Давньоримська торгівля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Давньоримська фреска з міста Помпеї, від 1-го століття нашої ери, що зображає менаду в шовковій сукні, Національний археологічний музей (Неаполь); шовк походив з династії Хань у Китаї уздовж Шовкового шляху і був цінним товаром у римському світі, в той час як римське скло поступало до Китаю того часу по суші і морю[1]

Торгівля Римської імперії була вагомим сектором Римської економіки у ранній Республіці і протягом всього імперського періоду. Моди і тенденції в історіографії і в популярній культурі, як правило, нехтують економічною основою імперії на користь лінгви-франка латини та пригод римських легіонів. Мову і легіони підтримувала торгівля, одночасно і спираючись на них. Римляни були бізнесменами, а довговічність їх імперії була пов'язана з їх комерційною торгівлею.

Хоча в теорії члени Римського Сенату та їхні сини мали обмеження на участь у торгівлі[2], члени класу вершників займалися різними бізнесами, незважаючи на цінності їх вищого класу, що мали акцент на військових заняттях та дозвіллі. Плебеї і вільновідпущені тримали магазини або намети з продавцем на ринках, а величезна кількість рабів робила більшу частину важкої роботи. Самі раби також були предметом комерційних операцій. Ймовірно, через їх високу частку в суспільстві (порівняно з класичною Грецією) і реальністю втікачів, а також через Підневільні війни і дрібні заворушення, вони мали відбиток на римській торгівлі.

Бухгалтерія римської торгівлі велася за допомогою підрахункових дощок і римських абаків. Абак, який використовував римські цифри, ідеально підходив для підрахунку римської валюти та обліку римських мір.

Торговці, купці і коробейники[ред.ред. код]

Римські 4-колісні вози

Римляни мали два типи підприємців, торговців (лат. negotiatores) і купців (лат. mercatores). Торговці були частково банкірами, тому що вони позичали гроші за відсотки. Вони також купували і продавали товари оптом. У деяких випадках аргентарії (лат. argentarii, майстри срібних справ) розглядаються як підмножина торговців, а в інших — як окрема група. Аргентарії діяли як агенти на державних або приватних аукціонах, зберігали грошові вклади для фізичних осіб, переводили у готівку чеки (лат. prescriptiones) і міняли валюту. Вони зберігали суворі книги, або tabulae, які розглядалися як юридичний доказ в суді. Аргентарії іноді робили таку ж роботу як менсарії (лат. mensarii), які були банкірами, призначеними державою. Купцями, як правило, були плебеї і вільновідпущені. Вони були присутні на всіх ринках просто неба або в критих магазинах, наметах з продавцями або розносили товари по узбіччю. Вони також були присутні біля римських військових таборів під час походів, де вони продавали продукти та одяг солдатам і платили готівкою за будь-яку здобич, отриману від військових дій.

Збереглися деякі відомості про економіку Римської Палестини в єврейських джерелах близько 3 століття нашої ери, з яких відомо, що мандрівні коробейники доставляли прянощі і пахощі сільському населенню.[3] Це дозволяє припустити, що економічні вигоди Імперії досягали принаймні верхніх рівнів селянства.

Комерційна інфраструктура[ред.ред. код]

Основні римські торгові шляхи, внутрішні і зовнішні, в 180 р.н. е.

Форум Куппедініс у стародавньому Римі був ринком, на якому торгували звичайними товарами. Існувало принаймні чотири інших великих ринки, які спеціалізувались конкретних товарах, таких як велика рогата худоба, вино, риба та зелень і овочі, але Римський Форум привертав основну частину торгівлі. Всі нові міста, наприклад Тімгад, були створені відповідно до плану ортогональної сітки, який полегшує транспортування і комерцію. Міста були з'єднані хорошими дорогами. Судноплавні річки широко використовувалось, а також були вириті деякі канали, але оскільки ні перші, ні другі не лишають таких чітких археологічних свідоцтв як дороги, їх важливість часто занижують. Підтримання миру було основним фактором у розширенні торгівлі. Всі населені пункти, особливо маленькі, моли бути розташовані на економічно раціональних позиціях. До і після Римської імперії, для маленьких поселень вибирали оборонні позиції на вершині пагорбів, а піратство робили прибережне поселення особливо небезпечним для всіх, крім найбільших міст.

Скульптура річкового судна, що перевозить бочки, ймовірно з вином

Вже з 1-го століття н. е. провінції Римської імперії торгували величезними обсягами товарів одна з одною за допомогою морських шляхів. Спостерігалась зростаюча тенденція до спеціалізації, особливо в обробній промисловості, сільському господарстві та гірничодобувній промисловості. Деякі провінції спеціалізувались на виробництві визначених видів товарів, таких як зерно в Єгипті і Північній Африці, чи також вино і оливкова олія в Італії, Іспанії і Греції.

Сучасні знання про давньоримську економіки вкрай фрагментарні. Оскільки переважна частина продаваних товарів була сільськогосподарською, вона практично не лишила прямих археологічних свідчень. Лише у виняткових випадках, як наприклад у Береніс в Африці, є свідчення віддаленої торгівлі перцем, мигдалем, фундуком, кедровими шишками, волоськими горіхами, кокосами, абрикосами і персиками поруч з більш очікуваними інжиром, родзинками і фініками. Торгівля вином, оливковою олією та гарумом (ферментований рибний соус) підтверджена вцілілими амфорами. Існує єдине посилання на сирійський експорт айвового варення або мармеладу до Риму.[4][5]

Сухопутні маршрути[ред.ред. код]

Ще до Республіки, Римське Царство регулярно торгувало з використанням річки Тибр. До того, як Пунічні війни повністю змінили характер торгівлі в Середземномор'ї, Римська Республіка мала важливі торговельні відносини з Карфагеном. Крім простої торгівлі, міста-конкуренти мали ряд комерційних і політичних угод. Римська імперія торгувала з Китаєм (через парфян і інших посередників) по Шовковому шляху.

Морські шляхи[ред.ред. код]

Морська археологія і стародавні рукописи з класичної давнини свідчать про величезні римські комерційні флоти. Найсуттєвішими свідченнями цієї торгівлі є інфраструктурні залишки гаваней, молів (хвилерізів), складів і маяків в портах, таких як Чивітавекк'я, Остія, Портус, Лептіс-Магна і Кесарії. У самому Римі, Монте Тестаччо (пагорб, складений з уламків амфор) є даниною масштабам цієї торгівлі. Як і в більшості римських технологій, римські морські торговельні судна не мали значних успіхів у порівнянні з грецькими кораблями попередніх століть, хоча свинцеве захисне покриття корпусу для захисту здається більш поширеним. Римляни використовували вітрильні кораблі з круглим корпусом. Безперервний «поліцейський» захист Середземномор'я протягом кількох століть був одним з головних факторів успіху давньоримської торгівлі, враховуючи, що римські дороги були призначені більше для ніг або копит, ніж для коліс, і не могли забезпечити економічно виправдане транспортування вантажів на далекі відстані. Римські суда були б легкою здобиччю для піратів, якби не флоти лібурнських галер і трієр римського військово-морського флоту.

Невелике каботажне судно

Громіздкі дешеві товари, наприклад зерно та будівельні матеріали, торгувалися тільки морськими шляхами, оскільки вартість морем була у 60 разів менше, ніж землею. Товари повсякденного попиту і сировинні товари, такі як крупи для приготування хліба і сувої папірус сувоїв для написання книг імпортувались з Птолемеївського Єгипту до Італії на постійній основі.

Торгівля через Індійський океан розквітла в I—II ст. н. е. Моряки використовували мусони для перетину океану з портів Береніса, Лейкос Лімен[6] і Міос Гормос на узбережжі Червоного моря Римського Єгипту до портів Музіріса і Нелкінди на Малабарському узбережжі. Основними торговими партнерами в Південній Індії були тамільські династії Пандеїв, Чола і Черас. В Індії знайдено багато римських артефактів, наприклад на археологічному об'єкті Арікамеду в Пудучеррі. Детальні описи портів і пунктів торгівлі навколо Індійського океану можна знайти в грецькій праці «Періпл Еритрейського моря» (див. статтю Індо-римська торгівля).

Стандарти мір і вагів[ред.ред. код]

Стандартна амфора (лат. amphora capitolina, амфора капітолійська) зберігалася в храмі Юпітера на Капітолійському пагорбі в Римі, щоб інші можна було з нею порівняти. Римська система вимірювання побудована на грецькій системи з єгипетськими впливами, і значна її частина була заснована на вазі. Римські одиниці виміру були точні і добре документовані. Відстані були вимірювались і систематично позначались на верстових каменях агентами уряду.

Досить стандартна, стабільна і доступна у великій кількості валюта, принаймні до бл. 200 року нашої ери, багато зробила для полегшення торгівлі. (Єгипет мав свою власну валюту в цей період, а деякі провінційні міста також випускали власні монети.)

Контакти з Індією та Китаєм[ред.ред. код]

Александр Македонський завоював землі аж до Індії, а за легендою римський бог Вакх також туди подорожував, тому вони були відомі римлянам, а от Далекий Схід і Африка на південь від Сахари були для них таємничими землями.

Індія[ред.ред. код]

Золота монета Клавдія (50-51 р.н. е.), розкопана в Південній Індії.

Відомо, що у оточенні Августа був індієць[7], а сам він приймав посольства з Індії[8]; одна делегація зустрічалась з ним в Іспанії в 25 році до н. е., і одна — на Самосі в 20 році до нашої ери.

Торгівля через Індійський океан розквітла в I—II ст. н. е. Основними торговими партнерами в Південній Індії були тамільські династії Пандеїв, Чола і Черас. Детальні описи портів і пунктів торгівлі навколо Індійського океану можна знайти в грецькому «Периплі Еритрейського моря». У латинських текстах термін індієць (Інді) позначав всіх азіатів, індійців і далі.

Основними статтями імпорту з Індії були спеції (такі як перець, кардамон, гвоздика, кориця, сандалове дерево) і дорогоцінні камені (перли, рубіни, діаманти, смарагди і слонова кістка). В обмін римляни торгували сріблом і золотом. Скарби римських монет часів індо-римської торгівлі були знайдені в Південній Індії, а  римські предмети були виявлені на розкопках колишнього морського порту Арікамеду, який був одним з торгових центрів.[9]

Помпоній Мела виступав за існування Північно-Східного проходу через протоку на північ від Каспійського моря (яке в давнину вважалось відкритим до океану на півночі) [10].

Китай[ред.ред. код]

Бронзова монета Констанція II (337–361), знайдена у Каргалику, сучасний Китай
Зелений Римський скляний Кубок виявили у похованні Східної династії Хань (25-220 н. е.), Ґуансі, Китай; перші римські вироби зі скла, виявлені в Китаї, датовані початком 1-го століття до нашої ери, був розкопані у похованні династії Західна Хань в південному портовому місті Гуанчжоу, і швидше за все прибули через Індійський океан і Південнокитайське море.[11]

Є певні археологічні докази того, що римські торговці плавали в Південно-Східну Азію, яка була орієнтовно нанесена на карту Птолемеєм у його «Географії», де він назвав Сіною (Sinae) землю, що межує з Магнус сінус (тобто Сіамською затокою і Південнокитайським морем).[12] Їх портове місто «Каттігара», яке лежало за Золотим Херсонесом (півострів Малакка) і яке нібито відвідав грецький моряк на ім'я Олександр, було цілком можливо, давнім поселення в Ок-Ео, В'єтнам, де були знайдені римські артефакти з періоду Антонінів, такі як медальйони часів правління Антоніна Пія (правив 138—161 р.н. е.) і Марка Аврелія (правив 161—180 р.н. е.).[13]  У китайських «Вейлу» і «Хоу Ханьшу» за 166 р.н. е. ймовірно зафіксована подія, безпосередньо пов'язана з цією торговою діяльністю, оскільки ці тексти стверджують, що посольство з «Тацінь» (що вважається назвою Римської імперії в цілому або Сирії), послане її правителем в «Ан Тун» (китайська: 安敦; тобто або Антоніном Пієм або Марком Аврелієм Антоніном) висадилося в південній провінції Цзяочжі (сучасний Північний В'єтнам) і представило подарунки китайському імператору Лю Чжі.[14] Рейф де Креспіньї та Ворвік Болл стверджують, що це були скоріше всього римські купці, а не офіційні дипломати, надіслані Марком Аврелієм (через відсутність цієї події в римських джерелах).[15][16]

Незважаючи на те, що в китайських джерелах 3-го століття зафіксовано ще два інших римських посольства і ще кілька від пізнішої Візантійської імперії (китайська: 拂菻; Піньїнь: Fú lǐn),[14][16] було знайдено всього шістнадцять римських монет часів від правління Тіберія (правив 14-37 н. е.) до Авреліана (правив 270—275 н. е..) були знайдені в Китаї у місті Сіань, які передують великій кількості Східної Римської (тобто візантійської) монети з 4-го століття і далі.[17] Це також значно менше кількості римських монет, знайдених в Індії, що дозволяє припустити, що саме там римляни купували більшість свого китайського шовку.[17] Крім того, торгівля спеціями залишалась більш важливою для давньоримської економіки, ніж шовк.[18]

Китайський текст 3-го століття «Вейлу» описує товари Римської імперії і шлях до неї.[19]

Комерція і релігія[ред.ред. код]

Богом всіх, хто залучений в комерційну діяльність, був Меркурій. На Меркуралії 14 травня давньоримський торговець проводив відповідні ритуали відданості Меркурію і просив бога відвадити від нього і від його речей вину від всіх обманів ним його клієнтів та постачальників.

Еліта і подвійний менталітет торгівлі[ред.ред. код]

Хоча Лівій посилається на «Lex Claudia» (218 р. до н. е.), що обмежував сенаторів і синів сенаторів у володінні суднами місткістю більш 300 амфор (близько семи тонн), вони все одно безсумнівно брали участь у торгівлі, оскільки Ціцерон згадує цей закон при словесній атаці Верреса, хоча і нічого не робить, щоб звинуватити його.[20]

Сенатори мали дозвіл володіти і користуватися суднами меншими розміру обмеження, і Катон при пораді, де будувати ферми, зокрема, рекомендує будувати поруч доступної річки, дороги або порту для перевезення товарів[21], що перебуває в прямому протиріччі твердженню Лівія про те, що весь прибуток від торгівлі для сенатора є ганебним.[22]

Це не означає, що збагачення не було бажаним. Пліній зазначає, що римський чоловік повинен чесним шляхом здобувати великі статки[23], Полібій порівнює ставлення у Карфагені і Римі до прибутку від торгівлі.[24] Так почалась плутанина щодо ролі давньоримської еліти в торгівлі. Терренс писав, що не вбачалось нічого поганого у великомасштабній торгівлі, було цілком почесним і законним імпортувати великі кількості товарів з усього світу, особливо якщо в результаті успішний торговець купував землі і інвестував в римське сільське господарство; ганебною вважалася дрібна торгівля.[25] Дрібна торгівля названа вульгарною і Тацитом, коли він описує участь Семпронія Гракха в дрібній торгівлі.[26]

Катон сам займався торгівлею, хоча і застерігав проти цього, бо це було ризикованим заняттям[27]. Можливо, саме ризик був частиною міркувань тримати сенаторів недотичними торговельного бізнесу — якщо б вони мали сильну невдачу в торгівлі, вони могли впасти нижче фінансового порога, потрібного для сенатора, в володіння землею порівняно було набагато безпечніше. Плутарх описує участь Катона в торгівлі дуже докладно, зображуючи, як він використовував проксі (громадянина на ім'я Квінтіо), щоб вести свій бізнес через групу з п'ятдесяти інших людей.[28]

Саме обмеження на торгівлю для сенаторів було подано через трибуна плебеїв, класу людей, на яких обмеження не поширювалось; ймовірно ця реформа могла просуватись командою вершників та інших заможних купців у намаганні витіснити сенаторів з торгового бізнесу, який швидко зростав.

Комерційні класи[ред.ред. код]

Більшість населення Римської імперії жили у злиднях, і тому частина населення, зайнятого в комерції, була невисокою у порівнянні з елітою. Промислове виробництво було мінімальним тому, що бідна більшість не могла платити за продукцію; цей факт значно завадив технічному прогресу. Урбанізація в західній частині імперії також була мінімальною через бідність регіону. Основними засобами промислового виробництва були раби, а не технології.[29]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. An, Jiayao. (2002), "When Glass Was Treasured in China, " in Annette L. Juliano and Judith A. Lerner (eds), Silk Road Studies VII: Nomads, Traders, and Holy Men Along China's Silk Road, 79–94, Turnhout: Brepols Publishers, ISBN 2503521789, pp 83-84.
  2. Livy, The History of Rome 21.63 [недоступне посилання з 01.07.2016]
  3. Safrai, Ze'ev (1994). The Economy of Roman Palestine. London: Routledge. с. 78. ISBN 0203204867. 
  4. Grant, Mark (2000). Galen on Food and Diet. London: Routledge. с. 129. ISBN 0415232325. 
  5. Cappers, R. T. J. (2006). Foodprints at Berenike: Archaeobotanical evidence of subsistence and trade in the Eastern desert of Egypt. Monograph 55. Los Angeles: Cotsen Institute of Archaeology UCLA. ISBN 1931745269. 
  6. Young, Gary K. — «Rome's Eastern Trade: International Commerce and Imperial Policy 31 BC — AD 305» — Ed. Routledge, (2003) ISBN 1134547935, 9781134547937 p. 35-48
  7. (Plut. Alex. 69.9)
  8. (Res Gestae, 31)
  9. Haywood, John (2000). Historical atlas of the classical world, 500 BC–AD 600. Barnes & Noble Books. с. 46. ISBN 0-7607-1973-X. «Arikamedu was a trading port in the 1st century AD: many Roman artifacts have been excavated there.» 
  10. Помпоній Мела, книга III, глава 5, скопійовано Плінієм Старшим
  11. An, Jiayao. (2002), "When Glass Was Treasured in China, " in Annette L. Juliano and Judith A. Lerner (eds), Silk Road Studies VII: Nomads, Traders, and Holy Men Along China's Silk Road, 79–94, Turnhout: Brepols Publishers, ISBN 2503521789, p. 83.
  12. Raoul McLaughlin (2010), Rome and the Distant East: Trade Routes to the Ancient Lands of Arabia, India, and China, London & New York: Continuum, ISBN 9781847252357, pp 58-59.
  13. Gary K. Young (2001), Rome's Eastern Trade: International Commerce and Imperial Policy, 31 BC — AD 305, London & New York: Routledge, ISBN 0-415-24219-3, p. 29.
  14. а б Friedrich Hirth (2000). East Asian History Sourcebook: Chinese Accounts of Rome, Byzantium and the Middle East, c. 91 B.C.E. - 1643 C.E.. У Jerome S. Arkenberg. Fordham.edu. Fordham University. Процитовано 2016-09-19.  Проігноровано невідомий параметр |orig-year= (довідка)
  15. de Crespigny, Rafe (2007), A Biographical Dictionary of Later Han to the Three Kingdoms (23-220 AD), Leiden: Koninklijke Brill, ISBN 978-90-04-15605-0, p. 600,
  16. а б Warwick Ball (2016), Rome in the East: Transformation of an Empire, 2nd edition, London & New York: Routledge, ISBN 978-0-415-72078-6, p. 152.
  17. а б Warwick Ball (2016), Rome in the East: Transformation of an Empire, 2nd edition, London & New York: Routledge, ISBN 978-0-415-72078-6, p. 154.
  18. Warwick Ball (2016), Rome in the East: Transformation of an Empire, 2nd edition, London & New York: Routledge, ISBN 978-0-415-72078-6, pp 154, 156.
  19. Weilue: The Peoples of the West. Depts.washington.edu. 2004-05-23. Процитовано 2012-11-07. 
  20. II Verr.V18
  21. Катон De.Agr 1.3
  22. 21.63.3-4
  23. Pliny NH 7.140
  24. 6.56.1-3)
  25. Terrence 151
  26. Tacitus annas 4.13.2
  27. de.Agr. Praefatio
  28. Плутарх, Катон Старший 21.5ff
  29. Haywood, John (2000). Historical atlas of the classical world, 500 BC–AD 600. Barnes & Noble Books. с. 27. ISBN 0-7607-1973-X. «комерційні класи імперії залишались нечисельними та не мали ні багатства, ні статусу земельної аристократії... більшість промислового виробництва було дрібномасштабним на недофінансованим, бо багатії надавали перевагу купівлі землі. Сумнівно, чи існували ринки (з огляду на бідність переважної частини населення імперії) для підтримки більшого промислового виробництва. Можливо це було одним з факторів дивної відсутності технологічної інновації в імперії...Широка доступність дешевої рабської сили могла також заважати інвестиціям у дорогі машини....Але більшість західних земель були дуже бідними і малонаселеними для підтримки цього рівня урбанізації, і міста там лишались переважно адміністративними або військовими центрами.» 

Посилання[ред.ред. код]