Перейти до вмісту

Давньоісландська мова

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Давньоісландська мова
Norrœnt mál, Dǫnsk tunga
Поширена вІсландія
НосіїМертва
Писемністьруни, латиниця
Класифікація
Коди мови
ISO 639-1non
ISO 639-2non
ISO 639-3non
IETFnon-IS Редагувати інформацію у Вікіданих

Давньоісландська, або староісландська мова (англ. Old Icelandic, нім. Altisländische Sprache) — один із західних діалектів давньоскандинавської мови[1], який використовувся у IX — XVI ст. скандинськими поселенцями в Ісландії, переважно вихідцями з Норвегії. До XII ст. використовувала рунічну писемність (молодший футарк), яку потім замінила латинська абетка на базі староанглійського алфафіту. У XIII — XIV ст. цією мовою були складені скандинавські епічні епоси, так звані ісландські саги — важливе джерело з історії доби вікінгів, і зокрема Русі. Згодом на основі староісландської виникла сучасна ісландська мова.

Староісландська мова часто використовується як синонім давньозахідноскандинавської або давньоскандинавської, оскільки значна частина середньовічної літератури Скандинавії збереглася староісландською мовою. Також вона порівняно із іншими діалектами найбільше зберегла архаїчних елементів давньоскандинавської мови.

Історія

[ред. | ред. код]

Давньоісландська мова є похідною від давньоскандинавського діалекту норвежців епохи вікінгів, які колонізували Ісландію з 870 року. Є кілька ірландських запозичень, оскільки багато ірландців були привезені вікінгами до Ісландії як раби.

Після прийняття християнства альтингом у 1000 році латинський алфавіт, ймовірно, був запроваджений невідомим автором так званого Першого граматичного трактату (у Молодшій Едді). Взимку 1117/1118 року вперше було кодифіковано найважливіші частини юридичного дискурсу, що належали до компетенції оратора (Hafliðaskrá). Тексти давньоісландською мовою збереглися з другої половини 12 століття.

Найдавніша давньоісландська мова приблизно до 1200 року практично не відрізняється від найдавнішої давньонорвезької. Навіть пізніше це можливо лише завдяки окремим особливостям, таким як втрата /h/ у початковому звуці перед приголосним у давньонорвезькій мові (наприклад, aisl. hlaupa проти anorw. laupa «бігти»). Оформилася в самостійну мову тільки в ХІІ — XV ст.

Фонетика

[ред. | ред. код]

Голосні. Дифтонги

[ред. | ред. код]

У староісландській мові існували короткі і довгі голосні, а також дифтонги. У стандартизованих текстах після ХІХ ст., а також деяких середньовічних рукописах, довгі голосні позначаються знаком акута (знаком гострого наголосу)[2]. Виняток — літери æ і œ[2], які завжди довгі.

  • Короткі: <a e ę i o u y ǫ ø>
  • Довгі: <á é æ í ó ú ý ǫ́ œ>
  • Дифтонги: <au ei ey>

У «Першому граматичному трактаті» ХІІ ст. наводяться голосні, записані латиною, й пояснення їхньої вимови[2]. Нижче у таблиці подані графеми голосних і дифтонгів староісландської; приблизна вимова цих знаків вказана символами Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА)[2].

ЛітераМФАПрикладПерекладАнгл.Примітки
a[ɑ]landземляland
á[ɑː]látaдозволитиletна 1250 р. злилося із ǫ́ [ɔː]; згодом позначало і [ɑː], і [ɔː][3].
e[e]gekkходивwentу ХІІІ ст. злилося з ę [ɛ][4]
é[eː]létдозволивlet (past)
ę[ɛ]męnnчоловікиmenу інших діалектах давньосканднавської позначався літерою æ, а довгий звук — ǽ[4].
æ[æː]særмореseaтакож позначав довге ę [ɛː][4]
i[i]mikillвеликийgreatдо ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на e[5]; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ɪ][4].
í[iː]lítaглядітиlook
o[o]sofaспатиsleepдо ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на o[5]; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ɔ][4].
ó[oː]flóполетівflew
u[u]unaзадоволенийbe contentу ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ʊ][4].
ú[uː]drúpaпадатиdroop
y[y]kynнарод, рідrace, kinнаприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i [i][3].
ý[yː]kýllсумкаbagнаприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i [iː][3].
ǫ[ɔ]lǫndземліlandsу 2-й пол. ХІІІ ст. злилося з ø2 [œ][6]; у стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö
ǫ́[ɔː]ǫ́ssбогgod
ø1[ø]kømrприходитьcomesу 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в e (kemr)[6].
œ[øː]rœðaнавернутисяconverseу 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в æ[6].
ø2[œ]gøraробитиmakeу стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö[6].
au / ǫu[ɔu]laussзагубитиloose
ei / ęi[ɛi]beinкісткаbone
ey / ęy[ɛy]leysaзагубивloosen

Див. також

[ред. | ред. код]

Вищі категорії:

Давньоскандинавська культура:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Gordon, Taylor 1957, p. 265, § 2, 3.
  2. 1 2 3 4 Gordon, Taylor 1957, p. 266, § 5.
  3. 1 2 3 Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 8.
  4. 1 2 3 4 5 6 Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 6.
  5. 1 2 Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 9.
  6. 1 2 3 4 Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 7.
  7. ↑ Gordon, Taylor 1957, p. 267, § 10.

Бібліографія

[ред. | ред. код]

Підручники

  • Byock, Jesse. Viking Language: Learn Old Norse, Runes, and Icelandic Sagas. Jules William Press, 2013.
  • Gordon, Eric V.; Taylor, A. R. An Introduction to Old Norse. Oxford: Clarendon Press, 1927 (перевидання 1957).

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Давньоісландська_мова&oldid=45207063