Данько Микола Михайлович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Данько Микола Михайлович
DanikoMikola.jpg
Народився 24 травня 1926(1926-05-24)
Славгород, Краснопільський район, Сумська область
Помер 14 лютого 1993(1993-02-14) (66 років)
Суми
Діяльність журналіст, поет, літературознавець, перекладач
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Учасник Німецько-радянська війна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня

Микола Михайлович Данько (* 24 травня 1926, с. Славгород, Краснопільський район, Сумська область — † 14 лютого 1993, Суми)  — український поет, письменник, журналіст, бібліофіл. Перекладач удмуртської літератури. Один із лідерів українського руху опору в Сумах 1970-1980-тих років.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині коваля, яка потерпіла внаслідок геноциду українського народу 1932-33 років. Пережив глибокий стрес від убивств голодом малолітніх односельчан.

1944 — мобілізований до Червоної Армії. Закінчивши Харківську радіошколу, його погнали до Австрії, Угорщини. Мав бойові нагороди. Після звільнення вирішив стати на шлях, до якого прагнув ще з дитинства – приступив до літературної праці. Неабияк посприяло цьому те, що на чотири роки затримався в армії (служив в авіаційних полках на Камчатці, в Конотопі, на острові Сахалін). Закінчив Харківську радіошколу, у батальйоні зв'язку пройшов Угорщину, Австрію, Чехословаччину. На відміну від післявоєнних кріпаків селян-колгоспників мав на руках документи, які дозволяли вільно обирати місце проживання.

1950  — працює на Глинно-Наварійському заводоуправлінні міста Пустомити Львівської області.

1951 — вступив до Львівського державного університету ім. І.Франка на факультет журналістики, який закінчив 1956. Вже улітку стає репортером газети «Ленінська молодь» (Львів). Але 1958 добивається переведення у Сумську область, де стає заввідділом обласної газети «Ленінська правда» (Суми).

Творча діяльність і репресії[ред. | ред. код]

Автограф М.Данька у збірці «Червоне Соло»

Творчість Миколи Данька багатогранна за тематичним та ідейним спрямуванням. Умовно можна виділити цикл:"Україна,її доля та майбутнє". Саме ця тема розроблена митцем найглибше і найорганічніше, життя рідного народу - як на долоні.

М.Данько

1965 — у видавництві «Молодь» виходить перша збірка віршів «Зоряне вікно», а 1967  — фатальна збірка «Червоне соло», яка стала об'єктом огульної критики комуністів.

1969, 30 квітня  — під тиском обласної влади, звільнений «за власним бажанням» із редакції «Ленінської правди». Починається період безробіття та загрози арешту «за дармоїдство». В наступні 20 років змінив десятки професій: посаду старшого літпрацівника редакції журналу «Початкова школа» (Київ), 1970  — на короткий час поновлюється у «Ленінській правді», 1973  — прийнятий на посаду завідувача літературної частини Сумського музично-драматичного театру ім. М.Щепкіна, 1974 16-го березня звільнений, 15 липня зарахований до цеху безалкогольних напоїв Сумського пивооб'єднання, 1975  — режисер в обласному клюбі кінолюбителів, 1979  — методист в обласному клюбі кинолюбителів, 1983  — контролер відділу охорони при Сумському МВС, дуже скоро звільнений і, фактично, безробітній.

Переклади з удмуртської літератури[ред. | ред. код]

У період з 7 січня 1970 по 16 січня 1972, працюючи на посаді старшого літературного працівника редакції газети «Ленінська правда», вдається до перекладацької роботи. Але оприлюднює лише кілька творів з удмуртської літератури — три вірші[1][2] поета Флора Васильєва, особистого друга Данька — два у газеті «Ленінська правда» і один в молодіжній газеті «Черовний промінь».[3]

Друга спроба популяризувати удмуртську літературу припадає вже на початок 1980-их років. Знову в сумській молодіжній газеті «Червоний промінь» Данько розміщує підбірку перекладів з удмуртської[4]. Вочевидь тим самим вшановуючи пам'ять поета Васильєва, який загинув у загадковій автокатастрофі.

У ДАСО збереглося також листування двох поетів, в якому йдеться і про техніку українсько-удмуртських перекладів.

Член дисидентського руху в Сумах[ред. | ред. код]

Попри життєві труднощі (поета, до всього, покинула дружина), у 1970-их роках Данько став осердям дисидентського середовища міста Суми, приймав патріотичну інтелігенцію у себе в квартирі (Анатолій та Василь Коломацький[5], Віктор Казбан), став потужним каталізатором національного руху в краї. Василь Коломацький  — тепер відомий діяч української діаспори в Канаді  — так згадує період спілкування з поетом:

Нині, з віддалі 2006 року, намагаючись проаналізувати феномен осередку Миколи Данька, я б позначив його терміном „Неокупована територія”. Тобто територія, де не визнавали етику і практику комунізму, не визнавали навколишню пропаганду і міщанський стиль життя і жили за канонами світовими, вірячи в українську культуру, в рідне слово, в етику національно-свідомої інтелігенції. Тут була презентована інша система, інша цивілізація, яка зазнавала тиску від навколишнього світу, але трималася само і гордо.

Новий час[ред. | ред. код]

1988 — у журналі «Кафедра» № 2 вперше після замовчування опубліковано його вірші, 1989 2-го січня  — поновлений на роботі у сумській газеті «Ленінська правда». Але на цей час Данько вже є хворою людиною, що втратила стимул для творчого існування.

1991 у видавництві «Радянський письменник» виходить третя прижиттєва збірка творів «Й сонця прихилив би». До неї увійшли твори, які були заборонені до друку в минулі роки. Водночас, він виступив з останньою публіцистичною відозвою, надрукованою у газеті «Червоний промінь» на честь прийняття Декларації про суверенітет України:

Суверенітет на словах поступово обросте пір'ям... Українська мова, насупір усім її ненависникам, здобуватиме перемогу за перемогою... Цілком свідомий того, що названа Декларація, яка не набрала чинності закону – тільки задрипана шапка, а не сама голова. Але ж дасть Бог, якось намацаємо свою голову й зодягнемо ту благеньку покривку та ще й перетворимо на Шапку Мономаха! Вірю! Станеться! Давайте тільки не докотимося до міжпартійної жабомишодралівки... Ось розкуємося. Будемо робити крок за кроком... Я, наприклад, у своїй зухвалій поетичній уяві давно завважив райдугу над вільною Україною. Серце бачить раніше ока. Але ж воно й підказує: поспішаймо повільно!

1993, 14 лютого  — помер від хронічних хвороб.

Музей[ред. | ред. код]

При Славгородському шкільному музеї історії села за ініціативи Віктора Казбана та директора Сумського музею «Освіти та науки» Анатолія Близнюка створена експозиція-музей присвячена Миколі Даньку, куди увійшли особисті речі поета.

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

В Сумах існує вулиця Миколи Данька.

Джерела[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Васильєв Ф. Хвилина;Туди, де пісня: Вірші; Пер. з удм. Данька М.//Ленінська правда. — 1970. — 3 листопада.
  2. Васильєв Ф. Як удмурта стогін-плач: Вірші; Переклад з удмуртської Данька М. // Ленінська правда. — 1970. — 14 листопада.
  3. Васильєв Ф. Під зорею: Вірш; Переклад з удмуртської Данька М. // Червоний промінь. — 1970. — 14 листопада.
  4. Васильєв Ф. Братерство; Підстрижених дерев я не люблю; Хвилина; Поєдинок; Манекени; Людина: Вірші; Переклад з удмуртської Данька М. // Червоний промінь. — 1982. — 9 грудня.
  5. http://history.sumynews.com/xx/1986-1990/item/221-vasyl-kolomatskyi-30-hodyn Василь Коломацький: 30 годин на неокупованій території