Перейти до вмісту

Давидів

Координати: 49°44′39″ пн. ш. 24°8′17″ сх. д. / 49.74417° пн. ш. 24.13806° сх. д. / 49.74417; 24.13806
Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Давидів
Герб Прапор
Панорама Давидова. На задньому плані — храм святих Петра та Павла
Панорама Давидова. На задньому плані — храм святих Петра та Павла
Панорама Давидова. На задньому плані — храм святих Петра та Павла
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район Львівський район
Тер. громада Давидівська сільська територіальна громада
Код КАТОТТГ UA46060090010018310
Облікова картка с. Давидів[1] 
Основні дані
Засноване 1355 (671 рік)
Населення 5193
Площа 4,370 км²
Густота населення 1042,79 осіб/км²
Поштовий індекс 81151[2]
Телефонний код +380 3230[3]
Географічні дані
Географічні координати 49°44′39″ пн. ш. 24°8′17″ сх. д. / 49.74417° пн. ш. 24.13806° сх. д. / 49.74417; 24.13806
Середня висота
над рівнем моря
309 м
Водойми р. Давидівка
Найближча залізнична станція Давидів
Місцева влада
Адреса ради 81151, Львівська обл., Львівський р-н, с. Давидів, вул. Незалежності, 1а
Карта
Давидів. Карта розташування: Україна
Давидів
Давидів
Давидів. Карта розташування: Львівська область
Давидів
Давидів
Мапа
Мапа

CMNS: Давидів у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Дави́дів — село в Україні, адміністративний центр Давидівської сільської територіальної громади Львівського району Львівської області. Населення становить близько 5000 осіб[4].

Історія

[ред. | ред. код]

Археологи твердять, що Давидів своєю історією сягає в глибину віків, свідченням чого є матеріали археологічних розкопок. Саму ж назву села пов'язують з іменем Давида Ігоровича, правнуком великого князя київського Ярослава Мудрого[5].

На місці сучасного Давидова знайдено археологічні пам'ятки, які відносяться до пізньоскіфської культури, тож можна стверджувати, що на місці села існувало поселення ще у II столітті до н. е. На Давидівської громади, поблизу села Черепин, виявлене поселення з пам'ятками ранньозалізної доби (IX—VII століття до н. е.) та ранньослов'янської черняхівської культури (III—IV століття до н. е.), а також житло давньоруського часу (XII—XIII століття до н. е.).

Існує думка, що Давидів був заснований у XII столітті князем Давидом Ігоровичем і заселений полоненими половцями. У другій половині XIII століття Давидів був зруйнований татарськими військами Бурундая. Село відродилося лише у XIV столітті після завоювання поляками Львова[джерело?].

Перша письмова згадка про Давидів, яка дійшла до нас припадає на 20 березня 1355 року: це акт про надання села польським королем Казимиром III Великим шляхтичу Григорію Тимшицю[6] (чи Григорію Темнишу) зі Шлезька (тобто Сілезії)[джерело?]. Його нащадки, які почали підписуватися «з Давидова», а потім — Давидовськими — успадкували дідівщину. Згадується також про те, що село стояло при давній дорозі з Галича до Львова.

Дідич Осташко з Давидова 1415 року — отримав привілей короля Владислава II Ягайла щодо переведення Давидова на магдебурзьке право, а 1439 року фундував парафіяльний костел святого Станіслава в селі[7].

З подальшої історії видно, що Давидів та його околиці неодноразово переходили з рук в руки різних феодалів. Село було заселено досить густо, а на територію Давидова було переселено чимало поляків. Під 1649 роком зазначається, що Давидів був вже власністю львівського католицького монастиря домініканців.

Після поділу Речі Посполитої і переходу Галичини до складу Австрійської імперії (друга половина XVIII століття) починається наступний етап в історії розвитку села. 1845 року в селі була відкрита початкова однокласна школа. У 1848 році в Давидові, як і по всій Галичині було скасовано панщину. 1897 року під час виборів до австрійського парламенту повстали селяни Давидова проти місцевої влади. Бунт було придушено лише з допомогою регулярних військ.

У XIX столітті громада Давидова мала власну печатку з гербом: у полі печатки — хорт зі свічкою в пащі, який лежить на книзі (герб домініканського ордену), над ним — герб «Одровонж» (стріла з роздвоєним оперенням), а також держава і потир[8].

Жителі Давидова брали участь у боях першої світової війни, а також у національно-визвольних змаганнях українців у 19181921 роках.

За даними Володимира Щуровського, у Давидові під час українсько-польської війни діяв госпіталь УГА, комендантами якого були доктори Яцик Тадей, Гнідий Кость[9].

Греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці в селі Давидів

У першій половині XX століття у Давидові, як деяких інших селах Галичини, переважало польське населення, лише 30 сімей у селі були українськими. У 1933 році жителі села на заклик священиків збирали гроші для голодуючих східних областей України.

До 1939 року село було заселене приблизно 90% поляками і 10% українцями.[джерело?]

У 1947 році закінчилося сумнозвісне «добровільне» переселення, згідно з домовленістю між урядом Польської республіки та СРСР від 9 вересня 1944 року. Громадяни польської національності, які проживали в Давидові, виїжджали до Польщі, а звідти прибували українці. До Давидова приїхали люди з Річиці, Терношина, Хотинця, Дев'ятира та інших сіл.

Активно діяли в селі підрозділи УПА. Уряд намагався придушити їхні дії. За фальшивими звинуваченнями було арештовано чимало давидівців. Не оминула давидівців й жорстока хвиля сталінських репресій, що прокотилася українськими землями наприкінці 1940-х— на початку 1950-х років. Чимало жителів села довгі роки змушені були провести у сталінських таборах, у далеких снігах Сибіру та степах Казахстану.

1988 року в Давидові була відкрита школа, яка функціонує донині. Того ж року поблизу школи відкритий пам'ятник Тарасу Шевченку (скульптор Богдан Романець). У 2004 році жителі Давидова активно долучилися до подій Помаранчевої революції. Також у Давидові функціонує єдина в Україні брукована дорога, що сполучає села Давидів та Милятичі.

Досить динамічною є новітня історія села:

  • активна участь жителів села у подіях Помаранчевої революції та Революції Гідності;
  • будівництво автошляху Давидів-Милятичі;
  • введення в експлуатацію нових приміщень амбулаторії сімейної медицини, сільської ради та Народного дому;
  • введення в дію басейну дитячої юнацької спортивної школи «Тризуб плюс» (Басейн ДЮСШ «Тризуб плюс» зведено у 1989 році. Тривалий час басейн перебував у  незадовільному технічному стані, комунікації будівлі застаріли та не могли експлуатуватися без проведення реконструкції)[10].

22 серпня 2016 року створена Давидівська об'єднана територіальна громада, що була першою ОТГ в тодішньому Пустомитівському районі Львівської області. Ініціаторами створення громади стали голови Давидівської, Пасіки-Зубрицької, Винничківської, Кротошинської та Чишківської сільських рад[11].

18 грудня 2016 року відбулися вибори голови Давидівської сільської об'єднаної територіальної громади.

12 червня 2020 року, розпорядженням Кабінету Міністрів України затверджено склад Давидівської сільської громади, до якої увійшли 12 сіл[5].

На лазуровому щиті золота фігура гусляра, супроводжувана у верхніх кутах щита двома золотими восьмипроменевими зірками. Щит обрамований золотим декоративним картушем та увінчаний золотою сільською короною.

Населення

[ред. | ред. код]

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року, у селі мешкало 5160 осіб, нині мешкає 4557 осіб[1]. Мовний склад населення був таким[12]:

Мова Кількість Відсоток
українська 4543 99.69%
російська 14 0.31%
Усього 4557 100%

Інфраструктура

[ред. | ред. код]

В Давидові працює амбулаторія загальної практики сімейної медицини, 10 крамниць, 3 аптеки[джерело?], школа, сучасний дім культури.

Церкви

[ред. | ред. код]

Загалом у Давидові основними є дві церкви. Це церква Святих Верховноапостольних Петра і Павла, яка належить православній громаді і церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка належить до греко-католицької парафії. Окрім цих двох храмів, колись діяла церква Святого Миколая Чудотворця, яка функціонувала під час будівництва більшої православної святині. Також ще є церква Святого Дмитрія, яка була споруджена ще 1878 року.

Відомі особи

[ред. | ред. код]
Народилися
Перебували
  • Корнель Уєйський — польський поет, драматург, публіцист; мешкав у Давидові у 1839—1841 роках.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б Облікова картка с. Давидів. rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 7 жовтня 2021. Процитовано 7 жовтня 2021.
  2. Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 7 жовтня 2021.
  3. Коди автоматичного міжміського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Архів оригіналу за 3 грудня 2007. Процитовано 21 листопада 2025.
  4. Офіційний сайт Давидівської територіальної громади. davydivska-gromada.gov.ua. Давидівська сільська територіальна громада. Архів оригіналу за 15 червня 2025. Процитовано 1 червня 2024.
  5. а б Коротка історична довідка с. Давидів. davydivska-gromada.gov.ua. Давидівська сільська територіальна громада. Архів оригіналу за 30 травня 2022. Процитовано 19 травня 2022.
  6. Wilamowski M. Stanislaw (Ostaszko) z Dawidowa (Dawidowski) h. Wilczekosy (Prus II) (zm. 1442/3) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 2003. — T. XLII/1, zeszyt 172. — S. 23. (пол.)
  7. Wilamowski M. Stanislaw (Ostaszko) z Dawidowa (Dawidowski) h. Wilczekosy (Prus II) (zm. 1442/3)… — S. 25.
  8. Львівська національна наукова бібліотека України імені Василя Стефаника. — Відділ рукописів. — Ф. 45. — Оп. 1. — Спр. 989. — Арк. 89.
  9. О. Сапіга. Організація військових госпіталів Української Галицької Армії та їх матеріальне забезпечення (1918—1920 pp.) // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Сер. Історія. Вип. 2 / За заг. ред. І. С. Зуляка; редкол.: М. Алексієвець, Л. Алексієвець, М. Бармак та ін. — Тернопіль : Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, 2010. — С. 79—85.
  10. У Давидові відкрили басейн. dailylviv.com. Портал «Щоденний Львів». 20 грудня 2021. Архів оригіналу за 24 лютого 2022. Процитовано 19 травня 2022.
  11. ВВРУ, 2018, № 34, стор. 32
  12. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  13. Zygmunt Lasocki Breiter Ernest Teodor (1865—1935) / Polski Słownik Biograficzny: Kraków, 1936. — t. II/1, zeszyt 1. — S. 425. (пол.)

Література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]