Гія Канчелі
Гія Канчелі | |
---|---|
груз. გია ყანჩელი | |
Основна інформація | |
Повне ім'я | груз. გია ყანჩელი |
Дата народження | 10 серпня 1935[1][2][…] |
Місце народження | Тифліс, Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка, СРСР[1][4] |
Дата смерті | 2 жовтня 2019[5][3][6] (84 роки) |
Місце смерті | Тбілісі, Грузія |
Поховання | Дідубійський пантеон |
Роки активності | 1961—2019 |
Громадянство | СРСР → Грузія → Бельгія |
Національність | грузин |
Професії | композитор, кінокомпозитор |
Освіта | Тбіліський державний університет (1959) і Тбіліська державна консерваторія імені Вано Сараджишвілі (1963) |
Інструменти | фортепіано і синтезатор |
Жанри | опера, симфонія і сцена та екранd |
Колективи | Фламандський Королівський симфонічний оркестр |
Лейбли | ECM Recordsd |
Нагороди | |
Автограф | |
Файли у Вікісховищі |
Гія Олександрович Канче́лі (груз. გია ყანჩელი; 10 серпня 1935, Тбілісі — 2 жовтня 2019, Тбілісі) — видатний радянський і грузинський композитор, автор симфонічної музики, музики для театру й кіно (зокрема українського).
Закінчив Тбіліську консерваторію у 1963 році, але перед тим встиг закінчити в 1959 році геологічний факультет Тбіліського університету. З 1970 року викладав у Тбіліській консерваторії (клас інструментування). З 1971 — завідувач музичної частини Тбіліського театру ім. Ш. Руставелі.
Композитор за його четверту симфонію «Пам'яті Мікеланджело» був відзначений Державною премією СРСР у 1976 році.
З 1979 року — секретар Спілки композиторів Грузинської РСР. Член Спілки кінематографістів Грузинської РСР[7]. Академік Російської академії кінематографічних мистецтв «Ніка». Був одружений, у шлюбі народилося двоє дітей.
З 1991 живе в Західній Європі: спочатку — у Берліні, де одержав стипендію Німецької академії мистецтв, з 1995 — на запрошення Фламандського Королівського симфонічного оркестру — в Антверпені.
Хоча більшості шанувальників Гія Канчелі відомий завдяки музиці в кіно, він також був автором великих творів. Серед них сім симфоній, опера «Музика для живих» і ряд творів для хору.
Канчелі був удостоєний звання Народного артиста СРСР, Державної премії Грузії, ізраїльської премії Вольфа і грузинського Ордена Честі.
Помер 2 жовтня 2019 у Тбілісі від тривалої хвороби у віці 84 років[8].
Композитора не без причин вважають одним із найвидатніших симфоністів ХХ століття. Перед тим як написати першу симфонію (в 32 річному віці), Канчелі шліфував майстерність письма в інших жанрах. Також він прискіпливо вивчав досягнення симфонічної музики І пол. ХХ ст. Таким чином у своїй творчості він продовжує модерністичні пошуки Стравінського, Бріттена, Лігеті, Вареза, Лютославського, Пендерецького. Проте його музику можна радше визначити як постмодерністичну.
Симфонічні полотна допомагають не тільки виявити зародження постмодернізму в творчості митця, а й виділити індивідуальні особливості. Адже всі партитури належать до різних періодів творчості:
раннього
- Концерт для оркестру (1961 р.)
- Ларґо для струнного оркестру, фортепіано та литавр (1963 р.)
- Перша симфонія (1967 р.)
зрілого
- Друга симфонія (1970 р.)
- Третя симфонія
- Четверта симфонія
- П’ята симфонія (1977 р.)
пізнього
- Шоста симфонія
Творчі пошуки постмодерністів лежать не в площині розширення тембрової палітри, пошуку нової музичної мови, переосмислення системи ладо-гармонічної організації, а в напрямку створення принципово нових способів організації музичної форми. Перших п’ять симфоній Г. Канчелі - не просто одночастинні партитури, а такі форми що мають на меті уникнути найменшого натяки на сонатність чи риси сонатно симфонічного циклу (далі - ССЦ) у формі. Жодна з них не є ані програмною, ані камерною за змістом попри відносно коротку тривалість (+- 20 хв).
Особливості симфонічної мови Канчелі:
- Задля уникнення впізнаваності рис сонатної форми чи ССЦ взагалі, максимально уникає завершеності музичної думки та явного контрасту тематизму/розділів
- В основі розвитку синтез давніх пластів автентичної грузинської музики та основних прийомів симфонічного письма
- Не відмежовує себе від надбань симфонізму ХХ століття, але запозичує не музичні ідеї, а концепції
- Тематизм не сонористичний (і це вирізняє серез низки симфоністів-сучасників), а вокалізований
- Музична тема чи ідея для композитора - це спосіб втілити матерію. Завдання - показати, що вона є константою (тобто статичною), але в той же час динамічною (т.зв. “артикульований рух” - паралелі з роботою людського організму)
- Винаходить принципово новий тип драматургії, в основі якого “нестійка стабільність” - стремління до єдиної ключової кульмінації, на шляху до якої є низка менших.
П’ята симфонія замикає зрілий період творчості. Як і попередні, вона була написана н конкретне замовлення (видавництв Shirmer, Associated music publishers). Партитуру завершено в 1977 році. Вона присвячена світлій пам’яті батьків композитора Агнесси та Александра. Прем’єра - через рік в Тбілісі.
Твір написаний для не типового складу симфонічного оркестру. він почвірний із використанням альтової флейти, басового кларнету, контрафаготу, квартетів валтрон і труб, трьох тромбонів та 1 туби. До складу ударних введено тамбурин, турецький барабан та там-там, дзвони, дзвіночки та клавесин (всього 10 інструментів).
Ця партитура - авангардна. Не є програмною, але розкриває певну філософську/ствітоглядну ідею - невблаганність часу, якому не підвладними є хіба що спогади. Канчелі переосмислює і ССЦ і сонатну форму зокрема. Основою сонатної форми завжди є конфлікт двох образних сфер. Кожну з них виражає ГП та ПП у вигляді виразних самодостатніх мелодій. Канчелі вдалося стиснути обидві теми до мотивів на зразок теми фуґи. Доречно називати їх як теза (ніби ГП) та антитеза (ніби ПП)
Теза - це мотив у виконанні клавесину. Тема в до мажорі, на основі квінтового стрибка і ходу від 1 до 5 ступеня (аля сарабанда, пасакалія, пасадобль чи басо остінато), з великою кількістю репетицій і дрібних прикрас наче відтворює ідилічну картину радісного теплого дитинства. Але тембр вибивається з загального яскравого звучання ніби чорно-біле фото на фоні реальності.
Її різко обриває тема час-фатуму (антитеза). Звучить в тутті оркестру дуже пронизливо і невблаганно. Це тризвук з неакордовими звуками вниз 128 тривалостями (можна провести паралелі з бароковими риторичними фігурами: це анабасіс - символ смерті занепаду трагедії). В “експозиційному” розділі теза повторюється декілька разів - адже герой не хоче визнавати втрати і повертається у спогади.
“Розробка” - на фоні ритму військового танцю хорулі звучить тема дитинства у збільшенні (аугментація) в мідних духових. Межі фрагментів розділяють гармонічні педалі низьких струнних. Це один із улюблених прийомів Канчелі (також є в творі на національну тематику “... ніби дудуки”): момент “динамічної статики”. Перед початком другої фази розвитку кілька разів звучить і теза, і антитеза, яка врешті витісняє тему спогадів. В центрі “розробки” - грандіозне проведення видозміненої середньовічної секвенції з реквієму “Dies irae” в тромбонів та туби. Це поліфонія пластів (контрапунктуюча група виконує хорулі). Отже - час забрав належне собі.
Наступний розділ починається дивовижним діалогу арфи та віолончелі піцикато. Ритмічно і інтонаційно нагадує частину із православної літургії “Господи помилуй”. А далі маємо алюзії на цитати з реквіємів ХІХ та ХХ ст. Це трепетне адажіо, яке складається із алюзій та ремінісценцій на музику, яку знали та любили батьки Композитора. Як контрапункт звучить початковий момент із розділу - Господи помилуй у виконанні дзвонів на ррр чи піцикато арф.
Заключний розділ (“реприза”) починається із розгорнутого епізоду проведення тези. Тут додано альтову флейту соло із цікавим прийомом: поєднання фрулато і глісандо на морморандо. Отже час-фатум перемагає - спогади наче вицвітають, вивітрюються. Це псевдо реприза, яка буде перервана вторгенням середньовічної секвенції. Після повторного проведення тези і антитези Канчелі дивує ще одним винаходом - епізодом для тутті почвірного оркестру на ррр і з сурдинами - складається враження ніби звучить не реальний оркестр - а це витвір свідомості. Кода наче б то розвіюється і тільки ритмічні обриси нагадують нам тезу і повторення перших 5 нот з теми спогадів. Отже час-фатум сильний, але і він не здатен витіснити спогадів повною мірою.
Це симфонія драма, котра дуже глибоко передає світ підсвідомих, але усвідомлених Канчелі переживань втрати близьких у всіх етапах.
Тип сонатної форми нагадує модель симфонічної поеми. Теза і антитеза проводяться великою мірою як теми рондо. Також композитор використовує принцип колажності, що додає розвитку динаміки і кінематографічності. Умовні ГП і ПП - це теми-персонажі.
В основі гармонічної мови розширена тональність. Композитор вибудовує драматургію шляхом зіткнення тиші і шуму. Концепція твору втілює ідею складної простоти.
іПодібними є 5 симфонія та Реквієм для Лариси В. Сильвестрова, твори А. Пярта.
Гія Канчелі засуджував агресивну політику Росії як проти Грузії, так і проти України. Зокрема на авторському концерті у Києві 14 травня 2015 композитор, дякуючи слухачам за відчуття його музики, додав:
«я дуже хочу, щоб ми - і українці і грузини - звільнились від опіки старшого брата[9] Оригінальний текст (рос.) я очень хочу чтобы мы — и украинцы и грузины — освободились от опеки старшого брата» |
.
Казав, що події, пов'язані з Україною, змусили його переглянути багато переконань, тому довгі роки не відвідував Росію, попри то, що має там багато друзів.
«Упевнений, з Україною відбудеться те, чого раніше не було - єднання держави і народів, які живуть на вашій землі. І ось коли це трапиться, треба буде подякувати Путіну за те, що він зробив. Своїми діями він викликав явища, які здатні об'єднати Україну.[10] Оригінальний текст (рос.) Уверен, с Украиной произойдет то, чего раньше не было — единение государства и народов, которые живут на вашей земле. И вот когда это случится, надо будет поблагодарить Путина за то, что он сделал. Своими действиями он вызвал явления, которые способны объединить Украину.» |
.
|
Автор музики до понад сорока театральних постановок та бл. сорока кінофільмів, зокрема:
Автор музики до українських фільмів:
|
- Лауреат Державної премії СРСР (1976).
- Лауреат Державної премії Грузинської РСР (1981).
- Лауреат премії «Тріумф» (1999).
- Народний артист Грузинської РСР (1980).
- Народний артист СРСР (1988).
- Орден Честі.
- Почесний громадянин Тбілісі (2007).
- Премія «Ніка» за найкращу музику до фільму «Кін-дза-дза».
- Премія «Чайка».
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #119174111 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ а б Musicalics
- ↑ Archivio Storico Ricordi — 1808.
- ↑ http://georgiatoday.ge/news/17548/Legendary-Georgian-Composer-Giya-Kancheli-Dies-at-the-Age-of-84
- ↑ Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
- ↑ п Б─■ RuData.ru. Архів оригіналу за 26 жовтня 2019. Процитовано 25 березня 2022.
- ↑ У Грузії помер автор музики до фільму «Міміно». Главком. 2.10.2019. Архів оригіналу за 14 лютого 2022. Процитовано 2 жовтня 2019.
- ↑ День Європи відкрився музикою Гії Канчелі
- ↑ Гия Канчели: «Все, что происходит сейчас в Украине, ранит мое сердце» // Факты и комментарии, 20.05.2015
- Гія Канчелі на сайті russiandvd [Архівовано 13 березня 2007 у Wayback Machine.](рос.)
- Роман Юсипей «Оплаканий тишею» (Гія Канчелі про своє життя, друзів і власне сприйняття музики)// № 19 (80), 15.05.2009 [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- http://sputnik-georgia.ru/culture/20150928/228626312.html#ixzz4AdZreXoT [Архівовано 24 червня 2016 у Wayback Machine.]
- Народились 10 серпня
- Народились 1935
- Уродженці Тбілісі
- Померли 2 жовтня
- Померли 2019
- Померли у Тбілісі
- Поховані в Дідубійському пантеоні
- Випускники Тбіліського університету
- Випускники Тбіліської консерваторії
- Кавалери ордена Честі (Грузія)
- Народні артисти СРСР
- Народні артисти Грузинської РСР
- Лауреати Державної премії СРСР
- Лауреати премії Вольфа (мистецтво)
- Грузинські композитори
- Грузинські кінокомпозитори
- Грузинські оперні композитори
- Радянські оперні композитори
- Композитори XXI століття
- Радянські композитори
- Радянські кінокомпозитори
- Почесні громадяни Тбілісі
- Діячі культури, що підтримали Україну
- Персоналії:Антверпен
- Діячі грузинської культури, що підтримали Україну
- Композитори академічної музики XX століття