Перейти до вмісту

Гіперіон (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гіперіон
Hyperion
Зображення Гіперіона, отримане КА «Кассіні» 26 вересня 2005 року.
Дані про відкриття
Дата відкриття16 вересня 1848
Відкривач(і)В.К. Бонд, Дж.Ф. Бонд, В. Лассаль
ПланетаСатурн
НомерVII
Орбітальні характеристики
Велика піввісь1 481 009 км
Перицентр1 298 836 км
Апоцентр1 663 182 км[1]
Орбітальний період21,27661 діб
Ексцентриситет орбіти0,1230061
Нахил орбіти0,43° до площини екватора планети
Фізичні характеристики
Видима зоряна величина14.1
Діаметр360×280×225 км[2]
Маса0,5584 ± 0,0068× 1019 кг[3]
Густина0,5667 ± 0,1025 г/см³[3]
Прискорення вільного падіння~0,017 м/с²
Друга космічна швидкість~0,022 км/с
Період обертання навколо своєї осі? діб (хаотичний)
Альбедо0,25
Атмосферавідсутня
Інші позначення
Сатурн VII
Гіперіон у Вікісховищі
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Гіперіон.

Гіперіон (лат. Hyperion, грец. Ὑπερίων) — двадцять третій за віддаленістю від планети супутник Сатурна. Відкритий 16 вересня 1848 року англійським астрономом Вільямом Ласселлем. Названий відкривачем на честь грецького титана Гіперіона.

Назва

[ред. | ред. код]

Супутник названо на честь титана Гіперіона, бога пильності та спостереження, старшого брата Кроноса (грецький аналог римського бога Сатурна). Він також має позначення Сатурн VII. Прикметникова форма назви — гіперіонський.

Відкриття Гіперіона відбулося незабаром після того, як Джон Гершель запропонував імена для семи раніше відомих супутників Сатурна у своїй праці 1847 року Results of Astronomical Observations made at the Cape of Good Hope[4]. Вільям Ласселл, який спостерігав Гіперіон за два дні після Вільяма Бонда, уже підтримав систему найменувань Гершеля та запропонував назву Hyperion відповідно до неї[5]. Крім того, він випередив Бонда з публікацією[6].

Фізичні характеристики

[ред. | ред. код]

Форма

[ред. | ред. код]

Гіперіон — одне з найбільших відомих небесних тіл із сильно неправильною формою(нееліпсоїдною і, особливо, не в гідростатичній рівновазі) у Сонячній системі[c]. Єдиним більшим супутником із неправильною формою є Протей, супутник Нептуна. Маса Гіперіона становить близько 15 % від маси Міма, найменш масивного відомого еліпсоїдного тіла.

Найбільший кратер на Гіперіоні має приблизно 121,57 км у діаметрі та 10,2 км у глибину. Можливим поясненням неправильної форми є те, що Гіперіон є уламком більшого тіла, яке було розбите великим зіткненням у далекому минулому[7]. Первісний протогіперіон міг мати діаметр від 350 до 1 000 км[18] (тобто від трохи менше за Мімас до трохи менше за Тефію). Протягом приблизно 1 000 років уламки від передбачуваного руйнування Гіперіона могли падати на Титан із низькою швидкістю, накопичуючи леткі речовини в його атмосфері[8].

Поверхневі особливості

[ред. | ред. код]
Зображення Гіперіона в справжніх кольорах, зроблене космічним апаратом «Кассіні»

«Вояджер‑2» пролітав через систему Сатурна, але фотографував Гіперіон лише з відстані. Він зміг розрізнити окремі кратери та величезний хребет, але не міг розглянути текстуру поверхні супутника. Перші знімки з орбітального апарата «Кассіні» натякали на незвичний вигляд Гіперіона, проте справжня його особливість була повністю виявлена під час першого цільового прольоту «Кассіні» 25 вересня 2005 року.

Поверхня Гіперіона вкрита глибокими кратерами з різкими краями, що надає їй вигляду величезної губки. Дно кожного кратера заповнене темним матеріалом. Червонувата речовина містить довгі ланцюги вуглецю та водню й нагадує матеріал, знайдений на інших супутниках Сатурна, особливо на Япеті. Вчені пояснюють незвичний, губкоподібний вигляд Гіперіона його надзвичайно низькою щільністю для настільки великого об'єкта. Низька щільність робить Гіперіон досить пористим і з невеликою поверхневою гравітацією. Ці властивості означають, що при зіткненнях ударники більше стискають поверхню, ніж видувають її, а більшість матеріалу, який зривається з поверхні, ніколи не повертається[9].

Останні аналізи даних, отриманих «Кассіні» під час прольотів Гіперіона у 2005 і 2006 роках, показують, що близько 40 % об'єму супутника складає порожнеча. У липні 2007 року було запропоновано, що така пористість дозволяє кратерам залишатися майже незмінними протягом мільйонів років. Нові дослідження також підтвердили, що Гіперіон складається переважно з водяного льоду з дуже малою часткою каменю[10].

Орбіта

[ред. | ред. код]
Анімація орбіти Гіперіона.
       Сатурн ·        Гіперіон ·       Титан

Зображення «Вояджера-2» і подальша наземна фотометрія показали, що обертання Гіперіона є хаотичним — тобто вісь його обертання коливається так сильно, що його орієнтація в просторі непередбачувана. Його час Ляпунова становить близько 30 днів[11][12][13]. Гіперіон разом із супутниками Плутона Ніктою та Гідрою[14][15] є одним із небагатьох супутників у Сонячній системі, які, як відомо, обертаються хаотично, хоча очікується, що це звичайне явище для подвійних астероїдів[16]. Це також єдиний звичайний планетарний природний супутник у Сонячній системі, який, як відомо, не має припливно-відливної системи.

Дослідження

[ред. | ред. код]

З 2004 року Гіперіон досліджувався за допомогою космічного апарата «Кассіні». 25 серпня 2011 року апарат наблизився до супутника на відстань 24 тис. км. За весь час роботи апарат, який перебував на орбіті до 2017 року, зробив близько 230 тисяч фотознімків поверхні[17].

Див. також

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Зображення Гіперіона, отримане КА «Кассіні» 26 вересня 2005 року.
    Зображення Гіперіона, отримане КА «Кассіні» 26 вересня 2005 року.
  • Зображення Гіперіона, отримане КА «Кассіні» 28 червня 2006 року.
    Зображення Гіперіона, отримане КА «Кассіні» 28 червня 2006 року.

Посилання

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Перицентр і апоцентр обчислені за формулами , , де — довжина великої півосі орбіти, — ексцентриситет орбіти; значення округлені до кілометрів.
  2. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 грудня 2009. Процитовано 9 квітня 2007.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  3. ↑ а б Jacobson, R. A.; Antreasian, P. G.; Bordi, J. J.; Criddle, K. E.; et.al. (December 2006). The gravity field of the saturnian system from satellite observations and spacecraft tracking data. The Astronomical Journal. 132: 2520—2526.
  4. ↑ Lassell, W. (1848-01). Observations of satellites of Saturn. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 8: 42. doi:10.1093/mnras/8.3.42. ISSN 0035-8711.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  5. ↑ Lassell, W. (1848-06). Discovery of new satellite of Saturn. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 8: 195. doi:10.1093/mnras/8.9.195. ISSN 0035-8711.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  6. ↑ Bond, W. C. (1848-11). Discovery of a new satellite of Saturn. Monthly Notices of the Royal Astronomical Society (англ.). 9: 1. doi:10.1093/mnras/9.1.1. ISSN 0035-8711.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  7. ↑ Matthews, Robert A. J. (1992-09). The Darkening of Iapetus and the Ongin of Hyperion. Quarterly Journal of the Royal Astronomical Society (англ.). 33: 253. ISSN 0035-8738.
  8. ↑ Farinella, P.; Marzari, F.; Matteoli, S. (1997-06). The Disruption of Hyperion and the Origin of Titan's Atmosphere. The Astronomical Journal (англ.). 113: 2312. doi:10.1086/118441. ISSN 0004-6256.
  9. ↑ Cassini Prepares for Last Up-close Look at Hyperion. NASA Jet Propulsion Laboratory. 28 травня 2015. Процитовано 29 вересня 2025.
  10. ↑ published, Ker Than (4 липня 2007). Key to Giant Space Sponge Revealed. Space (англ.). Процитовано 29 вересня 2025.
  11. ↑ M. Tarnopolski (May 2015). Nonlinear time-series analysis of Hyperion's lightcurves. Astrophysics and Space Science. 357 (2): 160. arXiv:1412.2423. Bibcode:2015Ap&SS.357..160T. doi:10.1007/s10509-015-2379-3. S2CID 56311141.
  12. ↑ M. Tarnopolski (Feb 2017). Influence of a second satellite on the rotational dynamics of an oblate moon. Celestial Mechanics and Dynamical Astronomy. 127 (2): 121—138. arXiv:1607.07333. Bibcode:2017CeMDA.127..121T. doi:10.1007/s10569-016-9719-7. S2CID 118512400.
  13. ↑ M. Tarnopolski (Oct 2017). Rotation of an oblate satellite: Chaos control. Astronomy & Astrophysics. 606: A43. arXiv:1704.02015. Bibcode:2017A&A...606A..43T. doi:10.1051/0004-6361/201731167. S2CID 119360690.
  14. ↑ M. R. Showalter, D. P. Hamilton (Jun 2015). Resonant interactions and chaotic rotation of Pluto's small moons. Nature. 522 (7554): 45—49. Bibcode:2015Natur.522...45S. doi:10.1038/nature14469. PMID 26040889. S2CID 205243819.
  15. ↑ Kenneth Chang (3 червня 2015). Astronomers Describe Chaotic Dance of Pluto's Moons. New York Times.
  16. ↑ Nadoushan, M. J.; Assadian, N. (2015). Widespread chaos in rotation of the secondary asteroid in a binary system. Nonlinear Dynamics. 81 (4): 2031. Bibcode:2015NonLD..81.2031J. doi:10.1007/s11071-015-2123-0. S2CID 124747289.
  17. ↑ Знімки отримані з космічного корабля «Кассіні». Архів оригіналу за 8 серпня 2013. Процитовано 28 серпня 2011.

Джерела

[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Category:Hyperion
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гіперіон_(супутник)&oldid=46689621