Гіртів закон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Гі́ртів зако́н (також «зако́н Гі́рта — Ілліча́-Сві́тича») — акцентуаційний закон у балто-слов'янських мовах, що його 1895 року відкрив Г. Гірт. Визначення закону видозмінювали Г. Педерсен, Й.Ю. Міккола[en] (1913), Т. Лер-Сплавінський (1928), Дж. Бонфанте, В. А. Дибо (1961), але суть його остаточно сформулював В. М. Ілліч-Світич, а саме: наголос у слові відтягувався ліворуч, якщо після голосівки складу, на який пересувається наголос, відразу був ларингал. Як наслідок, нова наголошена голосівка подовжувалася.

Закон можна сконвертувати так[1]: хНхˡ > x̄ˡх, де Н — ларингал, х — звичайна голосівка,  — довга, x̄ˡ / хˡ — наголошена.

Історія[ред. | ред. код]

Приклади[ред. | ред. код]

Перший перелік слів, де діяв Гіртів закон, склав сам Г. Гірт, згодом його доповнили Й. Ю. Міккола й Т. Лер-Сплавінський[2]:

Інші приклади[3][4]:

Гіртів закон не діяв, якщо[3]:

  1. Ларингал був пов'язаний з дифтонгом: пра-і.е. *tenHu̯ós >… латис. tiêvs;
  2. Голосівка попереднього складу була довгою;
  3. Ларингал був на початку складу: пра-і.е. *pHiláH >… укр. пилá.
  4. Ларингал був між приголосними: пра-і.е. *golHwáH >… лит. galvà.

Відносна хронологія[ред. | ред. код]

Докладніше: Вінтерів закон

Гіртів закон діяв після Вінтерового, адже наголос не пересунувся на новоутворені довгі голосні:

Наслідок[ред. | ред. код]

Унаслідок дії Гіртового закону наголос пересунувся на передостанній склад у багатоскладових іменниках *-ā основи.

Джерела[ред. | ред. код]

  • N.E. Collinge. The Laws of Indo-European. — Amsterdam / Philadelphia : John Benjamins Publishing, 1985. — С. 81-83.
  • Ranko Matasović. Poredbenopovijesna gramatika hrvatskoga jezika. — Zagreb : Matica hrvatska, 2008. — С. 56, 136, 209. — ISBN 978-953-150-840-7.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. C.E. Ebeling. Historical laws of slavic accentution [Історичні закони слов'янської акцентуації] (Англійською). University of Amsterdam. с. 582–583. 
  2. Иллич-Свитыч, Владислав (1963). Именная акцентуация в балтийском и славянском. Cудьба акцентуационных парадигм [Іменна акцентуація в балтійській і слов'янській. Доля акцентуаційних парадигм] (Російською). Москва: Издательство АН СССР. с. 153–154. 
  3. а б Kortlandt, Frederik (1975). Slavic accentuation. A Study in Relative Chronology [Слов'янська акцентуація. Навчання у відносній хронології] (Англійською). Lisse / Netherlands: The Peter de Ridder Press. с. 2–4. 
  4. Rasmussen, Jens (1999). Selected Papers on Indo-European Linguistic: With a Selection on Comparative Eskimo Linguistics (Англійською). Copenhagen: Museum Tusculanum Press. с. 172.