Гіпосмія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гіпоосмія (рідше гіпосмія), або мікросмія,[1] — знижена здатність відчувати і розпізнавати запахи. Супутнім станом є аносмія, при якій нюх втрачається. Серед деяких причин проблем з нюхом — це алергія, носові поліпи, вірусні інфекції та травми голови. У 2012 році приблизно 9,8 мільйона людей у Сполучених Штатах віком від 40 років мали гіпосмію і ще 3,4 мільйона мали аносмію/важку гіпосмію.[2]

Гіпосмія може бути дуже ранньою ознакою хвороби Паркінсона.[3] Гіпосмія також є ранньою і майже універсальною ознакою при хворобі Альцгеймера та деменції з тільцями Леві.[3] Довічна гіпосмія може бути викликана синдромом Каллмана[en][4] або розладом аутистичного спектру.[5] Поряд з іншими хемосенсорними порушеннями, гіпосмія може бути ключовою ознакою COVID-19.[6][7]

Епідеміологія[ред. | ред. код]

Національне дослідження охорони здоров’я та харчування США[en] (NHANES) зібрало дані про хемосенсорну функцію (смак і запах) у національно-репрезентативній вибірці неінституціоналізованих цивільних осіб США у 2012 році.[2] Нюхову функцію оцінювали у осіб у віці 40 років і старше за допомогою тесту на ідентифікацію запаху з 8 пунктів (Pocket Smell Tests™, Sensonics, Inc., Гаддон-Гайтс, Нью-Джерсі). Тестові запахи включали запахи їжі (полуниці, шоколаду, цибулі, винограду), попереджувальні запахи (природний газ, дим) і побутові запахи (шкіра, мило). Оцінка нюхової функції базувалася на кількості правильних ідентифікацій. Поширеність (%) аносмії/важкої гіпосмії (бали від 0 до 3) становила 0,3 у віці 40-49 років і зросла до 14,1 у віці 80+. Поширеність гіпосмії (від 4 до 5 балів) була значно вищою: 3,7 % у віці 40-49 років і 25,9 % у віці 80+. Обидва стани були поширенішими в осіб африканського походження, ніж у осіб кавказького походження.

Хемосенсорні дані також були зібрані у більшій вибірці NHANES у 2013—2014 роках. Поширеність розладу нюху (0-5 балів з 8 правильних) становила 13,5 % у осіб у віці 40 років і старше.[8] Така ж поширеність спостерігалась у 2016 році, приблизно 20,5 мільйона осіб віком від 40 років мали гіпосмію або аносмію. Крім того, численні демографічні соціально-економічні характеристики та особливості способу життя були оцінені як фактори ризику зниження нюху. За статистичними аналізами, більший вік і чоловіча стать у поєднанні з чорною та/або неіспанською національністю, низьким сімейним доходом, низьким рівнем освіти, високим рівнем споживання алкоголю (більше 4 напоїв на день) та анамнезом астми або раку були незалежно пов'язані з більшою поширеністю порушення нюху.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Крістофер Г. Говкс (2002). Smell and taste complaints. Бостон: Butterworth-Heinemann. с. 49—50. ISBN 0-7506-7287-0. (англ.)
  2. ↑ а б Говард Дж. Гофман; Шрісті Равал; Чуан-Мінг Лі; Валері Б. Даффі (10 червня 2016). New chemosensory component in the U.S. National Health and Nutrition Examination Survey (NHANES): first-year results for measured olfactory dysfunction. Reviews in Endocrine and Metabolic Disorders. 17 (2): 221—240. doi:10.1007/s11154-016-9364-1. PMC 5033684. (англ.)
  3. ↑ а б Стюарт А. Фактор та Вільям Дж. Вайнер, eds. (2008). Parkinson's Disease: Diagnosis and Clinical Management, 2nd ed., pp. 72-73. New York: Demos Medical Publishing. (англ.)
  4. ↑ М. Л. Арконцель; Ф. Р. Арконцель; Ф. Л. Лантіон-Анг (Березень 2011). A case of Kallmann syndrome. BMJ Case Reports. 2011. doi:10.1136/bcr.01.2011.3727. PMC 3070321. PMID 22700069. Kallmann syndrome (KS), a rare genetic disorder, refers to the association between hypogonadotropic hypogonadism and anosmia or hyposmia due to abnormal migration of olfactory axons and gonadotropin-releasing hormone producing neurons. публікація знаходиться у відкритому доступі (англ.)
  5. ↑ Алессандро Тоначчі; Люсія Білєчі; Дженнаро Тартаріско; Ліліана Рута; Філіппо Мураторі; Джованні Піоджа; Себастьяно Гангемі (2 січня 2017). Olfaction in autism spectrum disorders: A systematic review. Child Neuropsychology. 23 (1): 1—25. doi:10.1080/09297049.2015.1081678. ISSN 0929-7049. Архів оригіналу за 18 січня 2022. Процитовано 18 січня 2022. (англ.)
  6. ↑ Дж. Р. Лечієн, К. М. К'єза-Естомба, Д. Р. Де Сіаті, М. Горой, С. Д. Ле Бон, А. Родрігес, Д. Деквантер, С. Блечіч, Ф. Ель Афіа, Л. Дістинґуін, Ю. Чеккурі-Ідріссі, С. Ганс, Є. Д. Дельгадо, К. Кальво-Енрікес, П. Лавін, К. Фаланга, М. Р. Барілларі, Г. Каммарото, М. Халіф, П. Лейх, С. Суше, К. Россі, Ф. Журн, Дж. Шіей, М. Еджлалі, Р. Карльє, Л. Ріс, А. Ловато, К. Де Філіппіс, Ф. Коппі, Н. Фахрі, Т. Аяд, С. Соссез (Серпень 2020). Olfactory and gustatory dysfunctions as a clinical presentation of mild-to-moderate forms of the coronavirus disease (COVID-19): a multicenter European study. European Archives of Oto-Rhino-Laryngology. 277 (8): 2251—2261. doi:10.1007/s00405-020-05965-1. PMC 7134551. PMID 32253535. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  7. ↑ М. С. Ксідакіс, П. Дегані-Мобаракі, Е. Г. Голбрук, У. В. Гейстгофф, К. Бауер, К. Отфор, П. Герман, Г. Т. Менлі, Д. М. Ліон, К. Гопкінс (Вересень 2020). Smell and taste dysfunction in patients with COVID-19. The Lancet. Infectious Diseases. 20 (9): 1015—1016. doi:10.1016/S1473-3099(20)30293-0. PMC 7159875. PMID 32304629. {{cite journal}}: Недійсний |display-authors=6 (довідка) (англ.)
  8. ↑ Ганг Лю; Генг Зонг; Річард Л. Доті; Чі Сан (9 листопада 2016). Prevalence and risk factors of taste and smell impairment in a nationwide representative sample of the US population: a cross-sectional study. BMJ Open. 6 (11): e013246. doi:10.1136/bmjopen-2016-013246. (англ.)
Пізнання
Емоція
Поведінка
Сприйняття
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гіпосмія&oldid=39658256