ↑ Греченко, Володимир (22 січня 2022). Акт Соборності України: символ єдності, звитяги й майбуття. univd.edu.ua. Харківський національний університет внутрішніх справ. Архів оригіналу за 26 лютого 2022. Процитовано 2 лютого 2025.
  34. ↑ Livesay, Florence Randal. Songs of Ukraina with Ruthenian Poems. digital.library.upenn.edu (англ.). Penn Libraries. Архів оригіналу за 12 вересня 2024. Процитовано 2 лютого 2025.
  35. ↑ "Songs of Ukraina, with Ruthenian poems", 1916. Translated by Florence Randal Livesay. Title page of the book. taras-shevchenko.storinka.org (англ.). Архів оригіналу за 5 листопада 2024. Процитовано 2 лютого 2025.
  36. ↑ Ukraine's New Anthem.; Translation of the National Hymn Adopted by the Republic. The New York Times (англ.). 17 червня 1918. ISSN 0362-4331. Процитовано 21 березня 2016.
  37. ↑ Погребенник, Я. М. (2006). Вуцькі Анна-Шарлотта. Енциклопедія Сучасної України. Архів оригіналу за 25 грудня 2024. Процитовано 2 лютого 2025.
  38. ↑ Загайкевич, 2006, с. 31.
  39. ↑ а б в Гриневич, Владислав; Гриневич, Людмила (28 березня 2003). ДЕРЖАВНІ ГІМНИ СРСР ТА УРСР: ВІД ЯКОЇ ІДЕОЛОГІЧНОЇ СПАДЩИНИ МИ ВІДМОВЛЯЄМОСЯ. Дзеркало тижня. Процитовано 15 вересня 2025.
  40. ↑ Загайкевич, 2006, с. 34.
  41. ↑ а б Загайкевич, 2006, с. 35.
  42. ↑ Від Сяну до Дону. Пісня, яка єднає Україну. ТСН. Архів оригіналу за 16 травня 2024. Процитовано 2 лютого 2025.
  43. ↑ Супрун, Надія (15 листопада 2020). Історичні пісні українців на Кубані. spadok.org.ua. Процитовано 15 вересня 2025.
  44. ↑ Чередниченко, 2005, с. 368.
  45. ↑ 1989 – в Чернівцях стартував перший фестиваль української сучасної пісні «Червона рута». УІНП. Процитовано 2 лютого 2025.
  46. ↑ “Ще не вмерла…” - 30 років тому Рада затвердила Державний Гімн. Цікаві факти. АРГУМЕНТ. Процитовано 15 вересня 2025.
  47. ↑ Гімн України в супроводі симфонічного оркестру - 1990 рік (аранжування Ростислава Демчишина). 23 грудня 2011. Процитовано 15 вересня 2025 — через YouTube.
  48. ↑ Кубська, Лариса (24 серпня 2016). Ростислав Демчишин: «Аранжування гімну України – мій вклад в історію Незалежності». Music-review Ukraine. Процитовано 12 липня 2022.
  49. ↑ Про Державний гімн України. Офіційний вебпортал парламенту України. Верховна Рада України. Процитовано 12 липня 2022.
  50. ↑ а б Загайкевич, 2006, с. 36.
  51. ↑ Загайкевич, 2006, с. 38.
  52. ↑ Про проведення конкурсу на кращий ескіз великого Державного Герба України і кращий текст Державного Гімну України. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 16 вересня 2025. Процитовано 16 вересня 2025.
  53. ↑ Чередниченко, 2005, с. 353.
  54. ↑ а б в г д е Державний гімн України: історико-правові аспекти: збірник документів і матеріалів / Заславська Л. В., Голубовська В. С., Дорогих С. О. ; НДІІП НАПрН України. — К. : ТОВ «Видавничий дім „АртЕк“», 2020. — 98 с. — ISBN 978-617-7814-70-1. Архівна копія.
  55. ↑ Берендій, Юрій (2 вересня 2025). В гімну України був другий куплет, про який майже всі забули - чому його викреслили. Главред. Процитовано 16 вересня 2025.
  56. ↑ а б в г Про Державний Гімн України. Офіційний вебпортал парламенту України. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 10 квітня 2023. Процитовано 3 лютого 2025.
  57. ↑ а б в Загайкевич, 2006, с. 39.
  58. ↑ Конституція України - Розділ I. president.gov.ua. Офіс Президента України. Архів оригіналу за 6 березня 2019.
  59. ↑ 6 березня має стати Днем Державного Гімну, - Інститут національної пам'яті. kmu.gov.ua. Кабінет Міністрів України. 4 березня 2015. Процитовано 11 вересня 2025.
  60. ↑ Про державні та інші свята, пам’ятні дати і скорботні дні. Газета "Приватний підприємець". 2017.04.13.
  61. ↑ ІПС ЛІГА:ЗАКОН - система пошуку, аналізу та моніторингу нормативно-правової бази. ips.ligazakon.net. Процитовано 29 вересня 2025.
  62. ↑ Пошук нормативно-правових актів. Урядовий портал (укр.). Процитовано 11 вересня 2025.
  63. ↑ а б Проєкт Закону України від 10.07.2009 № 4811 «Про Державний гімн України» : [арх. 06.04.2022] // Офіційний вебпортал Верховної Ради України. — 2010. — 10 липня. — Дата звернення: 06.04.2022.
  64. ↑ Проєкт Закону України від 10.07.2009 № 4811 (Одержаний ВР України). ЛІГА:ЗАКОН. Процитовано 4 лютого 2025.
  65. ↑ Перший в історії запис "Ще не вмерла Україна!". VOLODYMYR ARIEV. 18 жовтня 2013. Процитовано 26 вересня 2024 — через YouTube.
  66. ↑ Гімн УНР «Вже воскресла Україна!» (1919 р.). Білоруський та Український Модернізм. 23 жовтня 2022. Архів оригіналу за 28 вересня 2024. Процитовано 26 вересня 2024 — через YouTube.
  67. ↑ «Вже воскресла Україна» - гімн Української Народної Республіки, 1919/Anthem of Ukraine, 1919. Aratta. 24 травня 2023. Процитовано 26 вересня 2024 — через YouTube.
  68. ↑ Хор «Кобзар» – Ще не вмерла Україна. Патріотичні й стрілецькі пісні. ukrmusic.online. Архів оригіналу за 8 вересня 2024. Процитовано 6 лютого 2025.
  69. ↑ Микола Лисенко, Симфонічна Оркестра Державної Радіостанції в Б. Айрес, А. Копитович - Ювілейний концерт в театрі "Кольон", процитовано 6 лютого 2025
  70. ↑ Ukrainian SUM Baturyn Band - Батурин, процитовано 6 лютого 2025
  71. ↑ Соколи - Музичний Гурт З України, процитовано 6 лютого 2025
  72. ↑ Явір - Вокальний квартет Явір, процитовано 6 лютого 2025
  73. ↑ Мужеський Хоровий Ансамбль "Боян" - Червона Калина, процитовано 6 лютого 2025
  74. ↑ Галицький Духовий Оркестр - Українські Патріотичні Гімни Й Марші, процитовано 6 лютого 2025
  75. ↑ Не Журись! - Повіяв Вітер Степовий (Стрілецькі Пісні), процитовано 6 лютого 2025
  76. ↑ Олександр Спаринський - На Землі - ми велика родина (Велике театралізоване музичне Дійство, присвячене VI-ій річниці Незалежності України), процитовано 6 лютого 2025
  77. ↑ Зразково-показовий духовий оркестр Збройних Сил України - The Central Army Band Of Ukraine, процитовано 6 лютого 2025
  78. ↑ Духовий Оркестр "Зоря" - Українські Гімни Та Марші, процитовано 6 лютого 2025
  79. ↑ Октет Орфей = Vocal Group Orpheus - Українські Популярні Пісні = Popular Ukrainian Songs, процитовано 6 лютого 2025
  80. ↑ Володимир Вермінський - Йшли Селом Партизани, Ч. 2, процитовано 6 лютого 2025
  81. ↑ ManSound - Гімн України, архів оригіналу за 21 травня 2022, процитовано 6 лютого 2025
  82. ↑ Національна Заслужена Капела Бандуристів України Імені Г. І. Майбороди - 4, процитовано 6 лютого 2025
  83. ↑ Рура - Бджілка Майя, архів оригіналу за 22 травня 2022, процитовано 6 лютого 2025
  84. ↑ Воплі Відоплясова - Гімн-Славень України, архів оригіналу за 10 травня 2023, процитовано 6 лютого 2025
  85. ↑ Вертеп Банд - Співаник, процитовано 6 лютого 2025
  86. ↑ FRAM - Keep Calm And Blow Your Bagpipe - Вольінка И Рок-И-Ролл, процитовано 6 лютого 2025
  87. ↑ Meleg - Ще Не Вмерла Україна, процитовано 6 лютого 2025
  88. ↑ Хорея Козацька - Де Лібертате, процитовано 6 лютого 2025
  89. ↑ Тінь Сонця - На Небесних Конях, процитовано 6 лютого 2025
  90. ↑ Various - Maydan: Orange Revolution - Майдан: Помаранчева Революція, процитовано 6 лютого 2025
  91. ↑ Тина Кароль - National Anthem Of Ukraine | Гімн України, процитовано 6 лютого 2025
  92. ↑ Канівець, Іван (21 лютого 2023). «Ще не вмерла Україна» в радянському кіно. site.ua. Архів оригіналу за 17 червня 2024. Процитовано 5 лютого 2025.
  93. ↑ Руденко, Євгенія (16 липня 2021), Фільм «Ольга»: гімн України пролунав у Каннах, архів оригіналу за 26 січня 2025, процитовано 6 лютого 2025
  94. ↑ Українська символіка. Гімн. Dzyga MDB. Архів оригіналу за 8 грудня 2022. Процитовано 6 лютого 2025.
  95. ↑ Kuzmenko, Oksana (6 січня 2022). Впевнена присутність українського кіно. Наш вибір. Архів оригіналу за 29 травня 2024. Процитовано 6 лютого 2025.
  96. ↑ Серія марок "Гімн України" (1955) Підпільна Пошта. poststampua.com. Процитовано 5 лютого 2025.
  97. ↑ 20 років із часу затвердження Державного Прапора України, Державного Герба України і Державного Гімну України. Укрпошта. 2 червня 2013. Архів оригіналу за 22 квітня 2018. Процитовано 5 лютого 2025.
  98. ↑ Меленець, Надія (10 березня 2023). 5 цікавих фактів про Державний гімн України – radiokor.com.ua. RadioKOR. Процитовано 6 лютого 2025.
  99. ↑ Державному Гімну України - 15 років: цікаві факти та рок-виконання. 5 канал. 13 лютого 2018. Процитовано 6 лютого 2025.
  100. ↑ В Україні в обіг вийшов набір монет «Державні символи України». АрміяInform. 30 листопада 2022. Процитовано 6 лютого 2025.

Література

Статті та книги
  1. Верменич Я. П. Чубинський як дослідник національної правової культури України / Я. Верменич // Український історичний збірник. — № 3 — Київ: Інститут історії України НАН України, 2000. — C. 189—202.
  2. Доброван Н., Доброван О. Соколов В. Державна символіка України і національна свідомість (з досвіду краєзнавчих та соціологічних досліджень) / Н. Доброван, О. Доброван, О. Соколов // Спеціальні історичні дисципліни. Питання теорії та методики. Збірка наукових праць та спогадів. — Число 6 (7). — 2001. — С. 129—135.
  3. Белявская А. В. Государственные символы Украины: правила использования, ритуалы, традиции / А. В. Белявская, В. В. Болгов, А. Н. Коваленко // Вісник Української академії геральдики, товарного знаку та логотипу. — 2006. — № 64 (серпень-вересень). — С. 2—38. — Табл. І — VII.
  4. Національна символіка незалежної України: Методичні рекомендації для викладачів і студентів неісторичних спеціальностей вищих навчальних закладів / М. І. Бушин, І. Ю. Мащенко, В. Ф. Юзвенко — Черкаси: ЧІТІ, 2001. — 48 с.
  5. Галюк М. Творець Національного гімну / М. Галюк // Культура і життя. — 2005. — 3—5. — С. 1.
  6. Гломозда К. Е., Яневский Д. Б. Украинская национально-государственная символика: особенности исторической традиции / К. Е. Гломозда, Д. Б. Яневский // Философская и социологическая мысль. — 1990. — № 1. — С. 110—117.
  7. Гломозда К. Е., Яневский Д. Б. Украинская национально-государственная символика: особенности исторической традиции / К. Е. Гломозда, Д. Б. Яневский // Философская и социологическая мысль. — 1990. — № 2. — С. 96—106.
  8. Гломозда К. Е., Яневский Д. Б. Украинская национально-государственная символика: особенности исторической традиции / К. Е. Гломозда, Д. Б. Яневский // Философская и социологическая мысль. — 1990. — № 3. — С. 111—119.
  9. Головченко В. Історико-правова ґенеза державної символіки України [Текст] / В. Головченко // Віче. — 2009. — № 8. — С. 8—11.
  10. Гриневич Л. Державні гімни як символи політичної влади і боротьби в Україні (перша половина XX ст.) / Л. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — № 9 — Київ: Інститут історії України НАН України, 2003. — C. 135—145.
  11. Гриневич В. Про історію творення та політико-ідеологічне звучання державних гімнів СРСР та УРСР / В. Гриневич // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. — № 9 — Київ: Інститут історії України НАН України, 2003. — C. 295—312.
  12. Державні символи України / Упор. А. П. Ярещенко. — Харків.: Факт, 2008. — С. 7—17.
  13. Державний гімн — перша публікація вірша П. Чубинського у львівському журналі «Мета», 1863, № 4, с. 271—272
  14. Державний гімн України [Ноти] [Текст]: партитура та голоси для середнього та малого складів духового оркестру / музика М. Вербицького. — К. : Музична Україна, 1993. — 84 с.
  15. Державний гімн України [Ноти] [Текст]: партитура та голоси для великого духового оркестру / музика М. Вербицького. — К. : Музична Україна, 1993. — 8 с. ; [38 л. нот].
  16. Державний гімн України [Ноти]: для мішаного хору в супроводі фортепіано / авт. муз. М. М. Вербицький ; авт. сл. П. П. Чубинський ; худ. оформ. В. В. Кузьменко. — Клавір. — Київ: Музична Україна, 2003. — 7, [1] с. : портр., кол. іл. ; 29 см. — 5000 екз.
  17. Державний гімн України [Ноти] [Текст]: Партитури та голоси для середнього та малого складів духового оркестру. — К. : Музична Україна, 1993.
  18. Державний гімн України: популярний історичний нарис / В. Н. Балязин та ін. — К.: Музична Україна, 2006. — 56 с.
  19. Етнорелігійна і національна символіка / А. Пономарьов // Українці: Історико-етнографічна монографія у 2-х кн. Кн. 1. — Опішне.: Українське народознавство, 1999. — С. 87—94.
  20. Загайкевич М. Державний гімн України: популярний історичний нарис / Упоряд.: М. П. Линник, В. М. Пономаренко ; авт. тексту: М. П. Загайкевич ; ред.: Т. І. Моргун. — Київ : Музична Україна, 2006. — 56 с. — ISBN 966-8259-19-X.
  21. Звоницкий Э. М. Рассказы о гимнах. Учебно-методическое издание / Э. М. Звоницкий. — Б. м. в.: Везелица, 2001. — 56 с.
  22. Зелінський О. Виникнення та перші кроки суспільного життя національного гімну «Ще не вмерла України…» / О. Зелінський // Актуальні проблеми внутрішньої політики. — 2004. — № 4. — С. 11—27.
  23. Зелінський О. До історії Державного гімну України / О. Зелінський. — Львів, 2008.
  24. Ковальський В. Останній атрибут держави: Державний гімн України / В. Ковальський // Юридичний вісник України. — 2007. — 8—14 вересня. — С. 3.
  25. Куєвда В. Світотворчий міф та національна символіка / В. Куєвда // Схід. Аналітично-інформаційний журнал. — Спецвипуск № 3(69). — 2005. — С. 72—75.
  26. Маляренко В. Державний гімн як дзеркало нації / В. Маляренко // Право України. Юридичний журнал. — 2013. — № 5. — С. 374—380.
  27. Національна символіка України // Україна. Повна енциклопедія / упор. В. М. Скляренко та ін. — Харків.: Фоліо, 2007. — 463 с.
  28. Розовик Д. Ф. Про створення української національно-державної символіки у роки визвольної боротьби (1917—1920 рр.) / Д. Ф. Розовик// Український історичний журнал. — 1999. — № 4. — С. 115—121.
  29. Салтан Н. М., Салтан О. М. Живи Україно незламна і сильна… Парламентські дебати навколо затвердження тексту Державного гімну України 4 та 6 березня 2003 року // Сіверянський літопис. Всеукраїнський науковий журнал. — 2016. — № 4 (130). — С. 16—36.
  30. Салтан А. Н. Как Кучма с Медведчуком слова для государственного гимна выбирали [Электронный ресурс] / А. Н. Салтан. — Заглавие с экрана. — 25.03.16.
  31. Сергійчук В. І. Національна символіка України: науково-художня книга / В. І. Сергійчук. — К.: Веселка, 1992. — 109 с.
  32. Совінська Н. Українська національна символіка в контексті історичної правди /Н. Совінська // Психологія і суспільство. Український науково-економічний та соціально-психологічний часопис. — 2003. — № 2 (12). — С. 4—11.
  33. Стецюк П. Державні символи України: конституційно-правова характеристика / П. Стецюк // Вісник Конституційного Суду України. — 2004. — № 6. — С 103—115.
  34. Хорошевский А. Ю. 100 знаменитых символов Украины / А. Ю. Хорошевский. — Х.: Фолио, 2007. — 511 с.
  35. Чередниченко Д. Безсмертне слово поета як основа народної пісні і Державного гімну України / Д. Чередниченко // Народна творчість та етнографія. — 2004. — № 1/2. — С. 18—21.
  36. Чередниченко Д. Павло Чубинський. — — К. : Видавничий дім «Альтернативи», 2005. — 376 с. — (Серія «Особистість і доба») — ISBN 966-677-001-6.
  37. Чубинський П. «Ще не вмерла Україна» / П. Чубинський. — Київ: Акціонерне товариство «Обереги», 1991. — 6 с. — Видання містить варіанти тексту вірша «Ще не вмерла Україна»: публікації в журналі «Мета». — № 4, 1863. — Львів; в альманасі «Українська Муза». — Київ, 1908.
  38. Шевчук А. Національні музичні символи України / Антоніна Шевчук // Палітра педагога. — 2008. — № 4. — С. 3—5.
  39. Ященко Л. І. Гімн має співати весь народ // Україна і світ: газета. — 2005. — 11—17 грудня (?).
  40. Ященко Л. І. Підступність сі-бемоль мажору: Відкритий лист до Комісії з питань соціального й гуманітарного розвитку при Кабінеті Міністрів України (голова — Микола Жулинський). — 2000. — Вересень.
  41. Ященко Л. І. Яким має бути наш державний гімн: [Оригінальний текст з архіву автора]. — 1999—2009. Архівна копія.
Ноти
  1. Державний гімн України [Ноти]: для мішаного хору в супроводі фортепіано / авт. муз. М. М. Вербицький ; авт. муз. ред. М. М. Скорик та Є. Ф. Станкович ; авт. сл. П. П. Чубинський. — Клавір.
  2. Державний гімн України: Партитура та голоси для малого складу духового оркестру: сі-бемоль мажор / оркестровка — Олександр Морозов.
  3. Державний гімн України: Партитура та голоси для середнього складу духового оркестру: сі-бемоль мажор / оркестровка — Олександр Морозов.
  4. Державний гімн України: Партитура для [середнього] складу духового оркестру: альтернативний варіант: сі-бемоль мажор: у форматі SIB / оркестровка — Олександр Морозов.
  5. Державний гімн України: Партитура для великого складу духового оркестру: сі-бемоль мажор / оркестровка — Олександр Морозов.
  6. Державний гімн України: Партитура та голоси для симфонічного оркестру: сі-бемоль мажор / [обробка — Михайло Олійник].
  7. Державний гімн України: Партитура та голоси для мішаного хору та симфонічного оркестру: сі-бемоль мажор / редакція — Богдан Решетілов.
  8. Державний гімн України: Партитура для мішаного хору a cappella або із симфонічним оркестром: сі-бемоль мажор / редакція — Богдан Решетілов.
  9. Ноти для фортепіано соло: сі-бемоль мажор / аранжування — Денис Січинський.
  10. Ноти для 4-голосого мішаного хору a cappella: фа мажор / гармонізація — Філарет Колесса.
  11. Ноти для 4, 3, 2-голосого мішаного хору a cappella: соль мажор / гармонізація — Леопольд Ященко.
  12. Гімн України: Ноти творів на сайті International Music Score Library Project
Ця сторінка належить до вибраних статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гімн_України&oldid=46502140