Даугавгріва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Даугавгріва
Даугавгріва
Загальна інформація
57°02′45″ пн. ш. 24°02′21″ сх. д. / 57.04583333336077544° пн. ш. 24.03916666669477920° сх. д. / 57.04583333336077544; 24.03916666669477920Координати: 57°02′45″ пн. ш. 24°02′21″ сх. д. / 57.04583333336077544° пн. ш. 24.03916666669477920° сх. д. / 57.04583333336077544; 24.03916666669477920
Країна Flag of Latvia.svg Латвія
Район Рига
Адмінодиниця Kurzeme District[d]
Водойма Ризька затока, Даугава, Булльупе
Площа 10,147 км²
Населення 9 108 (2018)
Поштовий індекс LV-1016
Головні вулиці вулиця Парадес
Парки Природний парк «Пієюра»
Транспорт
Автобус

3, 30, 36, 56;

маршрутне таксі 246, 246а
Зовнішні посилання:
У проекті OpenStreetMap
Daugavgriva karte.png
Карта
Даугавгріва. Карта розташування: Латвія
Даугавгріва
Даугавгріва
Даугавгріва (Латвія)
Даугавгріва у Вікісховищі?

Даугавгрі́ва (латис. Daugavgrīva — «гирло Даугави», ест. Väina-Jõesuu) — мікрорайон на лівому березі Даугави у складі Курземського району Риги; до нього також входить частина міста під назвою Меммесплява (латис. Memmes pļava — «луг Меммес»). Даугавгріва розташована у північно-західній частині Риги на острові Буллю[lv]. Межує з мікрорайонами Ритабуллі, Болдерая, Вецмілгравіс і Мангальсала[lv], хоча справжнє сухопутне сполучення має лише з районом Рітабуллі і Болдераєю (через міст). Межами району є Ризька затока, Даугава, канал Лочу, Булльупе, уявна пряма, паралельна вулиці Роню (латис. Roņu iela), вулиця Дзінтара (латис. Dzintara iela) та стежка, що веде до Ризької затоки. У Даугавгріві також знаходиться природний парк «Пієюра[lv]» та водоочисна станція.

Загальна площа мікрорайону становить 10,147 км², що є вдвічі більшим за середній показник площі мікрорайонів міста. Довжина меж мікрорайону за периметром складає 14 831 м. Центральною вулицею Даугавгріви є вулиця Парадес (латис. Parādes iela). До складу району також входить Острівець кохання[lv] (латис. Mīlestības saliņa) та національний природний парк «Даугавгріва», створений 20 травня 1988 року.[1]

У Даугавгріві також знаходиться однойменна фортеця.

Історичні назви[ред. | ред. код]

Офіційна назва Даугавгріви у 12051893 роках — Дюнамю́нде (нім. Dünamünde; лат. Dunemunda[2]); у 18931917 роках, за російської доби, — У́сть-Дві́нськ (рос. Усть-Двинск). Також існувала назва Динему́нт (пол. Dynemunt).

Історія[ред. | ред. код]

Землі Дюнамюндського монастиря (з ХІІІ ст.)[ред. | ред. код]

У ХІІ столітті на території Даугавгріви проживали ліви.

Даугавгріва (нім. Dünamünde) вперше згадується в історичних джерелах у 1205 році, коли Альберт фон Буксгевден заснував цистерціанський монастир на правому березі старого гирла Даугави (на березі сучасної річки Вецдаугави) на дюні — горі Святого Миколая (лат. Mons S. Nicolai). Першим абатом монастиря був Теодоріх, який пізніше став естонським єпископом; другим абатом у 1210 році став Бернхард фон Ліппе[en].

У 1228 році курші та земгали захопили монастир і зруйнували його, проте він був швидко відновлений. У 1263 році дерев'яна церква монастиря сильно постраждала від пожежі. З 1305 року, коли Лівонський орден купив відбудований монастир, тут постав центр комтурства — Даугавгрівський замок[lv]. Ченці монастиря переїхали до Падізе, де заснували новий монастир.

Укріплення біля морських воріт Риги мали велике стратегічне значення — вони загалом і були споруджені для здійснення політичного і економічного контролю над Ригою, що була ганзейським містом, — тому й стали об'єктом суперечок ризького єпископа та ордену.

В 1329 році рижани захопили замок, але у 1435 були змушені віддати його. Щоб перервати торгівлю Риги, у 1481 році лицарі припинили хід суден по Даугаві, простягнувши залізного ланцюга від Даугавгріви до іншого берега річки. У відповідь на це рижани знову вторглися у замок та зруйнували його. Через 8 років лицарі повернулися і відбудували його.

Наприкінці XV століття до Даугавгріви приєднали володіння ландмаршала Лівонського ордену. Поселення сильно постраждало під час війни ордену з Ригою у 1480 році, в результаті якої було фактично зруйнованим. В 1491 році, коли Вальтер фон Плеттенберг переміг рижан, то наказав їм відбудувати поселення.

Раніше і монастир, і замок знаходилися на лівому березі Даугави, але у 1567 році Даугава прорвала берегові дюни і утворила новий витік у море, що знаходився приблизно у 5 км далі на захід; тоді ж поляки збудували невелике укріплення на тому місці, де зараз знаходиться Даугавгріва.

До 1681 року для проїзду по воді Рига використовувала старе русло Даугави, хоча воно поступово засмічувалося і в наш час ним вже не можна вийти в море. Сучасний Даугавгрівський мікрорайон знаходиться на березі нового русла. у той час як фортеця і монастир розташовані на території мікрорайону Вецдаугава.

Даугавгрівський замок у 1601 році

Під час Лівонської війни безпосередні бойові дії не дісталися Даугавгріви. У 1561 році Даугавгріва належала Великому князівству Литовському. З 1562 року вона належала Речі Посполитій, а у 16001605 та з 1621 рр. вона перебувала під владою Швеції.

Фортеця і аванпост Риги (з XVII ст.)[ред. | ред. код]

На своєму сучасному місці Даугавгріва почала утворюватися на початку XVII століття. Під час польсько-шведської війни шведська армія 1 серпня 1608 року на чолі з графом Йоахімом Фрідріхом фон Мансфельдом захопила польське укріплення і зруйнувала його разом із замком. В тому ж році шведи збудували нові фортифікаційні споруди у новому гирлі Даугави (Ноймюндський бастіон; латис. Neimindes skanste, нім. Neumünde), де розмістився гарнізон із 250 солдат. За часів Шведської Лівонії у 1641 році генералом Ротенбургом було побудовано велику фортецю в голландському стилі із п'ятьма бастіонами та двома воротами. Для спорудження замку у фортеці було використано каміння з попередніх споруджень.

У 1670 році інженер Ерік Дальберг[lv] розширив п'ять попередніх бастіонів і добудував шостий бастіон, нові каземати, порохові погреби, а також насипав вали та поглибив рови. У 1680—1683 рр. у Даугавгрівській фортеці пастором гарнізону служив Ернст Глюк[lv].

Шведська армія бомбардує Даугавгрівську фортецю в грудні 1701 року

У 1695 році комендантом фортеці був капітан Генріх Рюдінгер, прадід майбутнього патріарха Олексія ІІ,[3][4] висвячений в лицарі шведським королем Карлом ХІ.[5] Пізніше комендантом фортеці став Йоахім Кронман[en], який помер 5 березня 1703 року.[6]

Після Великої Північної війни (17001721) росіяни, захопивши у 1710 поселення разом з Даугавгрівською фортецею, перебудували її. У 1742 році тут були ув'язнена російська регентка Анна Леопольдівна разом зі своїм чоловіком Антоном Ульріхом та сином Іваном VI.

Біля фортеці згодом розвинулося житлове поселення. У XVII cтолітті в Даугавгріві почала працювати латиська школа. У 1773—1776 рр. у фортеці за проектом Олександра Віста лютеранську церкву гарнізону було перебудовано в православну церкву, яка отримала назву Свято-Преображенської. Наприкінці XVIII століття Даугавгріва стала зимовим портом Риги (щороку у ньому зимувало приблизно 1000 кораблів).

ХІХ століття[ред. | ред. код]

У 1812 році під час Французько-російської війни Даугавгріву оточили наполеонівські війська на чолі з герцогом Жаком Макдональдом, але ця облога не принесла успіху. Загалом у ХІХ столітті Даугавгрівська фортеця вважалась однією із найсильніших морських фортець Європи.[7]

Після спорудження залізничної лінії Рига—Болдерая у1872 році, яку офіційно відкрили через рік, Даугавгріва перетворилась на аванпорт міста. В районі Даугавгріви також були збудовані Даугавгрівська залізнична станція[et] та залізнична станція Скансте[et].[8]

У 1852 році з Риги до лоцманської станції в Даугавгріві було проведено телеграфну лінію. У 1863 році було збудовано Даугавгрівський маяк[lv], висота якого складала 31,4 м; під час Першої світової війни  він був зруйнований, але у 1921 році його відновили і на цей раз його висота дорівнювала 35,5 м. У 1865 році Ризький біржовий комітет[ru] спорудив у зимовому порту Даугавгріви похилий док. Біля 1866 року було збудовано машинобудівну фабрику, при якій у 1898 році спорудили плавучий док.

В 1893 році російський уряд перейменував фортецю, в якій проживали лише солдати, на Усть-Двінськ. До Першої світової війни російські укріплення були повністю перебудовані.

ХХ століття[ред. | ред. код]

Ворота фортеці в Даугавгріві

У 1905 році в Даугавгрівській фортеці діяла військова організація Ризького комітету соціально-демократичної партії. 23 червня 1905 року тут відбулася велика демонстрація, а 22 жовтня — масовий мітинг. 20 листопада солдати Даугавгрівського гарнізону взяли участь у масовому мітингу в Болдераї. У 1909 році в Даугавгрівіналічувалося 110 будівель, а кількість мешканцівякі переважно були працівниками порту та рибалками, складала приблизно 2 тисячі осіб. У 1915 році в Даугавгрівській фортеці формували і навчали батальйони латиських стрільців. Восени 1919 року тут відбулися заворушення серед бійців Даугавгрівського гарнізону латвійської армії.

Під час Першої світової війни фортеця зазнала бомбардувань з дирижаблів німецької армії. Після захоплення фортеці Німеччиною у 1917 сюди з інспекцією прибув імператор Вільгельм II. Втім, кількома роками пізніше латвійський уряд наказав зруйнувати велику частину укріплень.

У 1924 році Даугавгріва була приєднана до Риги.

Під час Другої світової війни в рамках операції «Дюнамюнде»[de] у лютому 1942 року нацистськими окупантами Латвії було вбито кілька тисяч євреїв і в'язнів концтаборів. Нацисти повідомили юденрату Ризького гетто, що людей мають привезти у місто Дюнамюнде для робіт на консервній фабриці. Замість цього їх вивезли до Бікєрнієкського лісу[de], де вони були розстріляні та поховані у безіменних братських могилах.

За часів радянської окупації тодішній Усть-Двінськ був військовою базою СРСР.

З 1959 року Даугавгрівський мікрорайон став частиною Курземського району Риги.

Даугавгрівський маяк[ред. | ред. код]

Маяк у Даугавгріві

Даугавгрівський маяк знаходиться на лівому березі Даугави біля її витоку в море. Перша карта, на якій зображено маяк біля Риги, датована 1536 роком. У переліку маяків Російської імперії згадується і маяк в Даугавгріві — кам'яна кладка, на якій горіло вогнище. З 1788 року вогонь розпалювали з найвищої платформи дерев'яної вежі. У 1812 році між Даугавгрівським маяком та Домським собором було проведено лінію семафорного телеграфу, але у 1819 році було збудовано нову дерев'яну вежу (на цегляному цоколі), у якій запалювали масляні лампи з рефлекторами. Під час Кримської війни у 1854 році дерев'яну частину Даугавгрівського маяка було розібрано, а на його фундаменті встановили гармати. У 1857 році вежа була відбудована.

У 1863 році було встановлено збірну чавунну вежу, але у 1915 році її підірвали. Тому у 1921 році було збудовано циліндричну залізобетонну вежу. Під час Другої світової війни вежа знову була підірвана. У 1945 році було споруджено тимчасову дерев'яну вежу, проте з 1957 року сучасний маяк працював у комплексі з туманним сигналом та радіомаяком. Зараз це залізобетонна вежа циліндричної форми з білим спалаховим вогнем, висота якої становить 35 м над рівнем моря.

Освіта[ред. | ред. код]

У Даугавгрівському мікрорайоні діє Латвійська морська академія та Даугавгрівська середня школа.

Оскільки разом із двома середніми школами Болдераї (19-та і 33-тя середні школи) в обох мікрорайонах у 2017 році навчалося лише 183 учні, а також через те, що двох із цих шкіл індекс обов'язкового централізованого екзамену (OCE) був меншим за 35 %, було піднято питання про реорганізацію цих трьох середніх шкіл у початкові школи або створити одну загальну середню школу.[9]

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Статті, пов'язані із назвою[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Dabas lieguma zonas Daugavgrīva dabas aizsardzības plāns. (lv). с. daba.gov.lv. Процитовано 5 octobre 2015. 
  2. Iohannes Iacobus Hofmannus. Lexicon universale. — Genava, 1698.
  3. Daugavgrīva. Apkaimes vēsturiskais apraksts. apkaimes.lv. Архів оригіналу за 22.12.2015. Процитовано 15.12.2015. 
  4. Daugavgrīvas cietoksnis. citariga.lv. Процитовано 15.12.2015. 
  5. Veedla, Aarne (04.02.2003). Patriarhi suguvõsa saladused (Estonian). ekspress.ee. Архів оригіналу за 08.12.2008. Процитовано 5 December 2008. 
  6. Johan Gabriel Sparwenfeld (2002). J.G. Sparwenfeld's diary of a journey to Russia 1684-87. «Joakim Cronman (d. 1703), colonel with the garrison regiment of Narva 1679, colonel with the Savolaks and Nyslott provincial regiment 1683, commandant at Neumünde fortlet ...» 
  7. Hans Feldmann, Heinz von zur Mühlen (Hrsg.): Baltisches historisches Ortslexikon, Teil 2: Lettland (Südlivland und Kurland). Böhlau, Köln 1990, S. 132.
  8. T. Altbergs, K. Augustāne, I. Pētersone. Dzelzceļi Latvijā. R: Jumava, 2009, 59-61. lk. ISBN 978-9984-38-698-0
  9. Rīgā skolēnu pietiek 42 vidusskolu nokomplektēšanai, secina pētījumā LETA 2017. gada 25. oktobrī

Джерела[ред. | ред. код]

  • Hans Feldmann, Heinz von zur Mühlen (Hrsg.): Baltisches historisches Ortslexikon, Teil 2: Lettland (Südlivland und Kurland). Böhlau, Köln 1990, ISBN 3-412-06889-6, S. 132—133.
  • Arbusov, Leonid. Grundriss der Geschichte Liv-, Est- und Kurlands. — Riga: Jonck und Poliewsky, 1918.
  • Рига: Энциклопедия = Enciklopēdija «Rīga» / Гл. ред. П. П. Еран. — Рига: Главная редакция энциклопедий, 1989. — С. 281—282. ISBN 5-89960-002-0.

Посилання[ред. | ред. код]