Даценко Василь Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Даценко Василь Андрійович
Народився 11 квітня 1841(1841-04-11)
Севастополь
Помер 2 січня 1901(1901-01-02) (59 років)
Миколаїв
Поховання Севастополь
Громадянство Російська імперія
Відомий завдяки миколаївський міський голова, громадській діяч
Військове звання штабс-капітан
Нагороди
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня

Даценко Василь Андрійович (нар. 11 квітня 1841, Севастополь — пом. 2 січня 1901, Миколаїв)[1] — миколаївський міський голова (1884—1888, 1893—1901), голова дирекції Миколаївської громадської бібліотеки (1892—1901), громадський діяч, журналіст, мемуарист, видавець газети «Николаевский листок объявлений».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у родині спадкового почесного громадянина Таврійської губернії. Дитинство провів у Севастополі. Отримав домашню освіту. У дванадцять років розпочав службу юнгою на фрегаті «Кагул» Чорноморського флоту, на якому безперервно ходив з батьком — комісаром 30-го флотського екіпажу.

На «Кагулі» брав участь у Сінопській битві 18 вересня 1853 року. У 1854—1855 роках обороняв Севастополь, де був поранений в голову уламком снаряда. Після одужання, здобув профільну освіту у пансіоні в Миколаєві. З 1858 року продовжив службу прапорщиком на флоті в корпусі інженерів-механіків.

Миколаївський період[ред. | ред. код]

У 1871 році Даценко переїхав до Миколаєва, де служив в гідрографічній частині воєнного порту. Йому було доручено будівництво Великофонтанського маяка в Одесі та його подальша електрифікація. Даценко не тільки ніс берегову службу, а й водночас був завідуючим підготовчими класами Миколаївського морського юнкерського училища, де викладав математичні науки.

У 1880 році обраний гласним міського зібрання. У 1883 році в званні штабс-капітана закінчив службу і присвятив себе громадській діяльності.

У 1884 році зайняв посаду міського голови, але через чотири роки склав повноваження, залишившись працювати в міській управі. У 1892 році призначений з титулярного радника в колезького асесора, а в 1900 році — надвірним радником[1].

У 1893 році В. А. Даценка одноголосно було обрано міським головою[2]. За часи свого головування багато уваги приділяв благоустрою та розвитку Миколаєва. За його правління була утворена Друга жіноча гімназія, відкрито залізничне середньотехнічне училище та паралельні класи при Олександрівському реальному училищі, Маріїнській гімназії, затверджено статут торгової школи[3].

Ініціював заснування міського кредитного товариства. Були побудовані міські казарми для військових частин, що звільнило городян від квартирного податку, міський притулок для людей похилого віку, дітей-сиріт та будівлі для міської лікарні, де було відкрито інфекційне відділення. Також була затверджена міська санітарно-епідеміологічна служба. В короткий термін було проведено телефонний зв'язок та побудована міська кінна залізнична дорога (конка) — перший громадський транспорт[4]. Розроблений та затверджений новий генеральний план Миколаєва, проєкти освітлення та водопостачання.

Даценко був почесним членом Російського товариства охорони народного здоров'я, членом Ради опікунів реального училища та головою опікунської ради міських жіночих гімназій[2].

У 1892—1901 роках очолював Дирекцію громадської бібліотеки. За його сприяння для книгозбірні було збудоване нове приміщення по вулиці Різдвяній, 6 (зараз у цьому будинку знаходиться міський Палац урочистих подій), відкрите перше відділення бібліотеки, отриманий дозвіл на проведення публічних лекцій тощо[5].

Крім того, В. А. Даценко любив журналістику та писав статті з різних галузей знань. За життя він видав декілька книг з техніки, а також підручник «Арифметика» для середніх навчальних закладів, що був схвалений комітетом Міністерства народної освіти. За його ініціативи у місті була заснована газета «Николаевский листок объявлений», що з часом була перейменована в газету «Южанин». У двох номерах журналу «Вестник всемирной истории» за 1900 рік були опубліковані його мемуари під назвою «Дети — защитники Севастополя». Вперше в Російській імперії документально було розкрито тему участі дітей у воєнних діях[3].

У різні роки Даценко був нагороджений орденами Святого Станіслава II-го та III-го ступеня, Святої Анни III-го ступеня, Святого Володимира IV-го ступеня, срібною медаллю «За захист Севастополя», бронзовою медаллю «У пам'ять війни 1853—1856» тощо[4].

Помер 2 січня 1901 року від раку печінки. Згідно заповіту був похований поруч з могилою батька в Севастополі[3].

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Даценко, В. А. К вопросу о русском купеческом судостроении: доклад Николаев. гор. головы. В. А. Даценко, заслуш. в общем собрании Николаев. Отд. Императ. Рус. техн. о‑ва, 19 марта 1894 года / В. А. Даценко. — [Николаев: Б. и., 1984.] — 28 с.
  • Даценко, В. А. Дети — защитники Севастополя / В. А. Даценко // Вестник всемирной истории. — СПб., 1900. — № 12. — С. 43-68.
  • Даценко, В. А. Дети — защитники Севастополя / В. А. Даценко // Вестник всемирной истории. — СПб., 1900. — № 11. — С. 123—150.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Авербух, Е. Городской голова / Е. Авербух // Вечерний Николаев. — 1993. — 23 февр. — С. 3.
  2. а б Ковалёва, О. Очерки истории культуры Южного Прибужья (от истоков до начала XX века) / О. Ковалёва, В. Чистов. — Николаев, 2000. — Кн. 2 : Литература и театр. — С. 72–73.
  3. а б в Никитин, В. И. В. А. Даценко. Воспоминания. Завещание / В. И. Никитин // «Історія. Етнографія. Культура: нові дослідження»: зб. наук. матер. Х Миколаїв. обл. краєзнав. конф., 20-21 жовт. 2016 р. — Миколаїв, 2016. — С. 148—151.
  4. а б Заковоротний, Д. И. Николаевский Городской голова В. А. Даценко / Д. И. Заковоротний // Вечерний Николаев. — 1999. — 10 сент. — С. 4.
  5. Директори Миколаївської громадської бібліотеки: військова та просвітницька еліта міста кінця ХІХ — початку ХХ ст. : біобібліогр. покажч. / уклад. А. А. Трокай ; ред. Л. М. Голубенко ; Миколаїв. обл. універс. наук. б-ка. — Миколаїв, 2019. — С. 8.

Література[ред. | ред. код]

  • Авербух, Е. Городской голова / Е. Авербух // Вечерний Николаев. — 1993. — 23 февр. — С. 3.
  • В. А. Даценко (Некролог) // Южанин. — 1901. — 3-4 янв. — С. 3.
  • Венки на гробе В. А. Даценко // Одесский листок. — 1901. — 8 (21) янв. — С. 3.
  • Директори Миколаївської громадської бібліотеки: військова та просвітницька еліта міста кінця ХІХ — початку ХХ ст. : біобібліогр. покажч. / уклад. А. А. Трокай ; ред. Л. М. Голубенко ; Миколаїв. обл. універс. наук. б-ка. — Миколаїв, 2019. — С. 8.
  • Заковоротний, Д. И. Николаевский Городской голова В. А. Даценко / Д. И. Заковоротний // Вечерний Николаев. — 1999. — 10 сент. — С. 4.
  • Ковалёва, О. Очерки истории культуры Южного Прибужья (от истоков до начала XX века) / О. Ковалёва, В. Чистов. — Николаев, 2000. — Кн. 2 : Литература и театр. — С. 72–73.
  • Никитин, В. И. В. А. Даценко. Воспоминания. Завещание / В. И. Никитин // «Історія. Етнографія. Культура: нові дослідження»: зб. наук. матер. Х Миколаїв. обл. краєзнав. конф., 20-21 жовт. 2016 р. — Миколаїв, 2016. — С. 148—151.
  • Николаев, 2-го января. По телефону // Одесский листок. — 1901. — 3 (16) янв. — С. 2.
  • Николаевцы: энцикл. словарь, 1789—1999. — Николаев, 1999. — С. 120—121.

Посилання[ред. | ред. код]