Давід Рубінгер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Давід Рубінгер
івр. דוִד רוּבִּינגֶר
דוד רובינגר בתכנית "תעודת עיתונאי" ברדיו תל אביב (2014) (cropped).JPG
Давід Рубінгер
Народився 29 червня 1924(1924-06-29)[1]
Відень, Перша Австрійська Республіка[2][1]
Помер 1 березня 2017(2017-03-01)[3][4][…] (92 роки)
Єрусалим, Ізраїль[6][3][4]
·злоякісна пухлина
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Israel.svg Ізраїль
Flag of Austria.svg Австрія
Національність єврей
Діяльність фотограф
Володіє мовами англійська[7]
Учасник Друга світова війна
Magnum opus Paratroopers at the Western Wall[d]
Діти Ami Rubinger[d]
Нагороди Премія Ізраїлю (1997)

Давід Рубінгер (івр. דוד רובינגר‎; 29 червня 1924 – 2 березня 2017)[8][9] — ізраїльський фотограф і фотожурналіст. Його фотографія трьох ізраїльських десантників, зроблена під кінець Шестиденної війни стало знаковою ілюстрацією конфлікту найвідомішою з його фото.[10] Шимон Перес назвав Рубінгера "фотографом нації в процесі її становлення".[11]

Життєпис[ред. | ред. код]

Ізраїльські війська під час Шестиденної війни

Рубінгер був єдиною дитиною в родині, що мешкала у Відні у 1924 році. Коли він навчався у школі, нацистська Німеччина анексувала Австрію, утворивши Аншлюс, і з допомогою молодіжної Алії, він втік в підмандатну Палестину через Італію і оселився в Йорданській долині кібуцу. Його батько втиг втекти до Англії, але його мати стала жертвою Голокосту. Під час Другої Світової війни він служив у складі Єврейської бригади Британської армії в Північній Африці та Європі. Під час подорожі до Парижа, французька подруга подарувала йому фотоапарат, і він виявив, що ця справа йому подобається. Першими його професійними фото вважаються фото  єврейської молоді, що збирається на британський танк, щоб відсвяткувати  План ООН по розділенню Палестини, створення ізраїльської держави.

Після війни, він відвідав свого батька в Англію і дізнався, що у нього були інші родичі в Німеччині. Там він познайомився зі своєю кузиною Енні і її мати, які пережили Голокост. Він запропонував одружитися на ній, щоб забезпечити їй еміграцію до Палестини, але шлюб за розрахунком тривав понад 50 років до самої її смерті.

Після повернення до Ізраїлю. Рубінгер почав бізнес у сфері фотографії в Єрусалимі, але перейшов до фотожурналістики, коли Урі Авнер запропонував йому місце в HaOlam HaZeh у 1951 році, де він пропрацював два роки. Потім він приєднався до колективу Едіот Ахронот, після того до «Джерузалем пост». Прорив у кар'єрі стався у 1954 році, коли йому запропонували знімати сюжет для Time–Life. У підсумку він працював там понад 50 років. На його першій фотографії для міжнародного видання  була зображена черниця, яка вишуковувала зубні протези на нейтральній смузі між Ізраїлем та Йорданією [12].

Завдяки посаді регіонального фотографа для Time–Life, Рубінгер став свідком всіх війн Ізраїлю і мав безпрецедентний доступ до державних лідерів: він був єдиним фотографом, якого пускали у кафе Кнесета.

Десантники біля стіни плачу[ред. | ред. код]

Найвідомішою з фоторобіт Рубінгера вважається знімок ізраїльських десантників біля Стіни плачу, зроблений в ході Шестиденної війни відразу після того, як ізраїльські війська зайняли Старе місто Єрусалиму. Він зупинив трьох солдатів і зробив з ними кілька фотографій, знімаючи їх знизу, з землі (між Стіною плачу і стінами навколишніх будинків в цей час був лише вузький прохід) [13].

Рубінгер передав фотографію в прес-службу уряду Ізраїлю, яка її широко розповсюдила. Надалі, коли знімок без згоди автора почали публікувати різні комерційні видання, Рубінгер спробував звернутися до суду, але згідно з судовим рішенням фотографія була оголошена національним надбанням, на яке не поширювалися авторські права.

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

Давід Рубінгер був нагороджений Премію Ізраїля в галузі комунікацій у 1997 році, це був перший раз коли нагороджували в цій категорії[14].

5 березня 2017 року, щоденна ізраїльська газета Едіот Ахронот, де також працював Давід, опублікувала 21-сторінковий спеціальний додаток з його вибраними фото.

References[ред. | ред. код]

  1. а б https://www.nytimes.com/2017/03/02/world/middleeast/david-rubinger-dead-israeli-photographer.html
  2. Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #135725151 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  3. а б http://www.ots.at/presseaussendung/OTS_20170302_OTS0010/mitteilung-der-familie-david-rubinger-im-93-lebensjahr-verstorben
  4. а б http://culturebox.francetvinfo.fr/arts/photo/deces-du-photographe-israelien-david-rubinger-253169
  5. Time / N. GibbsNew York City: Time Inc., Warner Media Group, 1923. — ISSN 0040-781X
  6. Франс Прес — 1945.
  7. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  8. David Rubinger. Yosefa Drescher Fine Art. Архів оригіналу за 21 July 2014. Процитовано 18 May 2012. 
  9. David Rubinger, 92, Photographer Who Chronicled Israeli History, Dies. The New York Times. Процитовано 7 March 2017. 
  10. Urquhart, Conal (6 May 2007). Six days in June. The Observer. Процитовано 2 December 2008. 
  11. Rabinovich, Abraham (29 November 2007). David Rubinger's third eye. The Jerusalem Post. Процитовано 2 December 2008. 
  12. McGirk, Tim (23 April 2008). Israel: The First 60 Years. Time. Процитовано 2 December 2008. 
  13. Yossi Klein Halevi, "The Photograph: A Search for June 1967", Azure (Summer 2007)
  14. Israel Prize Official Site – Recipients in 1997 (he). Архів оригіналу за 27 December 2008.