Дадіванк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Це стаття про монастир Дадіванк. Стаття про село, в якому розташований монастир  — Дадіванк (село)

Монастир
Дадіванк
вірм. Դադիվանք
Вигляд на монастир
Вигляд на монастир
Країна Азербайджан Азербайджан
Місто с. Дадіванк
Район Кельбаджарський
Конфесія Вірменська апостольська церква
Єпархія Арцаська єпархія 
Перша згадка IX століття
Дата заснування IX століття
Статус діючий
Дадіванк (Азербайджан)
Дадіванк
Дадіванк
Commons-logo.svg Дадіванк у Вікісховищі

Координати: 40°09′41″ пн. ш. 46°17′16″ сх. д. / 40.1613917° пн. ш. 46.2880139° сх. д. / 40.1613917; 46.2880139

Дадіванк (вірм. Դադիվանք), інша назва Хутаванк (вірм. Խութավանք, дослівно «монастир на холмі») — вірменський монастир IXXIII ст., розташований у селі Дадіванк Шаумянівського району Нагірно-Карабаської Республіки (офіційно - Кельбаджарського району Азербайджану) у півкілометрі на північ від річки Трту/Тертер. Архітектурний комплекс розташований на схилі пагорбу, з усіх сторін оточений лісами.

Етимологія[ред.ред. код]

Перша назва пов'язана з ім'ям Св. Даді, який проповідував християнство на заході Вірменії і був учнем Тадея, апостола з сімдесяти учнів Христа. За переказами монастир був побудований над його могилою.

Друга назва походить від вірменського «хут» (пагорб) і «ванк» (монастир): «монастир на пагорбі».

Історія[ред.ред. код]

Перше святилище на могилі загиблого в I столітті н. е. Св. Даді було побудоване в ранньому середньовіччі.

Перші згадки монастиря відносяться до IX століття.

У першій половині XIII століття монастирські споруди, зруйновані вщент сельджуками були відновлені, з'явилися нові споруди. Цей час вважається періодом розквіту монастиря. В 1214 році Арзухатун Арцруні, дружиною Вахтанга Тагаворазна була зведена соборна церква монастиря, першою половиною століття також датований притвор-каплиця єпископа Грігора.

До кінця XVIII століття монастир був великим культурно-релігійним центром, обслуговувало монастир велике мирське селище Хут.

Починаючи з XVIII століття монастир починає втрачати свої землі, населення десятків сусідніх сіл, в тому числі, і тих, що належали монастирю були насильно переселено до Персії. Наприкінці XVIII століття 300 сімей покинули Хут і переселилися в Ериванську губернію.

У XIX столітті монастир остаточно спорожнів. Відвідавши монастир у середині століття архієпископ Саргіс Джалалянц описував руїни, які "служили укриттям для розбійників, які здійснювали набіги на Арцах " (на території монастиря поселилися курди і айруми). Древні святині були перетворені на пасовища «для худоби овець і скоту». Перед льохами та кімнатами розкинулися покинуті великі сади, де ще продовжують рости вже здичавілі плодові дерева. Наприкінці того ж століття журнал «Арарат» писав:

Монастир Тадея своїми спорудами схожий на багатий квартал велелюдного міста, якому подих і життя надає тільки присутність людей.

Після приєднання Східної Вірменії до Росії, в 1830-і роки митрополит Багдасаров Асан-Джалалян почав рух по поверненню монастиря, підтриманий пізніше Католікосом всіх вірмен Нерсесом V і новим настоятелем монастиря ієреєм Аствацатуром. На початку 1910-х років керуючим монастирських володінь був призначений житель Тіфліса, Мікаеловіч Левон Тер-Аветікян, який, зібравши необхідні документи, звернувся до суду. Всупереч позитивній для монастиря Постанові суду, кочівники тривалий час не бажали покидати присвоєнні землі. Проте до 1917 року Тер-Аветікяну вдалося домогтися переходу до монастиря численних пасовищ.

Із встановленням радянської влади всі монастирські володіння було націоналізовано, а Дадіванк був переданий у підпорядкування азербайджанській владі і знову обезлюднів.

Незабаром після переходу контролю над монастирем до Нагірно-Карабаської Республіки у березні 1993 року, тут були розпочаті реставраційні роботи на кошти Вірменської Апостольської Церкви та держави. Роботи тривають і досі.

У 1994 р. Дадіванк був знову освячений і в наш час[Коли?] є діючим монастирем Арцаської єпархії Вірменської Апостольської Церкви.

У липні 2007 року у Дадіванку були проведені розкопки, в результаті яких були виявлені мощі святого Даді.[1]

Фотогалерея[ред.ред. код]


Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Рубен ЗАРГАРЯН: Карабахская реконкиста. «Карабахский курьер», № 3(25)/2008(рос.)