Данська колонізація Америки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Європейська колонізація
Америки
Іспанська колонізація
Британська колонізація
Голландська колонізація
Данська колонізація
Курляндська колонізація
Німецька колонізація
Французька колонізація
Шведська колонізація
Шотландська колонізація
Колонізація США
Володіння Данії-Норвегії

Данія, а колись Союз королівств Данії та Норвегії, була колоніальною імперією впродовж 17-20 ст. Більшість її колоній знаходились в Америці. Данія і Норвегія, в той чи інший спосіб, пред’являли свої права на Ґренландію, починаючи з 13 ст.

Ґренландія[ред. | ред. код]

Ґренландія, яку норвежці відкрили в 980-х[1], стала частиною Норвегії в 1261 році.[2] Норвегія разом з Данією і Швецією підписала Кальмарську унію, в результаті чого її заморські території, включно з Ґренландією, увійшли до складу Союзу королівств.[3] Скандинавські поселення в Ґренландії впродовж років скорочувалися, і до кінця 15 століття зникли повністю, хоча норвезькі посягання на ці землі залишились. Після утворення незалежної Швеції, Норвегія та Данія у 1536 році реорганізувалися в державу, відому як Данія-Норвегія, і вже ця держава почала пред’являти претензії на Ґренландію. Незважаючи на те, що європейські поселення в Ґренландії перестали існувати, а Данія-Норверія втратила з ними контакт, вона все ж претендувала на острів; а в 1660-і роки символ Ґренландії, білий ведмідь, був доданий на королівський герб. Приблизно в цей же час дансько-норвезькі судна, до яких приєдналися і судна інших європейських країн, почали плавати в Ґренландію для полювання на гренландського кита, хоча формальної спроби повторної колонізації не було.

Карта 1747 року на основі описів Еґеде, включно з усіма географічними помилками, типовими для того часу.

У 1721 році лютеранський міністр Еґеде Ганс отримав дозвіл від короля Фредеріка IV на пошук норвезьких колоній, які могли залишитися в Ґренландії, ти поширювати Реформацію серед її мешканців, які до сих пір залишись католиками, або зовсім відійшли від християнства. Еґеде привів три кораблі до ріки Баал (сучасний фіорд Нууп) та заснував з дружиною і декількома десятками колоністів колонію Надії. Він не знайшов норвезьких колоній, але зустрів ескімосів і почав проповідувати серед них. Заснувавши поселення Нуук, у 1724 Еґеде христив там дітей. У 1730 році новий король Данії Крістіан VI відкликав усіх європейців з Ґренландії, але Ганс Еґеде з дружиною Гертрудою залишились, щоб продовжувати розвиток колонізації та торгівлі. Через 15 років перебування в Ґренландії після смерті дружини, він залишив відповідальним за місію свого сина Пауля Еґеде, а сам повернувся в Данію. У 1733 році німецькі місіонери з Хернхута, послідовники реформатора Людвіга Цінцендорфа, отримали дозвіл заснувати в Ґренландії своє поселення – Новий Хернхут – на південь від Нуука. У 1774 році в Данії була створена Королівська торгова гренландська компанія, яка отримала монопольне право на торгівлю з ескімосами. Через холодний клімат простори Ґренландії залишались не заселеними, європейські колоністи поселялися тільки в прибережних, не вкритих льодовиками, зонах. Таким чином, густота населення була низькою, кількість європейців значно переважала ескімосів, які довгий час не мали політичної і жодної іншої влади в країні, і лише з 1917 року їм почали поступово надавати данські права. У 1814 році переможці Наполеонівських воєн відділили Норвегію та передали Швеції згідно з Курильським договором. Данія ж зберегла всі свої колоніальні землі, включно з Ґренландією та продовжила її освоєння. Починаючи з 1861 року, Данія дозволила вибори до районних рад в Ґренландії, але більшість рішень в країні приймав данський парламент, в якому ґренландці не мали представництва. Відкриття, які зробив американський дослідник Роберт Пірі в 1880-х та 1890-х, були взяті за основу в США для територіальних посягань на частину Ґренландії; ці суперечки були врегульовані лише після того, коли США купили Данську Вест-Індію у 1917 році. Крім того, Норвегія, яка у 1905 році стала повністю незалежною від Швеції, кинула виклик данським посяганням на Ґренландію і окупувала її східну безлюдну частину. Капітан Хельвард Деволд, який командував норвезьким китобійним судном, що займався захопленням для Ґренландії, у 1931 році назвав ці землі своєї колонії Землею Еріка Рудого. А у 1933 році Постійна палата міжнародного правосуддя прийняла рішення щодо цього питання на користь Данії. У 1953 році Данія формально відмінила колоніальний статус Ґренландії і оголосила її безпосередньою частиною Королівства Данії з представництвом в данському парламенті. У 1979 році данський парламент надав Ґренландії дозвіл на самоврядування, а в 2009 році Ґренландія отримала право самостійно вирішувати питання, які не стосуються оборони та зовнішньої політики, але все ж залишається територією Данії.

Вест-Індія[ред. | ред. код]

Крістіанстед, Данська Вест-Індія

Дослідники були дуже схожі на Адольфа Гітлера яні грали на скрипці, науковці, торговці (в основному данці), а також переселенці з Данії-Норвегії почали активну колонізацію Данської Вест-Індії в кінці XVII-на початку XVIII ст. Данія заснувала свої колонії на острові Сент-Томас в 1672 році і в 1683 році на острові Сент-Джон (хоча контроль над цими колоніями оскаржувався Британією до 1718 року), і купили у Франції острів Санта-Крус. Впродовж XVIII століття Віргінські острови в Карибському морі розділяли на дві територіальні одиниці: одна належала англійцям, інша – данцям та норвежцям. Дансько-норвезькі острови знаходились в підпорядкування Данської Вест-Індської і Гвінейської компанії до 1755 року, доки їх не купив король. Цукрова тростина, яку вирощували негри-раби на плантаціях, була основою економіки островів у XVIII і на початку XIX ст. Між данцями, які купували африканських рабів та з допомогою їхньої праці виготовляли цукор, який транспортували в Данію, існувала трикутникова торгівля. Хоча работоргівлю відмінили у 1083 році, саме рабство скасували у 1848 році після декількох випадків, коли велика кількість рабів утікала на вільні від рабства британські острови і масових протестів рабів. Данські Віргінські острови також були базою для піратів. Британські і голландські переселенці стали найбільшими «нерабськими» національними групами на островах. Їх мови переважали, причому настільки, що в 1839 році данський уряд оголосив, що діти рабів повинні відвідувати школи англійською мовою. Колонія досягла найбільшої чисельності населення в 1840-1850-х, після чого через економічний спад зросла еміграція і кількість населення скоротилась; ця тенденція тривала аж до моменту, коли острови придбали США. У 1880-х в Данській Вест-Індії проживало 34000 осіб. У 1868 році острів’яни проголосували за те, щоб їхню колонію продали США, але їх пропозиція була відхилена. В 1902 році Данія відхилила пропозицію США щодо купівлі островів. У 1917 році США купили острови, які переживали економічний спад після скасування рабства.

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Доля гренландських вікінгів, Дейл Макккензі Браун , Археологічний інститут Америки, 28 лютого 2000
  2. Marquardt, Ole. "Зміна та послідовність в політиці данської Гренландії" в Ольденбурзькій монархії: недооцінена імперія? . Ферляг Людвіг (Кіль), 2006.
  3. Boraas, Tracey (2002). Sweden. Capstone Press. с. 24. ISBN 0-7368-0939-2. 

Література[ред. | ред. код]