Давньоруська народність

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Давньоруська народність — історична концепція радянських істориків, згідно якої за доби Київської Русі протягом IX—X ст. унаслідок зближення і злиття виникла етнічна і мовна єдність східнослов'янських племен[1].

Поява та розвиток концепції[ред. | ред. код]

Ще в дорадянський період під впливом шовіністичних та імперських чинників царизму поширювалась думка про спільність походження росіян, білорусів і українців, утверджувалась царська теорія про єдиний «русский» народ[2][3]. Відтак, об'єднання та асиміляція українців, росіян та білорусів Москвою в Російській імперії, а пізніше в СРСР вважалося прогресивним процесом поновлення «історичної справедливості». Таким чином, від самого початку виникнення ідея давньоруської народності була значною мірою політично вмотивованою — в її утвердженні та поширенні, в тому чи іншому вигляді, були зацікавлені російські шовіністичні, імперські кола Російській імперії та пізніше — СРСР.[4] Історичні науки у західних європейських державах ніколи так особливо не приділяли уваги темі відповідних народностей, які б раніше населяли території цих держав, як радянська історична наука приділяла увагу та розвивала тему давньоруської народності. Концепція давньоруської народності є спробою ідеологічного обґрунтування підкорення Москвою інших східнослов'янських етносів. Посилаючись на колись нібито єдиний давньоруський народ, сучасні прихильники «єдиної та неділимої» і загальноросійськоі ідеї намагаються обґрунтувати необхідність русифікації українців та білорусів та відновлення Російської імперії бодай у межах її слов'янського ядра.[5]

Основні аргументи прихильників[ред. | ред. код]

Не заперечуючи тези, що етнічним субстратом російського населення центральних та північно-східних земель стали, крім слов'янських племен словенів, кривичів, в'ятичів і східних сіверян, частково угро-фінські та балтійські племена — меря, мурома, весь, голядь та ін., офіційна радянська наука висунула в 1950-х pp.[6] концепцію спільного походження трьох східно-слов'янських народів — російського, українського й білоруського, які, мовляв, складали колись «єдину древньоруську (чи „руську“) народність», а формування тих народів з цієї народності почалося щойно після розпаду Київської Русі.[7] Пропаганда радянської концепції «єдиної древньоруської народності» старалася оминати увагою культурні відмінності різних слов'янських племен Русі, на які навіть вказано у тексті «Повісті врем'яних літ».[8][9] Ця концепція була стверджена в офіційній урядово-партійній тезі, що «єдіний рускій нарот», «далекий предок російської, української та білоруської, націй», утворився вже в 10—11 ст., але процес його формування був перерваний пізнішими історичними умовами (зокрема монгольською навалою), в наслідок яких згодом, у 14—15 ст., сформувалися три окремі «братні» народності: великоруська, українська й білоруська. За цією концепцією, російська (великоруська) народність склалася щойно в 14—15 ст. в районі Великого Новгорода і Волго-Оцького межиріччя з центром у Владимирі на Клязьмі і потім у Москві, в період піднесення останньої і поступового об'єднання навколо неї всієї Північної і Північно-Східної Русі, тобто Московщини.

Противники концепції[ред. | ред. код]

Противники теорії «давньоруської народності» вважають, що за історично короткий час (одне — два століття) на величезних просторах не могла сформуватися єдина народність і за такий же приблизно час — розпастися. Територіальна єдність Київської Русі була відносною. В умовах панування натурального господарства вона набула форми конгломерату різних племен і народів разом з балтськими, тюркськими та фінно-угорськими племенами. Її територія була заселена нерівномірно, а окремі частини розділені широкими і непрохідними лісами та болотами. Спільність мови, релігії, культури виявлялася лише на офіційному, над-етнічному рівні. Східнослов'янські діалекти розрізнялися між собою не менше, ніж сучасні українська, російська і білоруська мови. Практично неможливо довести існування давньоруської народності як традиційно визначеної народності з всіма необхідними для неї ознаками спільної території, мови, спільного економічного життя і спільної культури.[10][11]

Прихильники теорії давньоруської народності вважають, що такі ознаки були притаманні для населення Київської Русі.[12]

На думку істориків — противників концепції «давньоруської народності», у Київській Русі існували три окремі східнослов'янські єдності, які в наступних віках дали початок трьом народностям: російській, українській та білоруській[13]. Враховуючи, що східнослов'янські племена проживали певний проміжок часу на території спільної держави — Русі, можна припускати, що між ними відбувався деякий, певний процес зближення та консолідації. Однак, навіть прихильники концепції давньоруської народності погоджуються з думкою, що процеси етнокультурної консолідації в Русі повністю не завершились і через те давньоруська народність була відносно неоднорідною.[14] Вчені Володимир Ричка та Петро Толочко запропонували вживати термін «давньоруська етнокультурна спільність» замість замість терміну «давньоруська народність».[15] Якщо погоджуватись з концепцією давньоруської народності, то треба вважати, що вона була настільки неоднорідною, що, наприклад, тільки її розселення на територіях колишніх спільних держав Литовського князівства та пізніше — Речі Посполитої в однакових історичних умовах спричинило утворення двох окремих народів — українського та білоруського. Концепцію давньоруської народності також використовують російські шовіністичні кола для продукування численних міфів щодо української мови, зокрема, що українська мова виникла внаслідок ополячування російської мови.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Григорій Півторак. Походження українців, Росіян, білорусів та їхніх мов. Давньоруська народність: історична реальність чи ідеологічна вигадка?
  2. Ігор Гирич. Історичні причини наших поразок і перемог. ст. 133
  3. Леонід Залізняк. Давньоруська народність: нова версія старого міфу
  4. Крупник Л. О. Історія України. 3.Проблема походження українців
  5. Первісна історія України. Розділ 12. Проблема давньоруської народності
  6. Наталія Юсова «Давньоруська народність»: неоднозначність термінологічного трактування
  7. Григорій Півторак. Походження українців, Росіян, білорусів та їхніх мов. Давньоруська народність: історична реальність чи ідеологічна вигадка?
  8. Росіян образив український підручник. Але заперечити свою історію вони не зможуть
  9. Повість врем'яних літ. До 6420 [912 року]
  10. Політична історія України. 2.5. Етнічні процеси в Київській Русі. Питання про давньоруську народність
  11. Крупник Л. О. Історія України. 3.Проблема походження українців
  12. П. П. Толочко Древнерусская народность. Воображаемая или реальная(рос.)
  13. Григорій Півторак. Походження українців, Росіян, білорусів та їхніх мов. Давньоруська народність: історична реальність чи ідеологічна вигадка?
  14. П. П. Толочко Древнерусская народность. Воображаемая или реальная
  15. Н. М. Юсова. Давньоруської народності концепція

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]