Гіпермодернізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Гіпермодернізм (дав.-гр. ὑπερ- «понад-, над-» і лат. modernus — новий, сучасний) — напрям розвитку шахової думки в 1910-х20-х роках ХХ ст.

Засновники гіпермодернізму: Арон Німцович, Ріхард Реті та Дьюла Бреєр.

До його прихильників також відносять Олександра Алехіна, Юхима Боголюбова, Петра Романовського, Савелія Тартаковера та інших. Тартаковер запропонував цей термін замість вживаного раніше «неоромантизму».

Засновники гіпермодернізму

Виникнення[ред.ред. код]

Виникнення гіпермодернізму було пов'язане з кризою шахового мистецтва, яка намітилась на початку XX століття. Створене Стейніцом та розроблене Таррашем вчення про позиційну гру стало загальновизнаним, однак при цьому все більшого поширення набула «суха» та механістична «гра за правилами» — з відмовою від творчих пошуків, ризику. У турнірах зріс відсоток «безбарвних» нічиїх, коло застосовуваних дебютів звузилося: головним чином це були: іспанська партія, дебют чотирьох коней, ферзевий гамбіт та дебют ферзевих пішаків. 1914 року Німцович виступив із серією статей[1], в яких піддав критиці низку усталених поглядів у галузі дебютної стратегії. Надалі він поглибив розуміння багатьох положень теорії Стейніца[2] та розробив ряд нових принципів і прийомів гри, які зберігають значення і в сучасній теорії шахів: блокада, профілактика, зайвий захист, лавірування. За книгами Німцовича «Моя система», «Моя система на практиці» та іншими вчилися багато поколінь шахістів.

Розвиток[ред.ред. код]

Приклади гіпермодернізму в дебюті[3]
a b c d e f g h
8
Chessboard480.svg
a8 чорна тура
d8 чорний ферзь
e8 чорний король
f8 чорний слон
h8 чорна тура
a7 чорний пішак
b7 чорний пішак
d7 чорний кінь
e7 чорний пішак
f7 чорний пішак
g7 чорний пішак
h7 чорний пішак
c6 чорний пішак
f6 чорний кінь
d5 чорний пішак
g4 чорний слон
b3 білий пішак
f3 білий кінь
g3 білий пішак
a2 білий пішак
b2 білий слон
c2 білий пішак
d2 білий пішак
e2 білий пішак
f2 білий пішак
g2 білий слон
h2 білий пішак
a1 біла тура
b1 білий кінь
d1 білий ферзь
e1 білий король
h1 біла тура
8
7 7
6 6
5 5
4 4
3 3
2 2
1 1
a b c d e f g h
Білі розіграли новий початокдебют Реті. Вони відмовилися від захоплення центру пішаками на користь флангового розвитку із застосуванням подвійного фіанкетто.

Слідом за Німцовичем, який шукав систему шахових закономірностей вже на основі гіпермодернізму, Реті і Брейер розвивали його ідеї після Першої світової війни. Але вони виходили головним чином з необхідності індивідуального підходу до оцінки конкретної позиції, постійного пошуку винятків із правил. Вони пропагували стратегічно складну гру, зі значною часткою комбінаційного змісту, неминуче пов'язану з ризиком. Розглядали дебют не як ізольовану стадію розвитку фігур, а як початок мітельшпілю. Наголошували на необхідності чітко все планувати з найперших ходів.

Реті також ввів поняття «нефіксованих» позицій — «в яких центральні пішаки обох сторін не входять у зіткнення один з одним. Ці позиції не належать ні до відкритих, ні до закритих, але містять у собі можливість перейти в будь-яку з цих категорій»[4]. Якщо принципи відкритих позицій були відомі в часи романтичних шахів, а закриті позиції вивчені позиційною школою на чолі зі Стейніцом, то саме нефіксовані позиції повинні були бути справою гіпермодерністів. З цієї ключової думки випливало, що гіпермодернізм — не заперечення класичних принципів шахів, але не повернення до романтизму, а спроба розширити шахову теорію, внести в неї раніше невідомі поняття та принципи.

Поширенню ідей гіпермодернізму серед шахістів сприяла літературна діяльність Тартаковера, головним чином його книга «Ультрасучасна шахова партія».

Вплив[ред.ред. код]

Вплив гіпермодерністів на розвиток шахів особливо сильно позначився на галузі дебютної теорії. До того дебютна стратегія передбачала поєднання швидкого розвитку фігур із захопленням центру пішаками, тому в більшості партій після. 1. е4 е5 або 1. d4 d5 виникала статична пішакова симетрія в центрі. Гіпермодерністи довели, що фігурний тиск на центр може бути не менш ефективним, ніж утворення пішакового центру. Вони розробляли дебютні плани з відмовою від негайного просування центральних пішаків і фланговим розвитком з використанням фіанкетто. Ці ідеї лягли в основу багатьох нових дебютів: захистів Німцовича, Алехіна, Ґрюнфельда, новоіндійського, дебюту Реті та інших.

У 193040-х були розроблені захисти староіндійський, Пірца-Уфімцева тощо. Застосування нових дебютів зумовило величезну різноманітність типів міттельшпілю, що дало потужний імпульс розвитку шахів.

У мистецтві[ред.ред. код]

Ільф і Петров у своєму романі «Дванадцять стільців», що описує життя в 1920-х роках у Радянському Союзі, згадали гіпермодернізм устами Остапа Бендера, який у 37 главі давав лекцію на тему «Плідна дебютна ідея»:

А зараз, товариші, я розповім вам кілька повчальних історій з практики наших шановних гіпермодерністів Капабланки, Ласкера та доктора Григор'єва.

Звичайно ж, жоден з перерахованих шахових майстрів не був гіпермодерністом. Це сатира письменників: Остап Бендер розповідає васюківцям все те, що міг вичитати з тодішніх газет, змішуючи модне тоді серед шахістів слово «гіпермодерніст» із відомими шахістами.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Найбільш значні з них — «Чи відповідають „сучасні шахові партії“ доктора Тарраша сучасному розумінню гри?»
  2. Проблема центру, значення відкритих ліній, прохідних пішаків тощо.
  3. Приклади, властиві гіпермодернізму, вказані курсивом.
  4. Ріхард Реті Чи витримають нові ідеї практичне випробовування?(рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Нимцович Арон Моя система, М., 1984
  • Рети Рихард Новые идеи в шахматной игре, М., 1924
  • Романовский Пётр Пути шахматного творчества. — Москва-Ленинград: Физкультура и туризм, 1933. — С. 232
  • Тартаковер Савелий Ультрасовременная шахматная партия, Ленинград — Москва, 1924 — 26
  • Шахматы : энциклопедический словарь / гл. ред. А. Е. Карпов. — М.: Советская энциклопедия, 1990. — С. 85. — 624 с. — 100 000 экз. — ISBN 5-85270-005-3.

Посилання[ред.ред. код]