Давньоісландська мова
| Давньоісландська мова | |
|---|---|
| Norrœnt mál, Dǫnsk tunga | |
| Поширена в | Ісландія |
| Носії | Мертва |
| Писемність | руни, латиниця |
| Класифікація | |
| Офіційний статус | |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | non |
| ISO 639-2 | non |
| ISO 639-3 | non |
Давньоісландська, або староісландська мова (англ. Old Icelandic) — один із західних діалектів давньоскандинавської мови[1]. Використовувалася у IX — XVI ст. скандинськими поселенцями в Ісландії, переважно вихідцями з Норвегії. Протягом ХІІ — ХV ст. оформилася у самостійну мову. Порівняно із іншими діалектами найбільше зберегла архаїчних елементів давньоскандинавської мови. До XII ст. використовувала рунічну писемність (молодший футарк), яку потім замінила латинська абетка на базі староанглійського алфафіту. У XIII — XIV ст. цією мовою був складений епічний епос скандинавів, так звані ісландські саги — важливе джерело з історії доби вікінгів, і зокрема Русі. На основі староісландської виникла сучасна ісландська мова.
Фонетика[ред. | ред. код]
Голосні. Дифтонги[ред. | ред. код]
У староісландській мові існували короткі і довгі голосні, а також дифтонги. У стандартизованих текстах після ХІХ ст., а також деяких середньовічних рукописах, довгі голосні позначаються знаком акуту (знаком гострого наголосу)[2]. Виняток — літери æ і œ[2], які завжди довгі.
- Короткі: <a e ę i o u y ǫ ø>
- Довгі: <á é æ í ó ú ý ǫ́ œ>
- Дифтонги: <au ei ey>
У «Першому граматичному трактаті» ХІІ ст. наводяться голосні, записані латиною, й пояснення їхньої вимови[2]. Нижче у таблиці подані графеми голосних і дифтонгів староісландської; приблизна вимова цих знаків вказана символами Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА)[2].
| Літера | МФА | Приклад | Переклад | Англ. | Примітки |
|---|---|---|---|---|---|
| a | [ɑ] | land | земля | land | |
| á | [ɑː] | láta | дозволити | let | на 1250 р. злилося із ǫ́ [ɔː]; згодом позначало і [ɑː], і [ɔː][3]. |
| e | [e] | gekk | ходив | went | у ХІІІ ст. злилося з ę [ɛ][4] |
| é | [eː] | lét | дозволив | let (past) | |
| ę | [ɛ] | męnn | чоловіки | men | у інших діалектах давньосканднавської позначався літерою æ, а довгий звук — ǽ[4]. |
| æ | [æː] | sær | море | sea | також позначав довге ę [ɛː][4] |
| i | [i] | mikill | великий | great | до ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на e[5]; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ɪ][4]. |
| í | [iː] | líta | глядіти | look | |
| o | [o] | sofa | спати | sleep | до ХІІ ст. у ненаголошеній позиції інколи замінювалося на o[5]; у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ɔ][4]. |
| ó | [oː] | fló | полетів | flew | |
| u | [u] | una | задоволений | be content | у ХІІІ ст., ймовірно, перейшло в [ʊ][4]. |
| ú | [uː] | drúpa | падати | droop | |
| y | [y] | kyn | народ, рід | race, kin | наприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i [i][3]. |
| ý | [yː] | kýll | сумка | bag | наприкінці ХІІІ ст., ймовірно, почала переходити в i [iː][3]. |
| ǫ | [ɔ] | lǫnd | землі | lands | у 2-й пол. ХІІІ ст. злилося з ø2 [œ][6]; у стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö |
| ǫ́ | [ɔː] | ǫ́ss | бог | god | |
| ø1 | [ø] | kømr | приходить | comes | у 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в e (kemr)[6]. |
| œ | [øː] | rœða | навернутися | converse | у 2-й пол. ХІІІ ст. перейшло в æ[6]. |
| ø2 | [œ] | gøra | робити | make | у стандартизованій версії ХІХ ст. позначається ö[6]. |
| au / ǫu | [ɔu] | lauss | загубити | loose | |
| ei / ęi | [ɛi] | bein | кістка | bone | |
| ey / ęy | [ɛy] | leysa | загубив | loosen |
- Наприкінці ХІІ ст. зникла назалізація голосних й дифтонгів перед і після носовими приголосними[7].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
Бібліографія[ред. | ред. код]
Підручники[ред. | ред. код]
- Byock, Jesse. Viking Language: Learn Old Norse, Runes, and Icelandic Sagas. Jules William Press, 2013.
- Gordon, Eric V.; Taylor, A. R. An Introduction to Old Norse. Oxford: Clarendon Press, 1927 (перевидання 1957).
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Давньоісландська мова
