Двадцять п'ята поправка до Конституції США

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перша сторінка поправки
Друга сторінка поправки

Двадцять п'ята поправка до Конституції США (англ. Twenty-fifth Amendment to the United States Constitution) набрала чинності 10 лютого 1967 року. Вона визначала порядок передачі обов'язків президента у разі дострокового припинення його повноважень (здебільшого — загибелі або убивства). Згідно з двадцять п'ятою поправкою президентом у таких випадках стає віце-президент.

Історія[ред. | ред. код]

Початковий текст Конституції США щодо того, у якому порядку відбувається заміна віце-президентом президента у разі дострокового припинення його повноважень, був сформульований неточно. Там йшлося тільки про те, що у випадку відсторонення президента від посади або його смерті чи визнання недієздатним повноваження переходять до віце-президента. В такому випадку залишалися дві можливості трактування: віце-президент стає президентом і віце-президент стає виконувачем обов'язків президента. Перший прецедент такого роду відбувся 1841 року після смерті Вільяма Генрі Гаррісона. Його мав замінити віце-президент Джон Тайлер, від якого частина політиків США зажадала прийняття лише посади виконувача обов'язків президента[1]. Тайлер відмовився підписувати відповідні документи і, попри численні заперечення, склав присягу президента[2]. Ця подія увійшла в американську історіографію як «Прецедент Тайлера». Така практика склалася і надалі, хоча іноді вона викликала заперечення.

Також, хоча Конституція передбачала можливість визнання президента недієздатним і переходу у такому разі повноважень до віце-президента, не було прописано, хто має право визнавати главу держави недієздатним. Наприклад, після інсульту президента Вільсона він не міг виконувати свої обов'язки і був повністю ізольований від них. Залишається невідомим, хто у 1919-1921 роках реально виконував обов'язки президента (вважається, що це була перша леді і президентські радники), але офіційно посада залишалася за ним[3].

Шістнадцять разів посада віце-президента залишалася вакантною через смерть або відставку президента чи віце-президента. Іноді посада була вакантною цілий президентський термін, чотири роки[3].

У 60-тих роках XX століття двічі пропонувалися зміни, які б закріпили усталену традицію, але вперше пропозиція була відхилена. Друга увінчалася успіхом, і у 1965 році парламент країни прийняв поправку. Згодом вона була ратифікована майже всіма штатами, які на той момент були членами федерації (досі не ратифікували поправку Північна Дакота, Джорджія та Південна Кароліна)[4].

Текст поправки[ред. | ред. код]

  1. У випадку усунення Президента з посади, його смерті або відставки, Президентом стає Віце-президент.
  2. У випадку вакантної посади Віце-президента Президент має висунути кандидата на Віце-президента, який обіймає посаду, доки не буде затверджений більшістю голосів обох палат Конгресу.
  3. У випадку подання Президентом тимчасовому голові Сенату і спікеру Палати представників письмової заяви про неспроможність виконувати функції та обов'язки Президента і доки він не подасть їм заяву протилежного змісту, такі функції та обов'язки мають виконуватися Віце-президентом як заступником в обов'язках Президента.
  4. У випадку подання Віце-президентом і більшістю вищих урядовців органів виконавчої влади або такого іншого органу, який встановлено Конгресом згідно з законом, тимчасовому голові Сенату і спікеру Палати представників своєї письмової заяви про неспроможність Президента виконувати свої посадові повноваження та обов'язки, Віце-президент негайно наділяється усіма посадовими повноваженнями та обов'язками як чинний Президент.

Згодом, якщо Президент подає тимчасовому голові Сенату і спікеру Палати представників письмову заяву про хибність думки щодо такої неспроможності, він повертає собі посадові повноваження та обов'язки, хіба що Віце-президент і більшість вищих урядовців або органів виконавчої влади або такого іншого органу, який буде встановлено Конгресом згідно з законом, подадуть протягом чотирьох діб тимчасовому голові Сенату і спікеру Палати представників письмову заяву про неспроможність Президента виконувати свої посадові обов'язки і повноваження. Тоді Конгрес має вирішити цю справу, зібравшись протягом сорока восьми годин, якщо це сталося у перерві між сесіями. Якщо Конгрес протягом двадцяти одного дня після одержання останньої письмової заяви або, якщо це сталося у перерві між сесіями, протягом двадцяти одного дня після того, як Конгрес мав зібратися, більшістю у дві третини обох палат вирішить, що Президент неспроможний виконувати свої посадові обов'язки і повноваження, їх має виконувати Віце-президент як чинний президент. В інших випадках Президент повертає собі посадові повноваження та обов'язки.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Chitwood, Oliver. John Tyler: Champion of the Old South. American Political Biography Press, 1990, ст. 206
  2. John Tyler, Tenth Vice President (1841) (англ.)
  3. а б The Constitution And Democracy Архівовано 13 січень 2017 у Wayback Machine. (англ.)
  4. Ratification of Constitutional Amendments (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]