Давньослов'янський календар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Календар
Данні про календар

Види календарів
Армеліна · Ассирійський · Аттичний · Ацтекський · Бахаї · Бенгальський · Буддійський · Вавилонський · Візантійський · Вірменський · Вікрам Самват · В'єтнамський · Гільбурда · Голоценський · Григоріанський · Грузинський · Давньогрецький · Дарійський · Зороастрійський · Ефіопський · Єврейський · Єгипетський · Індійський · Індуїстські · Іранський · Інки · Ірландський · Кельтський · Китайський · Конта · Комі · Коптський · Перський · Слов'янський · Сварожий · Сака ера · Інки · Перський · Православний · Лютеранський · Місяцелік · Мусульманський · Майя · Малайський · Мезоамериканський · Масонський · Міньго · Непальський · Новоюліанський · Пролептичний юліанський, Пролептичний григоріанський · Римський · Радянський · Румійський · Симетричний · Стабільний · Тамільський · Тайський місячний · Тайський сонячний · Тибетський · Трисезонний · Туркменський · Тувінський · Універсальний · Французький · Ханаанейський · Хараппський · Хакаський · Чучхе · Шведський · Шумерський · Старошведський · Unix · Юліанський · Яванський · Японський

Давньослов'я́нський календа́р — умовна назва комплексу календарних уявлень древніх слов'ян, що існували в язичницькій культурі і вплинули в період християнізації на формування календарних систем слов'янських народів. Ці уявлення стосуються способів підрахунку днів, місяців і років.

Джерело для реконструкції календаря[ред. | ред. код]

Історики використовують для реконструкції давньослов'янського календаря відомості з середньовічних писемних джерел. По-перше, це болгарські та давньоруські літописні тексти, в яких згадуються назви місяців і ведеться облік років і тимчасових періодів, починаючи з дохристиянської історії слов'ян. По-друге, це агіографічна література. Особливу групу складають тексти, що містять календарні розрахунки. До них відносяться великодні таблиці і «Вчення про числа» Кирика Новгородця.

Найважливішим джерелом є так званий народний календар прикмет, зафіксований у фольклорних текстах нового часу. Він зберіг, як вважають, найважливіші елементи річного календарного циклу древніх слов'ян і внутрішні зв'язки між ними. При роботі з цим календарем слід брати до уваги нашарування пізніших християнських уявлень, розбіжність юліанського календаря з астрономічним і зміну календарів: юліанського на григоріанський. Важливе місце займає дослідження народних назв місяців.

Третя група джерел — археологічні знахідки. Існує методика статистичного аналізу календарної символіки на кераміці та прикрасах дописемних археологічних культур. Її суть полягає у виявленні календарних чисел, зображених на прикрасах (наприклад — числа 19,13,12,9,7,4 і 3 — є календарними), підрахунок частоти їх вживання в ареалі культури і зіставлення з подібною статистикою сусідніх по території синхронних культур, а також культур більш раннього і пізнішого періодів. Для слов'ян подібних досліджень не проводилося. Складність викликають і суперечки про те, які саме археологічні культури можна вважати слов'янськими. Іншою проблемою є відсутність на кераміці слов'ян календарної символіки. Найбагатший матеріал для реконструкції календаря древніх слов'ян дає кераміка Черняхівської культури, слов'янська приналежність якої, при цьому, визнається далеко не більшістю археологів. Деякі дослідники намагалися залучити для реконструкції календаря числові значення, відображені в конструкції давньослов'янських капищ (число 8, яке є скоріше географічним, а не календарним).

Четверта група відомостей про календар слов'ян виникає при використанні порівняльного методу. При реконструкції використовуються аналогії з іншими календарними системами, проте надійних даних, через відсутність синхронних письмових джерел і беззаперечних археологічних даних про ранню історію слов'ян, цей метод не дає.

Загальні принципи вираховування часу у Давніх Слов'ян[ред. | ред. код]

Б. А. Рибаков, досліджуючи календарні знаки на Черняхівській посудині з с. Ромашки (IV століття) шляхом зіставлення з народним календарем, дійшов висновку, що слов'яни лічили час днями, об'єднуючи цей рахунок у невеликі періоди (тиждень, два тижні, 40 днів, місяць тощо), враховуючи таким чином порядкове положення дня щодо інших днів і співвідношення усього річного циклу з астрономічними та природними явищами. Такими явищами на думку деяких дослідників були дні сонячного рівнодення і сонцестояння — слов'янські свята Масляна, Купала, Овсень та Коляда.

На Ромашкінському календарі позначений період аграрних робіт з кінця травня по серпень, відзначені свята Купала (ніч з 23 на 24 червня) і Перуна (12 і 20 липня), а також «русалії» і період жнив.

Дні відзначені квадратиками з хрестом всередині — символом світла, тобто рахунок вівся «днями» («инии деньми літо чтяаху»), тоді як в давньоруських джерелах, також вказується на те, що предки слов'ян, до того, як дізнатися про 12-ти місячний сонячний календар, рахували час по місяцю («овіі по місяцю чтяху»), тобто ночами (в англійців 2 тижні називаються — «14 ночей»).

При такому обрахунку часу найпростішим було рахувати дні й роки від якої-небудь події, при цьому утворювалися різноманітні локальні календарні системи і ери, які не є загальнослов'янськими, і які існували нетривалий проміжок часу — до наступної значущої події. До календарної символіки, що має числове вираження, у древніх слов'ян відносяться числа 12,6,4 і 3, пов'язані з сонцем, числа 13,7, 5 і 4, пов'язані з місяцем, а також число 9, що має місячно-сонячне пояснення. У фольклорі зустрічаються такі тимчасові і числові значення як 30 років і 3 роки, «тридев'ять» (12 або 27) і «тридесять» (13 або 30), 40 днів і «сорок сороків» (1600) та ін.

Висновки Рибакова не розділяються окремими дослідниками, наприклад, Л. С. Клейном. Клейн критикує Рибакова за натягнутість і необґрунтованість висновків і за невиправданий пошук «слов'янського календаря» в звичайних орнаментах Черняхівських посудин, якого там бути не може.

Дні тижня[ред. | ред. код]

Назва днів тижня у різних слов'янських народів

Українські Білоруські Російські Старо-
церковно-
слов'янські
Польські Нижньо-
лужиць-
кі
Верхньо-
лужиць-
кі
Че-
ські
Словац-
ькі
Словен-
ські
Сербо-хорват-
ські
Хорват-
ські
Сербські Македон-
ські
Болгар-
ські
понеділок панядзелак понедельник понєдѣ́л҄ьникъ poniedziałek pòniedzôłk pónjeźele pondělí pondelok ponedeljek ponedeljak ponedjeljak понедељак понеделник понеделник
вівторок аўторак вторник въто́рьникъ wtorek wałtora wutora úterý utorok torek utorak utorak уторак вторник вторник
середа серада среда срѣ́да środa srjoda srjeda středa streda sreda sreda srijeda среда среда сряда
четвер чацьвер четверг чєтврь́тъкъ czwartek stwórtk štwórtk čtvrtek Štvrtok Četrtek četvrtak Četvrtak четвртак четврток четвъртък
п’ятниця пятніца пятница пѧ́тъкъ piątek pětk pjatk pátek piatok petek petak Petak петак петок петък
субота субота суббота сѫбо́та; собо́та sobota sobota sobota sobota sobota sobota subota subota субота сабота събота
неділя нядзеля воскресенье нєдѣ́лѧ niedziela njeźela njedźela neděle nedeľa nedelja nedelja nedjelja недеља недела неделя

В «Повісті времених літ» понеділок та вівторок згадуються по одному разі, середа — двічі, четвер — тричі, п'ятниця — 5 разів, субота — 9, а неділя −17 разів.

Назви днів тижня («седмиці») мають порядкове значення: вівторок — другий день, четвер — четвертий, п'ятниця — п'ятий. Назва неділя — вказує на заборону працювати в цей день, на день відпочинку (такі заборони також пов'язані з різними народними святами і різними видами діяльності і мають явне язичницьке походження). Назва понеділка вказує на зв'язок сьомого і першого днів («після неділі»).

Про суботу. У запозиченого римлянами семиденного тижня тільки один день мав особливу назву — «субота» (ін. евр. sabbath — відпочинок, спокій), інші дні називалися порядковими номерами в тижні: перший, другий і т. д.; ср. в російській понеділок, вівторок і т. д., де «неділя» означала спочатку неробочий день (від «не робити»). Римляни назвали дні тижня по семи світилах, які мали імена богів. Назви такі: субота — день Сатурна, далі — день Сонця, Місяця, Марса, Меркурія, Юпітера, Венери.

Слово "субота" запозичене з єврейської мови, прийшло воно, ймовірно, разом з християнізацією Русі. Слово "середа" вказує на серединне положення дня серед п'яти днів (або семи, якщо вважати тиждень не з понеділка, а з неділі). Деякі реконструктори [Хто?] стверджують, що слов'яни користувалися п'ятиденним тижнем, а суботу та неділю вони запозичили під час християнізації. П'ятниця була для слов'ян священним днем. Збереглося святкування дванадцяти «п'ятниць» в році.

Л. В. Черепшин писав:

« Трудно с достоверностью сказать, с какого дня начинался в древней Руси счёт дней недели: с воскресенья ли, заканчиваясь субботой, или же с понедельника по воскресенье. Предполагают, что единой системы и не было, что существовали параллельно оба указанных счёта, причём, в житейском обиходе был в ходу первый, в церковной практике преобладал второй »

Назви місяців[ред. | ред. код]

Саме слово «місяць» вказує на зв'язок такого хронологічного відрізка з місячними циклами і має загальноєвропейське коріння. Отже, тривалість місяця становила від 28 до 31 дня, точніше вказати рахунок днів по місяцях поки не уявляється можливим.

Слов'янські назви місяців збереглися у деяких слов'янських народів: (У мовах виведених курсивом звичайно вживаються назви латинського походження, одним кольором позначені назви з одним і тим же змістом.) У літописах та хроніках в основному записували місяці латинськими назвами оскільки вони були чітко визначенні. А слов'янські не лише не відзнаалися загальністю для всіх слов'ян, слов'янські місяці розрізнялися в самих державах, те що для одного грудень для іншого був студень й тощо.

У литовській мові збереглися балтійські назви місяців, які частково збігаються зі слов'янськими, що дозволяє припустити, що частина цих назв походить ще від часів балто-слов'янської єдності. Литовські назви також наведені в цій таблиці.

Слов'янські назви місяців збереглися у деяких слов'янських народів

Українська мова Російська мова Давньоруська мова Рідновір'я Білоруська мова Польська мова Кашубська мова Полабська мова Нижньолужицька мова Верхньолужицька мова Чеська мова Болгарська мова Словенська мова Прекмурсько-словенська мова Хорватська мова Сербська мова Македонська мова Литовська мова
Січень Январь Просиньць Просинец Студзень Styczeń Stëcznik lede môn Wezymski Wulki rožk Leden Просинец, Колог, Коложег, Голям сечко Prosinec sečén Siječanj Коложэг Коложег sausis
Лютий Февраль Сѣчьнь Лютень Люты Luty Gromicznik Swěckowny rüzac, rüsatz Maly rožk Únor Съчен, Сечко, Малък сечко svečan süšec, sűca Veljača Сэчко Сечко vasaris
Березень Март Соухъıи Березень Сакавік Marzec Strëmiannik zürmôn, sürmôn Pózymski Naletnik Březen Сух sušec mali tráven Ožujak Дэрикожа Цутар kovas
Квітень Апрель Бєрєзозолъ Цветень Красавік Kwiecień Łżëkwiôt choidë môn, chéudemon Nalětny, Jatšownik Jutrownik Duben Брязок mali traven velki tráven Travanj Лажитрава Тревен balandis
Травень Май Травьнь Травень Май, Травень Maj Môj laistë môn, leisten mon Rozhelony Rožownik Květen Тръвен veliki traven risálšček, risáolšček Svibanj Цвэтань Косар gegužė
Червень Июнь Липєнь Кресень Чэрвень Czerwiec Czerwińc pątjustë môn, pancjusté mon Smažki Smažnik Červen Изок, Червеник rožnik ivánšček Lipanj Трэшньар Жетвар birželis
Липень Июль Чьрвєнь Липень Ліпень Lipiec Lëpinc zeminik, semínic Žnjojski Pražnik Červenec Чръвенъ, жетар, жътвар, сърпен mali srpan jakopšček Srpanj Жэтвар Златец liepa
Серпень Август Зарєвъ Зарев Жнівень Sierpień Zélnik haimôn, haymon Jacmjeński Žnjenc Srpen Орач, Зарев veliki srpan méšnjek Kolovoz Гумник Житар rugpjūtis
Вересень Сентябрь Рюєнь Руен Верасень Wrzesień Séwnik prenjă zaimă môn, pregniaseine mon, jisinmôn Požnjenc Požnjenc Září Руен, Руй kimavec mihálšček, miháošček Rujan Гроздобэр Гроздобер rugsėjis
Жовтень Октябрь Листопадъ Листопад Кастрычнік Październik Rujan wainjă môn, weiniamon Winowc, Winski Winowc Říjen Листопад vinotok vsesvéšček Listopad Шумопад Листопад spalis
Листопад Ноябрь Грудєнь/Стоудєнъıи Грудень Лістапад Listopad Smùtan zaimă môn, seynemon Młośny Nazymnik Listopad Груден listopad andrejšček Studeni Студэни Студен lapkritis
Грудень Декабрь Стоудєнъıи Студень Сьнежань Grudzień Gòdnik trubnë môn, trübnemon Zymski Hodownik Prosinec Студен gruden prosinec Prosinac Колэдар Снежник gruodis

В «Остромировому євангеліє» (XI ст.) та інших найдавніших пам'ятках писемності січню відповідала назва просинец (тому що в цей час ставало світліше), лютому — перетин (тому що це був сезон вирубки лісу), березню — сухий (безводний, є версія, що в деяких місцях вже підсихала земля), квітню — березень, березозол (імена, пов'язані з березою, що починає цвісти), маю — травень (від слова «трава»), червню — Ізок (коник)(запозичено з стар.-болг.), липню — червень, серпень (від слова «серп», що вказує на час жнив), серпню — заграв (від «заграва»), вересню — рюен (можливо, від «ревіти», рев тварин), жовтню — листопад, листопаду — грудень  — грудень (від слова «купа» — мерзла колія на дорозі), іноді — холодець. Також слід враховувати, що наведені давньоруські місяці є такими ймовірно лише для певних земель. Ці місяці ймовірно різнилися в Києві у порівнянні з іншими містами, як от сьогодні в південо-західному наріччі свій набір місяців листопад - падолист, тощо.

Таким чином, у слов'ян не існувало єдиних поглядів на порядок і назви місяців і навіть з часом їхні назви доволі кардинально мінялися. В усій масі назв виявляємо праслов'янські назви, що говорить про єдність походження календаря. Етимологія назв також не завжди зрозуміла і дає привід для різного роду спекуляцій на цю тему. Єдине, в чому сходяться більшість реконструкторів, — це зв'язок назв з природними явищами, характерними для річного циклу.

Чеський дослідник Володимир Шаура вважає, що у праслов'ян існували загальні назви для місяців, на підставі чого спробував провести реконструкцію найменувань: так січень у нього prosinьcь, лютий — sěčьnь, березень — berzьnь, квітень — květьnь, травень — travьnь, червень — čьrvьnь, липень — lipьnь, серпень — sьrpьnь, вересень — versьnь, жовтень — rujьnь, листопад — listopadъ, грудень — grudьnь.

Д. І. Прозоровський вважав, що давньоруський дохристиянський календар був місячним і складався з 13 Драконічний місяців (у середньому по 27,216 доби). Тривалість року становила 355 днів. Разом з тим Прозоровський висловив здогад, що початки давньоруських місяців могли не збігатися з першими числами місяців юліанських.

Н. В. Степанов звернув увагу на згадки дат які зустрічаються в давньоруських джерелах, які виражені в «небесних» місяцях. Назви цих місяців збігаються з назвами «книжкових» місяців юліанського календаря. Але числа «небесних» і «книжкових» місяців, на які припадає та чи інша подія, різні. На думку Степанова, «небесні» місяці — відображення найдавнішого руського обчислення часу. В язичницькій Русі, як вважав Степанов існував 12-місячний календар, який періодично, раз на три роки, доповнювався 13-м, емболісмічним місяцем «грудний». Д. О. Святський на основі вивчення давньоруських таблиць 19-річного місячного циклу дійшов висновку, що 13-й місяць вставлявся через нерівні проміжки часу. Вставки проводилися після травня 8-го і 16-го кіл Місяця. Такий порядок вставки семи емболісміческіх місяців в межах 19-річного циклу дозволяв узгодити давньоруський язичницький календар з нововведеним юліанським.

Любор Нідерле вважав, що у слов'ян, в тому числі і у східних, більш менш струнка календарна система була відсутня. Поняття місяця у них не існувало. Були лише сезонні визначення природних явищ.

Сезони[ред. | ред. код]

Назви зими і літа у всіх слов'янських мовах однакові, в той час як назви осені і особливо весни сильно розрізняються. Це можливо свідчить про те що рік спочатку ділився лише на два сезони. За іншими даними у стародавніх слов'ян було три сезони: весна, осінь та зима. Всі разом називалося літо. В залежності від кліматичного поясу, в якому розселилися ті чи інші слов'янські народи, весна починалася в період з 1 березня, по 23 квітня і тривала аж до Купала (23-24 червня). Осінь в цьому плані була не чітко виражена, тому що існувало ще «бабине літо» (тиждень до 1 вересня і тиждень — після). Осінь тривала до кінця жовтня-листопада. Велику частину року займала зима. Серединою зими було 11 лютого, на яке, як вважають, припадало свято Велеса.

Українська Російська Білоруська Польська Полабська Верхньолужицька Чеська Словацька Словенська Хорватська Боснійська Сербська Македонська Болгарська
Весна Весна Вясна Wiosna Proleto Nalěćo Jaro Jar Pomlad Proljeće Proljeće Пролеће Пролет Пролет
Літо Лето Лета Lato Lato, Let Lěćo Léto Leto Poletje Ljeto Ljeto Лето Лето Лято
Осінь Осень Восень Jesień prenja zaima, jisin Nazyma Podzim Jeseň Jesen Jesen Jesen Јесен Есен Есен
Зима Зима Зіма Zima Zaima Zyma Zima Zima Zima Zima Zima Зима Зима Зима

Початок року[ред. | ред. код]

У давніх слов'ян рік починався з березня, а тому січень є одинадцятим за рахунком місяцем. Трохи пізніше Новий рік відзначався у вересні, в Семенів день, після чого січень став п'ятим місяцем року. В основу літочислення на Русі після прийняття в 988 році християнства був покладений юліанський календар, який прийшов до нас через Візантію з римськими найменуваннями місяців і семиденним тижнем. Разом з календарем з тривалістю року в 365, 25 днів увійшла до вживання і візантійська світова ера, в якій створення світу відносилося до 5508 до н. е.[1] До кінця XVII ст. новоліття розпочиналося не з січня, а з березня (як у стародавньому Римі) чи з вересня (як у Візантії). До 1492 року, як вважають дослідники, обидва новоліття існували паралельно, але переважав березневий стиль. З 1492 року починає переважати вересневий стиль, який витісняє березневий. Петро I, своїм указом 1699 грудня в 20 день, призначив початком року вважати 1 січня. Цим указом літочислення слов'ян, цар вказав замінити на літочислення від Різдва Христового. Цей же указ містив вказівку людям вітати один одного з новим роком, а не з новоліттям, як було прийнято раніше [джерело не вказане 2658 днів]. З 20 лютого 1918 року в Росії вводиться нове літочислення. Для того щоб перевести дату зі старого стилю на новий, довелося додати до дати старого стилю 11 днів для XVIII століття, 12 днів для XIX століття і 13 днів для XX століття.

Дослідники схильні починати новий рік у стародавніх слов'ян з 20-х чисел березня. З цих чисел найбільш значимі 21 березня і 25 березня, на які у древніх європейців припадали важливі свята.

За старовинним повір'ям сонце в квітні зустрічається з місяцем, а з першого морозу вони розходяться в далекі сторони: один на схід, інший на захід, і з того часу не зустрічаються один з одним до самої весни (індоєвропейський мотив весілля місяця і сонця). Це повір'я говорить про те, що облік днів древні європейці починали з березня, при цьому місячні й сонячні місяці до кінця зими давали значне розходження, що компенсувалося або за рахунок зайвого місяця, або за рахунок плаваючого по числах нового року.

Значне число дослідників вважає, що новий рік у слов'ян починався в січні, коли святкували Святки — народження нового світла.

Обчислення років. Століття й ера[ред. | ред. код]

Роки рахувалися за «літами» (слово «літо» означає рік) та «Веснами» (слово «ровесники» говорить про подібний рахунок), коли починалося нове «літо». В давньоруських літописах зберігся відлік літ по стосовно князів IX—X ст., коли рахунок ввівся від князювання якого-небудь князя, а потім проводили підсумки загальних літ його правління. Далі рахунок починався заново і об'єднувався в перелік «часів» або «століть» князювань. Найстрашнішими згаданими «часами» є «время Бусово» (імовірно — IV століття) і час князя Кия і його братів (кінець V—VII ст.), Однак перелік з'єднаних один з одним князювань в літописі починається лише з князя Олега (пом. в 912 році).

Тривалість століття у слов'ян оцінюється по-різному: 30,100 і 1000 років. Слово «вік» означає життя людини і традиційно в християнській традиції вважається століттям. Однак, у фольклорних джерелах слово «вековуха» застосовується до жінок 30 років. Крім того, «вічний мир» між язичницькою Руссю і Візантією встановлювався в X столітті на 30 років, і руські князі, знали про цей строк, самі ініціюючи укладання нового «вічного миру», прив'язуючи до року закінчення терміну попереднього договору похід на Візантію. Можливо, що до X ст. "століття" не мали чіткої тривалості, а залежали від терміну князювання. Подібна система літочислення властива скандинавським сагам, які починають покоління переліком правлінь ще до часу життя Христа, і включають іноді число років життя правителя (готський король Германаріх прожив, приміром, 110 років, а Одд Стріла, що правив на Русі, — 300 літ/12!. Така генеалогія сходилася до скандинавських богів.

Слов'яни, можливо, також зводили обчислення часу до часів богів. З перекладної грецької хроніки Іоанна Малали нам відомо про царювання Сварога (Гефеста) і його сина Дажбога (Геліоса). Останній правив, згідно зі вставкою в літописі, 7470 днів, або 20 з половиною років. У «Слові о полку Ігоревім» згадуються «століття Трояна» і «сьомий вік Трояна», що наштовхнуло багатьох істориків на думку про існування особливої ​язичницької ери, в якій рахунок століть починався з часів бога Трояна. Н. М. Карамзін і Б. А. Рибаков вважали, посилаючись на подібну думку давньоруського книжника, що згаданий бог пов'язаний з імператором Траяном, що завоював на початку II століття дунайські землі, з яких слов'яни вели своє походження. Реконструювати Троянову еру намагалися багато авторів. Проблемою при цьому є початкова точка відліку ери (106 рік завоювання дунайських земель або якийсь інший?), Тривалість «століть» і прив'язка «сьомого століття» до якоїсь згаданої в «Слові» події (мова йде в контексті розповіді про події 1060-х рр..). Одне з можливих пояснень: згадка семи століть — це поетичний зв'язок між описуваним «часом намистовим» (360-е — 370-і рр..) І усобицями 1060-х рр.. Більшість інтерпретаторів «Слова» не схильні розуміти словосполучення «сім століть» буквально в хронологічному значенні і пояснюють цифру сім як символ завершення періоду великої язичницької епохи в історії руського слов'янства.

Деякі дослідники «Слова», наприклад А. К. Югов, вважають, що в «Слові» не згадуються ні «Троян», ні його «сьоме століття». На їхню думку, Троян — це помилкове прочитання імені Бонн (лігатура тр по начерк збігалася з буквою б), а ін-рус. на Семом слід перекладати як «на самому», а не як «на сьомому». Таке трактування дозволяє всі складнощі, пов'язані з цим фрагментом «Слова», і робить всі спекуляції на цьому безпідставними.

Календарні погляди неоязичників значно відрізняються від давньоязичницьких. На самому початку появи неоязичництва використовувався народний календар і реконструкції на його основі язичницьких свят, з поправкою на різницю григоріанського і юліанського календарів. Значний пласт дат неоязичницького календаря пов'язаний з «Велесовою книгою» і реконструкціями історії на її основі. Дуже популярні різного роду язичницькі календарі і гороскопи, складені на основі вищезгаданих джерел, стародавніх календарів інших народів і особистих відкриттів їх авторів.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]