Двадцять сьома поправка до Конституції США

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Двадцять сьома поправка до Конституції США. Сторінка 3, печатка на якій засвідчує вступ поправки в силу

Двадцять сьома поправка до Конституції США (англ. Twenty-seventh Amendment to the United States Constitution) набула чинності 5 травня 1992 року. Це остання поправка до Конституції США. Вона визначала порядок зміни розміру винагороди сенаторів або представників.

Текст поправки[ред. | ред. код]

Жоден закон, що передбачає зміну розміру винагороди за службу сенаторів або представників не набере чинності, доки не відбудуться нові вибори представників.

Фрагмент рукописної копії пропонованого Біллю про права 1789 року, що містить текст, який був ратифікований через 202 роки як Двадцять сьома поправка

Передісторія[ред. | ред. код]

Кілька штатів піднімало питання про зарплату в Конгресі ще під час обговорення ратифікації Конституції США.

Ратифікуючий конвент Півночної Кароліни запропонував декілька поправок до Конституції, включаючи наступну: "Введення в дію законів, що встановлюють грошову винагороду сенаторам та представникам за їхні послуги, відкладається до закінчення виборів представників, які негайно слідують за прийняттям таких законів; за умови, що такі закони спочатку приймаються". Конвент Вірджинії рекомендував аналогічну поправку.

Декларація про ратифікацію від штату Нью-Йорк супроводжувалася аналогічною пропозицією щодо внесення змін: "Оплата сенаторам і представникам визначається чинним законом, і щоб жодні зміни існуючого закону про грошову винагороду не впроваджувались в інтересах представників, доки не відбудуться наступні вибори".[1]

Пропозиції Конгресу[ред. | ред. код]

Ця поправка була однією з декількох запропонованих поправок до Конституції, внесених представником Джеймсом Медісоном від Вірджинії у Палату представників 8 червня 1789 р. Первісний намір Медісона був додати поправку до кінця Статті I, розділу 6, пункту 1 Конституції.[2] Разом з іншими пропозиціями Медісона, поправку було передано до комітету, що складався з одного представника від кожного штату і палата Представників почала його обговорення і 24 серпня 1789 року прийняла його та ще шістнадцять статей змін. Пропозиції розглядались паралельно із Сенатом, де було внесено 26 істотних змін. 9 вересня 1789 р. Сенат схвалив складений і консолідований пакет із дванадцяти статей змін.[3]

21 вересня 1789 року було скликано "Палату-Сенат", щоб вирішити численні розбіжності між пропозиціями Палати Представників та Сенату до Біллю про права. 24 вересня 1789 р. Комітет опублікував свій звіт, в якому остаточно було дороблено 12 запропонованих поправок для розгляду Палатою та Сенатом. Палата дала згоду на доповідь для конференції того ж дня, Сенат погодився наступного дня. [4]

Текст, який стане Двадцять сьомою поправкою, йшов другим у списку серед двадцяти пропозицій, що надсилалися до штатів для розгляду 25 вересня 1789 року. Десять з них - номери 3-12 - були ратифіковані 15 місяців потому і зараз відомі як Білль про права. Пропозиції, що залишилися, не були ратифіковані достатньою кількістю штатів, щоб стати частиною Конституції.[5]

Відновлення інтересу[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Q&A interview with Gregory Watson, July 15, 2018, C-SPAN

Запропонована поправка була значною мірою забута, поки Грегорі Уотсон, студент магістратури Техаського університету в Остіні, не написав доповідь на цю тему в 1982 році для курсу політології. У статті Уотсон стверджував, що поправка все ще є "живою" і може бути ратифікована. Уотсон отримав оцінку "С" за свою працю і звернувся з оцінкою до викладача курсу Шерон Уейт, яка відмовилася переоцінити роботу студента. Згадуючи документ, Уейт заявила: "Я якось поглянула на це, але не побачила нічого, що було б особливо видатним, і я подумала, що "C", мабуть, добра". У відповідь Уотсон надав новий поштовх до ратифікаційної кампанії шляхом написання листів до законодавчих органів штатів.[6][7]

Коли Уотсон почав свою кампанію на початку 1982 року, йому було відомо про ратифікацію лише в шести штатах, і він помилково вважав, що ратифікація в Вірджинії 1791 року - це остання дія, вжита штатами. У 1983 році він виявив, що Огайо затвердив поправку в 1873 році як засіб протесту проти Закону про заробітну плату і в 1984 році дізнався, що Вайомінг зробив те саме в 1978 році, як протест проти підвищення зарплати в конгресі 1977 року. Крім того, до 1997 року, вже після прийняття поправки, Уотсон не знав, що Кентуккі ратифікував поправку в 1792 році. [7][8] Крім того, Уотсон не знав, до 1997 року, після прийняття поправки що Кентуккі ратифікувалв поправку 1792 року,[9] як і самі законодавці Кентуккі, які, слідуючи бажанню Уотсона ратифікувати поправку в усіх 50 штатах, постратифікували її 1996 року, не знаючи, що штат зробив це ще 204 роки тому[10]

У квітні 1983 року Мен став першим штатом, який ратифікував поправку в результаті кампанії Уотсона, після чого це зробив Колорадо в квітні 1984 року, а згодом і багато інших штатів. Ратифікація в штаті Мічиган 7 травня 1992 р., що стала 38-ю, зумовила підтвердження поправки[11]

Ратифікація штатами[ред. | ред. код]

   Ратифікували поправку, 1789–1792
   Ратифікували поправку, 1873
   Ратифікували поправку, 1978–1991
   Ратифікували поправку, березень 1992
   Ратифікували після введення в дію, 1992–дотепер
   Ратифікували поправку двічі
   Не ратифікували

Наступні штати ратифікували Двадцять сьому поправку:

Меріленд - 19 грудня 1789 року, Північна Кароліна - 22 грудня 1789 р. (підтверджено 4 липня 1989 р. ), Південна Кароліна - 19 січня 1790 року, Делавер - 28 січня 1790 року, Вермонт - 3 листопада 1791 року, Вірджинія - 15 грудня 1791 року, Кентуккі - 27 червня 1792 р. (підтверджено 21 березня 1996 р.), Огайо- 6 травня 1873 року, Вайомінг - 6 березня 1978 року, Мен - 27 квітня 1983 року, Колорадо - 22 квітня 1984 року, Південна Дакота - 21 лютого 1985 року, Нью-Гемпшир - 7 березня 1985 р. (після відхилення - 26 січня 1790 р. ), Арізона - 3 квітня 1985 року, Теннессі - 28 травня 1985 року, Оклахома - 1 липня 1985 року, Нью-Мексико - 14 лютого 1986 року, Індіана - 24 лютого 1986 року, Юта - 25 лютого 1986 року, Арканзас - 13 березня 1987 року, Монтана - 17 березня 1987 року, Коннектикут - 13 травня 1987 року, Вісконсін - 15 липня 1987 року, Джорджія - 2 лютого 1988 року, Західна Вірджинія - 10 березня 1988 року, Луїзіана - 7 липня 1988 року, Айова - 9 лютого 1989 року, Айдахо - 23 березня 1989 року, Невада - 26 квітня 1989 року, Аляска - 6 травня 1989 року, Орегон - 19 травня 1989 року, Міннесота - 22 травня 1989 року, Техас - 25 травня 1989 року, Канзас - 5 квітня 1990 року, Флорида - 31 травня 1990 року, Північна Дакота - 25 березня 1991 року, Міссурі - 5 травня 1992 року, Алабама - 5 травня 1992 року, Мічиган - 7 травня 1992 року.

18 травня 1992 року Дон У. Вілсон, Архіваріус Сполучених Штатів, підтвердив , що ратифікація цієї поправки була завершена. [12][13] Вважалося, що Мічиган, 7 травня 1992 р. став 38-м штатом, що ратифікував поправку, але згодом з'ясувалося, що Генеральна Асамблея Кентуккі ратифікувала поправку під час першого місяця існування цього штату, [14], що, таким чином, робить Алабаму ( яка ратифікувала поправку після Міссурі 5 травня 1992 р.) штатом, який завершив доповнення поправки до Конституції. [15][16]

Потім поправка була ратифікована у наступних штатах: Нью-Джерсі - 7 травня 1992 р. (після відмови - 20 листопада 1789 р.), Іллінойс - 12 травня 1992 року, Каліфорнія - 26 червня 1992 року, Род-Айленд - 10 червня 1993 р. (після відхилення - 7 червня 1790 р.),[17] Гаваї - 29 квітня 1994 р., Вашингтон - 6 квітня 1995 р., Небраска - 1 квітня 2016 р.. [18]

Чотири штати не ратифікували Двадцять сьому поправку: Массачусетс , Міссісіпі , Нью-Йорк та Пенсильванія .

Підтвердження ратифікації[ред. | ред. код]

19 травня 1992 року ратифікаційна грамота 27-ї поправки була підписана Архіваріусом США 18 травня 1992 року, надрукована та опублікована у Федеральному реєстрі.[19]

Підтверджуючи, що поправка була належним чином ратифікована, Архіваріус Сполучених Штатів діяв відповідно до встановлених законом повноважень, наданих Конгресом для його посади відповідно до Розділу 1 Кодексу США, § 106b, де зазначено:

"Щоразу, коли в Національну адміністрацію архівів та діловодства надходить офіційне повідомлення про те, що будь-яка поправка, запропонована до Конституції Сполучених Штатів, була прийнята відповідно до положень Конституції, Архіваріус Сполучених Штатів негайно публікує поправку з його сертифікатом із зазначенням штатів, в яких вона могла б бути прийнятою, і набула чинності для всіх намірів і цілей, як частина Конституції Сполучених Штатів."

Відповідь у Конгресі була різкою. Сенатор Роберт Берд із Західної Вірджинії критикував Вілсона за те, що він підтвердив поправку без затвердження Конгресу. Хоча Берд підтримав прийняття поправки в Конгресі, він стверджував, що Вілсон відступив від "історичної традиції", не чекаючи, коли Конгрес розгляне обґрунтованість ратифікації, враховуючи надзвичайно тривалий проміжок часу з моменту запропонування поправки. [13] Спікер палати Том Фолі та інші закликали до юридичного оспорювання незвичної ратифікації поправки.

20 травня 1992 року, згідно з прецедентом щодо ратифікації Чотирнадцятої поправки, кожна палата Конгресу прийняла свою версію одночасної резолюції, в якій вони погодилися, що поправка була ратифікована, незважаючи на незвичний період понад 202 роки для виконання завдання. Ухвалення Сенатом резолюції було одноголосним (99 до 0), а голосування Палати було 414 проти 3.

Сертифікат Двадцять сьомої поправки (сторінки 1 і 2), Національний архів США

Посилання[ред. | ред. код]

  1. "Bernstein, Richard B. (1992). "The Sleeper Wakes: The History and Legacy of the Twenty-Seventh Amendment". Fordham Law Review. 61 (3): 497–557. Retrieved June 9, 2013.
  2. Gordon Lloyd. Madison’s Speech Proposing Amendments to the Constitution, June 8, 1789. TeachingAmericanHistory.org. Ashland, Ohio: The Ashbrook Center at Ashland University. Процитовано November 1, 2015. 
  3. Labunski, Richard E. (2006). James Madison and the struggle for the Bill of Rights. Oxford University Press. с. 235–237. ISBN 978-0-19-518105-0. 
  4. Schwartz, Bernard (2002). The Great Rights of Mankind: A History of the American Bill of Rights (вид. First Rowman & Littlefield). Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield. с. 186. ISBN 9780945612285. Процитовано June 29, 2014. 
  5. Schwartz, Bernard (2002). The Great Rights of Mankind: A History of the American Bill of Rights (вид. First Rowman & Littlefield). Lanham, Maryland: Rowman & Littlefield. с. 186. ISBN 9780945612285. Процитовано June 29, 2014. 
  6. Scott Bomboy (May 7, 2018). How a C-grade college term paper led to a constitutional amendment. Constitution Daily. 
  7. а б Dean, John W. (September 27, 2002). The Telling Tale of the Twenty-Seventh Amendment. FindLaw. Процитовано July 9, 2013. 
  8. Bomboy, Scott (May 7, 2016). How a C-grade college term paper led to a constitutional amendment. National Constitution Center. Процитовано September 8, 2016. 
  9. Rowley, Sean (September 2, 2014). 27th amendment aimed at congressional pay. Tahlequah Daily Press. Процитовано September 8, 2016. 
  10. POM-624. Congressional Record - Senate: 14940. June 21, 1996 — через GPO - govinfo.gov. 
  11. Bernstein, Richard B. (1992). "The Sleeper Wakes: The History and Legacy of the Twenty-Seventh Amendment". Fordham Law Review. 61 (3): 497–557. Retrieved June 9, 2013.
  12. Congressional Record of the 102nd Congress, Volume 138 – Part 9, May 19, 1992, p. 11656.
  13. а б Michaelis, Laura (May 23, 1992). Both Chambers Rush to Accept 27th Amendment on Salaries. Congressional Quarterly. с. 1423. 
  14. Chapter XII, June Session 1792. The Statute Law of Kentucky: With Notes, Prælections, and Observations on the Public Acts... (en) (Frankfort: William Hunter.). 1809. с. 76–77. 
  15. Kyvig, David E. (1996). Explicit and Authentic Acts: Amending the U.S. Constitution, 1776–1995. Lawrence: University Press of Kansas. с. 467, 546n17. ISBN 9780700607921. 
  16. The U.S. Constitution and Constitutional Law (en). Britannica Educational Publishing. 2012. с. 105–108. ISBN 9781615307555. 
  17. The Organic Laws of the United States of America. Архів оригіналу за December 5, 2010. Процитовано December 5, 2010. 
  18. Young, JoAnne (April 1, 2016). It took awhile, but add Nebraska's name to the list. Lincoln Journal-Star. Архів оригіналу за December 19, 2018. Процитовано August 2, 2016. 
  19. Certification of Twenty-seventh Amendment. Federal Register (National Archives and Records Administration) 57 (97): 21187. May 19, 1992. Процитовано December 16, 2018.