Даніель Салльнав
(Перенаправлено з Даніель Сальнав)
| Даніель Салльнав | ||||
|---|---|---|---|---|
| Danièle Sallenave | ||||
 | ||||
| Народилася |
28 жовтня 1940 (83 роки) Анже, Франція | |||
| Громадянство |
 Франція | |||
| Національність | француженка | |||
| Діяльність | прозаїк, журналістка, перекладачка | |||
| Alma mater | Вища школа для дівчат | |||
| Заклад | Університет Париж X Нантер | |||
| Мова творів | французька | |||
| Жанр | роман | |||
| Magnum opus | Q3234821? | |||
| Членство | Французька академія і Haut comité des commémorations nationalesd | |||
| Конфесія | атеїзм[1] | |||
| Нагороди | премія Ренодо (1980) | |||
|
| ||||
 Даніель Салльнав у Вікісховищі | ||||
Даніель Салльнав (фр. Danièle Sallenave, 28 жовтня 1940, Анже, Франція) — французька письменниця, перекладачка та журналістка. У 1980 році письменниця отримала премію Ренодо за роман "Les Portes de Gubbio".
Біографія[ред. | ред. код]
Даніель Салльнав народилась 28 жовтня 1940 року в Анже (Франція). У квітні 2011 року вона стала членом Французької академії. [2][3]
Нагороди та премії[ред. | ред. код]
- 1980 р. – премія Ренодо за роман "Les Portes de Gubbio"
- 2005 р. – Grand prix de littérature de l'Académie française
- 2005 р. – Grand prix Jean-Giono за твір "La Fraga"
- 2006 р. – Prix Marguerite-Duras за твір "Quand-même"
- 2008 р. – Prix Jean-Monnet de littérature européenne du département de Charente за твір "Castor de guerre"
Творчість[ред. | ред. код]
- Adieu (1988)
- Conversations conjugales (1987)
- La vie fantôme (1986)
- Un printemps froid (1983)
- Paysages de ruines avec personnages, Flammarion, 1975
- Le voyage d'Amsterdam ou les règles de la conversation, Flammarion, 1977
- Un printemps froid, Seuil, 1985
- Rome, Autrement, 1986
- La vie fantôme, Seuil, 1988
- Le don des morts, Gallimard, 1991
- Le théâtre des idées, Gallimard, 1991
- Passages de l'Est, Gallimard, 1991
- Villes et villes, Des femmes, 1991
- Le principe de ruine, Gallimard, 1991
- Lettres mortes, Michalon, 1995
- Les Portes de Gubbio, Hachette, 1980/Gallimard, 1995
- Les trois minutes du diable, Gallimard, 1994/1996
- Viol, Gallimard, 1997
- L'Amazone du grand Dieu, Bayard, 1997 À quoi sert la littérature?, Textuel, 1997
- Carnets de route en Palestine occupée : Gaza-Cisjordanie, novembre 1997, Stock, 1998
- D'amour, Gallimard, 2002
- Nos amours de la France - République, identités, régions, en collaboration avec Périco Légasse, Textuel, 2002
- dieu.com, Gallimard, 2003
- La Fraga, Gallimard, 2004
- Quand même, Gallimard, 2006
- Castor de guerre, Gallimard, 2008
- « Nous, on n'aime pas lire », Gallimard, 2009
- La vie éclaircie : Réponses à Madeleine Gobeil, Gallimard, 2010
- Sibir. Moscou-Vladivostok, Mai-Juin 2010, Gallimard, 2012
- Dictionnaire amoureux de la Loire, dessins d'Alain Bouldouyre, Plon, 2014
- participation à l'ouvrage collectif Qu'est-ce que la gauche ?, Fayard, 2017.
- L'églantine et le muguet, Gallimard, 2018
- Jojo, le Gilet jaune, Gallimard, 2019
Література[ред. | ред. код]
- Jacques Le Martinel (dir), Danièle Sallenave: Visages d'une œuvre, Presses de l'Université d'Angers, 2000.
- Bruno Thibault, Danièle Sallenave et le don des morts, Amsterdam/New York, Editions Rodopi, 2004.
- Bruno Thibault, Danièle Sallenave, revue Europe, janvier 2014 (sous presse)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Archived copy. Архів оригіналу за 26 березня 2012. Процитовано 18 вересня 2019.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Danièle Sallenave: septième immortelle. Liberation.fr. Архів оригіналу за 1 жовтня 2012. Процитовано 18 вересня 2019.
Посилання[ред. | ред. код]
- Le Nouveau Magazine Littéraire. Magazine-litteraire.com. Архів оригіналу за 1 жовтня 2011. Процитовано 18 вересня 2019.
- Abonnement Le Monde. Le Monde.fr. Процитовано 18 вересня 2019.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Даніель Салльнав |
