Дана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дана
Діванна, Дівонія, Діва
богиня води
Міфологія слов'янська
Божество в слов'янська міфологія

Дана — богиня води в слов'янській міфології, покровителька річок, струмків і водойм. Також Діванна, Дівонія, Діва.[1]

У фольклорі й обрядовості[ред. | ред. код]

За словами Григорія Ількевича, поміж іншими забобонами на весіллі, яких була велика кількість, серед простолюду на Волині і в деяких околицях Галичини панував наступний: перед вінчанням рідні проводили обох молодят до стодоли чи сараю. Дружби несли шлюбне вбрання пана молодого, а дружки — панни молодої, а один з родичів — дві коновки чистої води. По дорозі співали: «Ой Ладо, Ладо, ой Дана, Дана, ідем до пана, до пана Водана; щоби нас очистил і нас блогославил». Прийшовши до стодоли, дружби й дружки виходили за двері, замикали їх, і залишалися тільки родичі молодих. Молодята роздягалися зовсім догола. Молоду поливали жінки, а молодого — чоловіки, одягали в шлюбний одяг, скакали довкола них і співали: «Ой Ладо, Ладо, ой Дана, Дана, гарний наш панич, гарна і панна». З цим виходили зі стодоли і співали, йдучи до хати: «Виділи-сьмо, бачили-сьмо, сам Зіве, блогослави нам». На Галичині цей звичай зникав і робився тільки потаємно, а на Волині Ількевич сам був його свідком 1820 року, поблизу Бугу. Він гадав, що дослідники старожитностей мають пояснити, що значили божества Ладо, Дана, Водан (Нептун?), Зів[2].

Слова «Ладо, Дана, Дина» чулися в сумовитій пісні, яку співали дівчата, коли ліпили так звані балабухи для ворожіння на день святого Андрія. За словами Ількевича, українські дівчата тримали ті пісні у великому секреті і ніколи б не стали співати в присутності чоловіків[3].

За даними Василя Кравченка, у селі Забріддя Житомирського повіту якщо черви нападали худобину, то до схід сонця прихиляли коров'як, придавлювали вершок каменем і говорили: «Дзіванна панна, тоді я тебе одпущу, як у меї корови випадають черви» [4]. При лікування тяжкохворої людини зверталися: «Дзіванна панна, прошу твеї ласки, або дай тіло, або прийми мощи»[5].

У працях міфологів[ред. | ред. код]

Порівнюючи слов'янську та інші європейські міфології на предмет жіночого божества води, Микола Костомаров дійшов висновку про існування у східних слов'ян подібного божества. Свій висновок він аргументує, наводячи назви річок: Двіна, Дунай, Дон, Дніпро (Данапріс) і приспів в обрядове піснях: дана, дана. Він порівняв дані коріння з західнослов'янськими іменами Девона, Дзеванна і кельтським Дівона, зробивши висновок, що даний корінь і аналогічне божество збереглися й у східних слов'ян, що виразилося у вищенаведених гідронімах та приспіві. А про Дану Костомаров пише: «як вода, початок речей, вічно прекрасна, вічно свіжа, вона була діва і разом дружина, тобто дружина сонця»[6].

Сучасний погляд[ред. | ред. код]

Деякі сучасні вчені критично ставляться до висновків Костомарова. За даними сучасної лінгвістики, гідроніми Дон, Дніпро (сюди ж Дністер, Донець та ін) мають іранське походження — порівняй ос. don, авест. dānu-, санскр. dấnu-[7]. Гідронім Дунай має кельтське походження (Dānuvius), ймовірно, споріднене вищевказаного корені. Гідронім Двіна має інший корінь, ніяк не пов'язаний з вищевказаними, який поки не має загальновизнаної задовільної етимології[8].

Імена Діва, Девона, до яких апелює Костомаров, прагнучи обґрунтувати свої побудови, не є іменами якогось окремого жіночого божества, у дійсності це епітети Мокоші[9].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Плачинда С. П. Словник давньоукраїнської міфології: — К.: Укр. письменник, 1993. — 63 с.
  2. Mirosław. Zabobony istniejące między ludem prostym w Galicji // Rozmaitości: pismo dodatkowe do Gazety Lwowskiej. – Lwów: Drukarnia Józefa Pillera, 1836, № 27. – S. 218.
  3. Mirosław. Zabobony istniejące między ludem prostym w Galicji // Rozmaitości: pismo dodatkowe do Gazety Lwowskiej. – Lwów: Drukarnia Józefa Pillera, 1836, № 27. – S. 217.
  4. Кравченко В.Г. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньших, недалеких від цього села місцевосцях Житомірського повіту на Волині: етнографичні матеріали. – Житомир: Друк. «Робітник», 1920. – С. 27.
  5. Кравченко В.Г. Звичаї в селі Забрідді та по де-якіх іньших, недалеких від цього села місцевосцях Житомірського повіту на Волині: етнографичні матеріали. – Житомир: Друк. «Робітник», 1920. – С. 156.
  6. Костомаров М. І. I. Смысл мифологии славян // Слов'янська міфологія. Вибрані праці з фольклористики й літературознавства / Упоряд., приміт. І. П. Бетко, А. М. Полотай; вступна ст. М. Т. Яценка. К.: Либідь, 1994. С. 201—256.
  7. Топоров В. Н., Трубачев О. Н. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. М.: Изд-во АН СССР, 1962. С. 224.
  8. Фасмер М. Этимологический словарь руссского языка
  9. Зубов Н. И. Научные фантомы славянского Олимпа // Живая старина. М., 1995. № 3 (7). С. 46-48.

Посилання[ред. | ред. код]