Даниловичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Даниловичі
Герб роду
Місце походженняОлесько
ГромадянствоAlex K Halych-Volhynia.svg Галицько-Волинське князівство
Herb Polska (Alex K).svg Королівство Польське (1385—1569)
Herb Lytwa (Alex K).svg Велике князівство Литовське
Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg Річ Посполита
Herb Viyska Zaporozkoho.svg Гетьманщина
Родоначальник«Данило Дажбогович»
Споріднені родиСобеські, Жолкевські
ВолодінняОлесько, Сасів, Чигирин, Львів, Жовква.
РезиденціїОлесько
Громадянська діяльністьКаштеляни, Старости
Військова діяльністьВоєводи

Дани́ловичі — український шляхетський рід, що походить від руського (українського) боярина Данила Дажбоговича Задеревецького (до 1371–1427), котрий в 1371 році отримав грамоту на свої володіння від польської та угорської королеви Єлизавети Боснійської.[1]. З часом рід ополячився.

Історія роду[ред. | ред. код]

На загальнопольській політичній арені Даниловичі з’являються в кінці XVI століття. З часу своєї появи в Галичині вони належали до середньої шляхти. Уже перший відомий нам представник роду – Данило Дажбогович Задеревецький, протопласт роду – ще до 1371 р. володів принаймні одним власним селом – Задеревачем, отримавши в подальшому спочатку від королеви Єлизавети села Лисовичі, Дирин і Григорів, які межували з його маєтностями (1371 р.), а пізніше, у 1394 р., від короля Ягайла отримав села Чагрово (Czachrowo), Загвоздзє (Zahwozdzie) і Джурів (Dziurow) з трьома присілками у Галицькому і Жидачівському повітах з умовою військової служби в два списи і десять стрільців. Протягом декількох наступних поколінь родова маєтність Даниловичів коливалась у межах 5–10 сіл.

Довший час Даниловичам так і не вдавалося перетнути межу між багатою шляхтою і магнатерією. Провінційність роду, неможливість потрапити до кола державців прибуткових староств та королівщин стримували ріст політичної та економічної потуги роду. Львівський хорунжий Станіслав Данилович, власник двох великих маєтностей – Журівської та Олеської, до яких входило декілька десятків сіл, лише наблизився до тієї межі (претензійністю на вищий статус та демонстрацією потуги роду, напевно, мала слугувати розбудова родової усипальниці у Жидачеві). Не відомо, коли б змогли представники цієї знаної руської родини проникнути до лав магнатерії, якби не зміна політичної ситуації у Речі Посполитій в цілому

Справжній прорив до лав політичної еліти Речі Посполитої змогли здійснити лмше сини Станіслава Даниловича – Миколай та Ян (народились відповідно біля 1558 та у 1570 рр.). Відправлені батьком за модою того часу на навчання до університетів Західної Європи (зокрема, у 1581 р. студіювали в Діллінгені (Німеччина)), вони, повернувшись до рідного краю, беруть активну участь у політичних баталіях кінця 80 – початку 90-х рр. XVI ст. Деякий час після прибуття з-за кордону вони навіть перебували при королівському дворі.

Упродовж 90-х років XVI – на початку ХVII cт. Ян та Миколай Даниловичі брали участь у військових походах під керівництвом Яна Замойського та Станіслава Жолкевського, під час яких добре себе зарекомендували. Один з братів став королівським ротмістром.

Представники[ред. | ред. код]


  • Йосиф (Юзеф) — дідич Уханів у 1763 році.[9]

Адам Бонецький стверджував про представників роду Даниловичів гербу Сас у Великому Князівстві Литовському.[10]

Цікавий факт[ред. | ред. код]

Раніше у Львові існувала вулиця Даниловичів (бічна теперішньої вулиці Залізняка[11]).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Рудий В. Осідок Даниловичів та Виговських у с. Руда Жидачівського району Львівської області в світлі археологічних та архівних матеріалів. — Львів, 2008 р.
  2. Malechów 1), wś w pow. lwowskim // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1885. — T. VI : Malczyce — Netreba. (пол.) — S. 7. (пол.)
  3. Sikora А. Sieniawski Gunter, właściwie Gunter, Guncerz z Sieniawy i Wojniłowa h. Leliwa (zm. ok. 1494) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — Е. XXXVII/1, zeszyt 152. — S. 119. (пол.)
  4. Niesiecki К. Korona polska przy złotej wolności Starożytnemi Wszystkich Kathedr, Prowincyi y Rycerstwa Kleynotami Heroicznym Męstwem y odwagą, Naywyższemi Honorami a naypierwey Cnotą, Pobożnością y Swiątobliwością Ozdobiona… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 173. (пол.)
  5. Hubków… — S. 199.
  6. Dunin-Borkowski J. Dunin-Borkowski // Almanach błękitny. Genealogia żyjących rodów polskich. — Lwów, 1909. — S. 758. (пол.)
  7. Dzieduszycki M. Kronika domowa Dzieduszyckich. — Lwów : Drukarnia «Zakładu narodowego im. Ossolińskich», 1865. — dod. — S. 117. (пол.)
  8. Niesiecki К. Korona polska… — Lwów : w drukarni Collegium Lwowskiego Societatis Jesu, 1740. — T. 3. — S. 259. (пол.)
  9. Uchanie // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1892. — T. XII : Szlurpkiszki — Warłynka. (пол.) — S. 737. (пол.)
  10. Boniecki A. Herbarz polski… — 1904. — Cz. 1. — T. 4. — S. 92—93.
  11. Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie z planem miasta // Wydanie drugie. — Lwów-Warszawa: Ksiąźnica Atlas, 1925. — 276 s. — mapa. (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]